06 листопада 2020 року
Київ
справа №9901/351/20
адміністративне провадження №П/9901/351/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення від 30 вересня 2020 року частково та про зобов'язання вчинити дії,
5 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправною відмову Вищої ради правосуддя, викладену у пункті 3 резолютивної частини ухвали Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2020 року, яка полягає у незаконному ухиленні від початку дисциплінарного провадження стосовно судді Ленінського районного суду мміста Полтави ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_1 від 21 серпня 2020 року, поданою ним відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя»;
- зобов'язати Вищу раду правосуддя вчинити дії щодо проведення дисциплінарного провадження у встановлений законом строк стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_1 .
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом оскарження є ухвала Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2020 року №2763/1дп/15-20 «Про відмову у відкритті дисциплінарних справ стосовно судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_3 , судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_4 , судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 , суддів Південно-західного апеляційного господарського суду ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_5 , судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_10., судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_6 » в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Вищої ради правосуддя із дисциплінарною скаргою на дії судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 . Однак, Вища рада правосуддя, за твердженням позивача, необґрунтовано відмовила у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою.
Частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») установлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Даючи офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <…>».
Також, у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Позовна заява вмотивована тим, що бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у винесенні ухвали в частині, що оскаржується та, відповідно, відмова вчиняти передбачені Конституцією України і Законом України «Про Вищу раду Правосуддя» дії суттєво порушують право позивача на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб, передбачене статтею 55 Конституції України і статтею 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - «Закон №1402-VIII», у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) і Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - «Закон №1798-VIII», у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Так, частиною десятою статті 131 Конституції України визначено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
В Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (пункт 3 частини першої статті 131 Конституції України).
Згідно із статтею 108 Закону №1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до статті 42 Закону №1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою Дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (дисциплінарна скарга).
Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом ВРП.
За змістом пунктів 1 і 3 частини першої статті 43 Закону №1798-VIII Член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), зокрема:
- вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону;
- передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи
Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначено у частині першій статті 45 Закону №1798-VIII. Зокрема, у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням (пункт 4 частини першої першій статті 45 Закону №1798-VIII).
У силу частини другої статті 45 Закону №1798-VIII рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.
Тобто, рішення Дисциплінарної палати, ухвалене на підставі статті 45 Закону №1798-VIII, не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Зі змісту позовної заяви та копії оскаржуваної ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 вересня 2020 року №2763/1дп/15-20 вбачається, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 45 Закону №1798-VIII.
Отже, позивач звернувся до суду з вимогами, що не підлягають розгляду в судах у силу закону.
У контексті спірних правовідносин слід також звернути увагу на те, що встановлений Законом №1798-VIII порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їхню незалежність від незаконного стороннього впливу.
Позивач, не зважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати у такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов'язків має право лише Вища рада правосуддя і рішення останньої щодо відкриття дисциплінарної справи або відмови у її відкритті, притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Відтак, правом на оскарження рішення, дій/рішень Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Особи, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.
Отже, у розумінні статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.
Під час вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені, серед інших, у постановах від 15 лютого 2018 року у справі №П/800/526/17, від 15 березня 2018 року у справі №800/414/17, від 19 квітня 2018 року у справі №800/570/17, від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/227/19.
Виходячи зі змісту позовних вимог, керуючись статтями 22, 170, 266 КАС України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі №9901/351/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення від 30 вересня 2020 року частково та про зобов'язання вчинити дії.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
...........................
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду