ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 листопада 2020 року м. Київ № 640/19085/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
визнати протиправним дії Міністерства оборони України щодо відмови виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, причина інвалідності - поранення, контузія травма, пов'язана із захистом Батьківщини. Вказує, що звернувшись до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності отримав відмову, оскільки на переконання останнього минув дворічний термін, протягом якого можливо було отримати таку грошову допомогу. Тому, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить суд зобов'язати Міністерство оборони України призначити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач Міністерство оборони України через свого представника подало відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги. Вказує, що позивачу під час первинного огляду 15.09.2014 встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, а 26.07.2016 під час повторного огляду МСЕК встановлено 20% втрати працездатності, без встановлення інвалідності. 21.08.2018р, позивачу встановлену ІІ групу інвалідності. Зазначили, що позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, що суперечить як чинному законодавству, так і законодавству, що діяло на момент спірних правовідносин.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 17 вересня 2014 року №1391/вос, позивач в період із 23 квітня 2014 року по 03 червня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території м.Словянськ, Донецької області.
З довідки військової частини НОМЕР_1 від 26 червня 2014 року № 749 вбачається, що солдат ОСОБА_1 03.06.2014 року отримав мінно-вибухову травму ЗЧМТ під час виконання обов'язків військової служби в ході ведення бою.
З виписки з акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №100839 вбачається, що за результатами первинного огляду 29 травня 2018 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. Інвалідність встановлена на строк до 29 травня 2021 року. Причина інвалідності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
У зв'язку з втратою працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення позивачу Міністерством оборони України була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 20300,00 грн.
Довідкою серії 12 ААБ №101175 підтверджується, що за результатами повторного огляду МСЕК 23 липня 2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання пов'язане із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена безтерміново.
Зважаючи на встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, останній звернувся із заявою та доданими до неї документами до в/ч НОМЕР_2 про направлення їх до Міноборони України на комісію для розгляду питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи.
Листом за підписом командира в/ч НОМЕР_2 від 12 серпня 2019 року №331/2806 позивача повідомлено, що комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.
Зокрема, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії витягу з протоколу засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 7 грудня 2018 року №122, комісією надано висновок про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги оскільки, зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Не погоджуючись із зазначеним висновком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Також статтею 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України №2011-ХІІ.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» (далі-Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (надалі по тексту - Закон України №1774-VIII,) було визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Починаючи з 01 січня 2017 року, а саме з моменту набрання чинності Законом України №1774-VIII, пункт 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ викладено у наступній редакції: «Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті».
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункту 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Водночас, відповідно до матеріалів справи, позивачу під час первинного огляду 29.05.2018 органами МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми пов'язаної з захистом Батьківщини, та під час повторного огляду 23.07.2018р. органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок захисту Батьківщини.Тобто між періинним і повторним оглядом пройшло два місяці, а не два роки, як зазначає у висновку відповідач.
Крім того, суд, за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України") та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зважаючи на викладене, суд вважає протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу.
При цьому, суд зазначає, що рішенням Міністерства оборони України, яке було прийнято внаслідок зазначених вище оскаржуваних дій та яким відмовлено позивачеві у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 №122 (пункт 6).
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерства оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу, згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Пунктом 12 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно з пп. "б" п. 1 ст. 16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).
Відповідно до абзацу третього пункт 6 "Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (у редакції, чинній на час розгляду адміністративної справи) одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Відповідно до п. 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
-заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
-довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
-постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
-документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
-сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як зазначено у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 №122, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Підставою для такої відмови позивачу вказано саме ч.4 ст. 16-3 Закону України "про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку №975.
Разом з тим, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного рішення про відмову і призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, про що вказано судом вище.
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у призначенні та виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням 2 групи інвалідності стало, на переконання відповідача, пропуск дворічного терміну, оцінку чому судом надано вище, та суд дійшов висновку про протиправність такої відмови, інших обставин для відмови не було покладено в рішення комісії, оформлене протоколом від 07.12.2018 №122.
Отже, враховуючи висновки суду, викладені в мотивувальній частині даного рішення, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги зобов'язального характеру шляхом зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України)
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
3.Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018р.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська