Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 572/1866/17
провадження № 61-36370св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - колективне підприємство «Індтрикотаж»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 06 грудня 2017 року, ухвалене у складі судді
Ведяніної Т.О., та постанову Апеляційного суду Рівненської області
від 12 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до колективного підприємства «Індтрикотаж» (далі - КП «Індтрикотаж») про внесення до трудової книжки запису про звільнення, стягнення грошових коштів, належних при звільненні.
Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що наказом від 02 квітня 1992 року
№ 1/К її призначено директором КП «Індтрикотаж», що підтверджується записом у трудовій книжці.
Вказувала, що загальними зборами КП «Індтрикотаж», що зафіксовано
в протоколі від 30 січня 2016 року № 1/16, її звільнено з посади директора
з 01 лютого 2016 року, тобто трудовий договір з нею розірвано на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Посилаючись на положення статей 44, 48, 116, 117 КЗпП України стверджувала, що відповідач не вніс у її трудову книжку відповідний запис про звільнення, не сплатив вихідну допомогу у розмірі не менше шести середніх заробітків та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Уточнивши позовні вимоги, просила суд:
зобов'язати відповідача внести до її трудової книжки запис про звільнення
з посади директора КП «Індтрикотаж» з 01 лютого 2016 року;
стягнути з відповідача на її користь, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, заборгованість по вихідній допомозі у розмірі 8 268 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51 084 грн;
вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обіймала посаду керівника підприємства та зберігала власну трудову книжку у себе (що встановлено з її слів). При цьому із копії протоколу загальних зборів учасників КП «Індтрикотаж», суд встановив, що 30 січня 2016 року позивача звільнено з посади директора колективного підприємства з 01 лютого 2016 року, тому 01 лютого 2016 року
є останнім днем її роботи, а відтак днем звільнення, тому дійшов висновку про те, що 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 як керівник підприємства повинна була винести наказ про своє звільнення на підставі рішення загальних зборів та внести відповідний запис до трудової книжки. Отже відповідач жодним чином не порушив права позивача, оскільки вимоги закону порушено самою ОСОБА_1 .
Крім того, позивач пред'являла вимогу щодо внесення запису до своєї трудової книжки, а в судовому засіданні відмовлялася від пропозиції відповідача внести запис у трудову книжку, мотивуючи це незгодою з її звільненням, обґрунтовуючи її тим, що рішення загальних зборів не конкретизувало причину її звільнення та прийнято під час перебування її на лікарняному, однак не оспорила в судовому порядку підстави її звільнення.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та про стягнення вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження підстав її звільнення саме за пунктом 5 статті 41 КЗпП України, а в судовому засіданні сторони, з приводу цього, надавали суперечливі пояснення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 06 грудня
2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги те, що ОСОБА_1 призначена на посаду директора
КП «Індтрикотаж» шляхом переведення її з посади приймальниці замовлень та звільнена із цієї посади загальними зборами, дійшов висновку, що посада керівника вказаного підприємства була виборною. При цьому позивач не надала будь-яких ґрунтовних пояснень з приводу того, як саме відбулася передача нею всіх справ та документації підприємства, після того як рішенням загальних зборів її звільнено із посади директора підприємства і з яких причин вона сама не змогла здійснити належне оформлення своєї трудової книжки, якщо вона вважала себе звільненою з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Із пояснень сторони відповідача суд апеляційної інстанції встановив, що
КП «Індтрикотаж» фактично не здійснювало будь-якої господарської діяльності із 1996 року і на вказаному підприємстві не було працівників, окрім позивача, яка використовувала майно учасників цього колективного підприємства виключно у власних інтересах, у зв'язку із чим останні провели загальні збори і прийняли рішення про звільнення ОСОБА_1 із посади директора, яка після себе будь-якої документації підприємства взагалі не залишила.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що якщо ОСОБА_1 вважала, що загальними зборами учасників КП «Індтрикотаж» її було звільнено із роботи, а не просто із посади, то мала оскаржити це рішення загальних зборів з тих підстав, що її було звільнено з роботи без зазначення тієї чи іншої правової підстави, які передбачає КЗпП України, що нею не було зроблено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам та ухвалили незаконні рішення. Так, рішенням загальних зборів від 30 січня 2016 року її звільнено з виборної посади директора
КП «Індитрикотаж» з 01 лютого 2016 року, однак зазначене рішення не містить формулювання про причини звільнення із посиланням на відповідну норму закону. При цьому суди вказали, що вона як керівник підприємства мала видати наказ про своє звільнення та внести запис до трудової книжки, однак не звернули увагу на те, що в цей час вона перебувала на лікарняному, та повинна була знати про своє звільнення, і вже як звільнена особа, повинна була видати наказ про своє звільнення та внести відповідний запис у свою трудову книжку. Надаючи оцінку цим доказам, суди не звернули увагу на те, що після виходу з лікарняного її не допустили до підприємства.
Заявник вказує, що про скликання загальних зборів учасників
КП «Індтрикотаж» 30 січня 2016 року та її запрошення на ці збори стороною відповідача доказів надано не було. Відповідач не видав накази за результатами загальних зборів про її звільнення за пунктом 5 статті 41
КЗпП України та про здійснення розрахунку з нею. Матеріали справи не містять доказів її повідомлення про необхідність прибути на підприємство для внесення запису до трудової книжки та виплат належних їй при звільненні сум.
При цьому заявник вказує, що саме роботодавець повинен довести той факт, що ним вчинено всі дії щодо виплат сум, належних при звільненні працівнику.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові не зазначив, які саме із її пояснень з приводу обставин справи є суперечливими.
Стверджує, що до суду першої інстанції нею надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, який статус має відповідач, і те, що вона не являється співвласником підприємства.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
02 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Погрібного С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Сарненського районного суду Рівненської області.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.
У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.
07 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що наказом від 02 квітня 1992 року № 21/к ОСОБА_1
з 31 березня 1992 року звільнена з посади приймальниці замовлень у зв'язку із переведенням до господарського колективного підприємства «Індтрикотаж».
Наказом від 02 квітня 1992 року № 1/к ОСОБА_1 прийнята на роботу по переводу директором вказаного підприємства з 01 квітня 1992 року.
Із копії протоколу №1/16 загальних зборів учасників КП «Індтрикотаж», що відбулися 30 січня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Індтрикотаж» з 01 лютого 2016 року та зобов'язано її не пізніше 01 лютого 2016 року передати ОСОБА_2 всі матеріальні цінності, печатку та штамп КП «Індтрикотаж», фінансову та статистичну звітність підприємства, а також документи, які стосуються діяльності підприємства.
Призначено з 01 лютого 2016 року директором КП «Індтрикотаж»
ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Відповідно до вимог статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, встановлений законом.
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені частиною другою статті 16 ЦК України.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях
від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні
від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для ґарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року
у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
У цій справі позивач посилалась на те, що вона працювала директором колективного підприємства, рішенням загальних зборів якого її звільнено із займаної посади, однак до трудової книжки не внесено запис про її звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку, та компенсацію, передбачену статтею 44 КЗпП України, виходячи із мінімальної заробітної плати.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
Рішенням загальних зборів від 30 січня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Індтрикотаж» з 01 лютого 2016 року.
Наказ КП «Індтрикотаж» про звільнення ОСОБА_1 не видавався.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, про те, що між сторонами наявний спір про підстави звільнення, оскільки ОСОБА_1 фактично не погодилась із рішенням загальних зборів учасників КП «Індтрикотаж», яким її було звільнено з посади директора, не оскаржила це рішення загальних зборів, натомість звернулася з вимогою про внесення запису про її звільнення до трудової книжки за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Таким чином, ефективним способом захисту трудових права ОСОБА_1 ,
у спірних правовідносинах, є вимога про оскарження рішення загальних зборів про її звільнення, та оскарження підстави звільнення.
Проте такої вимоги ОСОБА_1 не заявляла, а заявлені вимоги про внесення до трудової книжки запису про звільнення, стягнення грошових коштів, належних при звільненні не відповідають змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним і не призведе до поновлення її прав.
Доводи касаційної скарги про те, що трудовим законодавством саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу покладено обов'язок щодо доведення своєчасної виплати заробітної плати та проведення розрахунків з працівником, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав, зокрема в частині оскарження рішення загальних зборів, чи зобов'язання видати наказ про звільнення, які можуть стати підставою для внесення відповідних записів до трудової книжки та здійснення виплат, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, чи статтею 44 КЗпП України.
Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так
і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду
з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 06 грудня
2017 року, та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк