ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 листопада 2020 року м. Київ №640/5327/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
провизнання протиправним та нечинним рішення, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Мін'юст), в якому просив:
- визнати протиправним і нечинним у зв'язку з невідповідністю Конституції України, Законам України та міжнародно-правовим актам рішення, яке викладено у відповіді Міністерства юстиції України від 11.02.2020 №6438/ПІ-К-316/13, яким визначено, що позивач, ОСОБА_1 , відповідає критеріям здійснення очищення влади, передбаченим статтею 3 Закону України «Про очищення влади»;
- зобов'язати Міністерство юстиції України утриматися від вчинення певних дій, а саме від внесення відомостей щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», передбаченого статтею 7 Закону України «Про очищення влади», у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є особою, до якої можуть бути застосовані критерії здійснення очищення влади, передбачені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою суду від 11.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що звернувся до відповідач з інформаційним запитом про надання роз'яснення щодо застосування до нього норм Закону України «Про очищення влади» та можливості обіймати відповідні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), з огляду на те, що він у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 обіймав посаду прокурора Миколаївської області.
У відповідь на вказане звернення відповідач повідомив позивача, що оскільки в указаний період він обіймав згадану посаду та не був звільнений в цей період за власним бажанням, то це відповідає критерію здійснення влади, визначеному пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», що передбачає застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Зважаючи на викладене, позивач стверджує, що таким чином Міністерство юстиції України фактично прийняло рішення про наявність підстав для обов'язкового застосування до нього передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), а також про віднесення позивача до переліку осіб, щодо яких застосовуються згадані заборони.
Згідно з доводами позивача таким рішенням відповідач порушив статті 8, 22, 38, 43, 58, 61, 62, 64 Конституції України, статті 11, 12, 21 і 23 Загальної декларації прав людини, статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, статті 6, 8, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 1 Протоколу від 04.11.2000 №12 до цієї Конвенції та іншим нормам міжнародного законодавства. Крім того, оскаржуване рішення не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Як наслідок, відповідач фактично обмежив права та свободи позивача на працю, що включає його можливість заробляти на життя працею (професією та родом трудової діяльності), які він вільно обирає.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, стверджуючи про його необгрунтованість, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно з доводами відповідача позивач помилково вважає лист Міністерства юстиції України рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки цей лист не має ознак такого рішення, визначених нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, оскаржуваний лист не створив для позивача жодних прав та обов'язків та не призвів до настання для нього конкретних негативних наслідків, отже не порушив його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідач зауважив, що можливість звернення до суду за захистом порушеного права вимагає, щоб порушення було обгрунтованим та реальним, стосуватися індивідуально виражених прав та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, а задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. Проте, позивач не надав суду доказів порушеного права та охоронюваного законом інтересу. Незгода позивача зі змістом оскаржуваного листа Міністерства юстиції України не є тотожним порушенню його прав, свобод та інтересів.
Крім того, вимога позивача про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме від внесення відомостей стосовно позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», є безпідставною та передчасною у зв'язку з відсутністю наразі у Міністерства юстиції України як Реєстратора для цього підстав, визначених Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5.
Проаналізувавши періоди роботи позивача на посадах в органах прокуратури, перелічених ним у його інформаційному запиті, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не тільки відповідає критерію здійснення очищення влади, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», про що вказав в оскаржуваному листі, а й критеріям здійснення очищення влади, передбаченим пунктами 7, 8 частини першої статті 3 Закону.
Водночас Міністерство юстиції України зауважило, що застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, не потребує необхідності встановлення певних фактів, в тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , а здійснюються виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним в частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 Закону, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у відповідних постановах, прийнятих за наслідками вирішення спорів із питань застосування люстрації. До того ж судовою практикою підтверджується, що люстрація не є видом юридичної відповідальності.
Розглянувши документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача щодо його задоволення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Електронною поштою позивач звернувся до Міністерства юстиції України з інформаційним запитом від 06.02.2020, в якому зазначив про те, що в період з 2001 по 2014 року він перебував на службі в органах прокуратури, зокрема в період з 03.06.2013 по 28.02.2014 обіймав посуду прокурора Миколаївської області. Норми Закону України «Про очищення влади» до нього не застосовувалися, дані про нього до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення цього Закону, не вносилися. У зв'язку з викладеним позивач просив Міністерство юстиції України надати йому інформацію, в якій зазначити:
- чи можуть застосовуватися до нього заборони, передбачені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»? Якщо так, він просив зазначити підстави та упродовж якого часу зазначені заборони можуть до нього застосовуватися;
- чи має він право обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади або місцевого самоврядування, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація).
Відповідь на запит просив надати з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», в якому встановлено порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судом констатовано, що Держава-відповідач не довела необхідність використання «принципу колективної відповідальності» при застосуванні люстраційних процедур стосовно достатньо широкого кола осіб, занадто значних (10 років) заборони їм обіймати державні посади, порушення права на захист, приватності тощо.
Листом від 11.02.2020 №6438/ПІ-К-316/13 Міністерство юстиції України надало позивачу відповідь з роз'ясненням положень Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон). В листі, зокрема, зазначено наступне.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. У статті 2 Закону наведено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) відповідно до критеріїв, визначених у статті 3 Закону, за умови відповідності яким до особи застосовуються такі заборони.
Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 3 Закону заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням, зокрема керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України в областях.
У період з 21.11.2013 по 22.02.2014 ОСОБА_1 безперервно обіймав посаду прокурора Миколаївської області та не був звільнений за власним бажанням, що відповідає критерію здійснення очищення влади, визначеному пунктом 4 частини другої статі 3 Закону. У разі встановлення відповідності особи критерію, визначеному пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, до такої особи має бути застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», ухвалене 17.10.2019, станом на 07.02.2020 не набуло статусу остаточного. 17.01.2020 Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини подав до Європейського суду клопотання про передання вищевказаної справи на розгляд Великої палати Європейського суду.
Листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами та мають інформаційний характер.
Не погоджуючись із таким листом Міністерства юстиції України, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з такого.
Законом України «Про доступ до публічної інформації» визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно з частиною першою статті 1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Водночас Законом України «Про звернення громадян» врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до приписів статті 3 вказаного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Проаналізувавши зміст інформаційного запиту позивача, адресованого до Міністерства юстиції України, суд дійшов висновку, що за своїм змістом цей запит по суті є заявою в розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки містить не прохання про надання публічної інформації, якою володіє Мін'юст, а фактично проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів позивача шляхом надання роз'яснення щодо застосування до нього Закону України «Про очищення влади».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пунктів 1 та 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого по постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (далі - Положення №228), Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».
Мін'юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно з підпунктами 32, 33 та 53-1 пункту 4 Положення №228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань:
- надає роз'яснення з питань, пов'язаних з діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються (пп.32);
- організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються (пп.33);
- забезпечує відповідно до Закону України «Про очищення влади»: проведення перевірки, передбаченої зазначеним Законом; формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», надання інформації із зазначеного Реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього (пп.53-1).
Ураховуючи викладене, надання відповіді на питання щодо застосування до нього норм Закону України «Про очищення влади», порушені позивачем у так званому «інформаційному запиті», адресованому Міністерству юстиції України, належать до повноважень відповідача і відповідач в установленому порядку надав відповідь на ці питання позивачу в листі від 11.02.2020 №64338/ПІ-К-316/13.
Суд критично сприймає доводи позивача, що указаний лист Мін'юсту є його рішенням та порушує його права та інтереси, визначені законодавством, що обгрунтовується наступним.
В частині першій статті 4 названого Кодексу адміністративного судочинства України міститься визначення понять нормативно-правового акта та індивідуального акта, зокрема:
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (підпункт 18);
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (підпункт 19).
Проте, оскаржуваний лист Міністерства юстиції за своїми ознаками не належить:
- ні до нормативно-правових актів, оскільки не містить норм права, що в тому числі визначають права та обов'язки позивача;
- ні до індивідуальних актів, оскільки не є актом застосування відповідачем до позивача Закону України «Про очищення влади», це - його висновки щодо певного факту і його юридична оцінка (роз'яснення) стосовно такого факту.
Наведене узгоджується з висновком Конституційного Суду України, викладеним в Ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення терміну «мінімальний прожитковий рівень населення України», що вживається у частині першій статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21.03.2002 № 17-у/2002, відповідно до якого лист-відповідь ОСОБА_3 першого заступника міністра праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим не є актом застосування зазначеного положення Закону України органом державної влади, це - думка щодо певного факту і його юридичної оцінки (роз'яснення) (речення друге абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини).
Відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що оскаржуваний лист Міністерства юстиції України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке встановлює для позивача будь-які права та обов'язки, а тому твердження позивача про порушення його прав та інтересів цим листом є необгрунтованим.
Окрім того, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відтак, суд захищає права, свободи та інтереси особи від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень.
Згідно пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Разом з тим, за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір по суті, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.
В той же час, оскільки оскаржуваний лист, який не є нормативно-правовим актом та актом індивідуальної дії, тобто не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, то він, відповідно, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже жодним чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим не є предметом публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При цьому позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження своїх доводів про порушення наданих йому законодавством прав та обов'язків, за захистом яких він звернувся до суду внаслідок надання йому Міністерством юстиції України про застосування стосовно нього Закону України «Про очищення влади».
У ході судового розгляду справи судом також не встановлено таких доказів порушених прав, свобод та інтересів позивача, що виключає задоволення його вимоги про визнання протиправним та нечинним листа відповідача від 11.02.2020 №64338/ПІ-К-316/13.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій, а саме внесення відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у зв'язку з тим, що він не є особою, до якої можуть бути застосовані критерії здійснення очищення влади, передбачені статте 3 цього Закону.
Згідно з приписами частин першої та третьої статті 7 Закону України «Про очищення влади». Визначено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім'я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
- надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України «Про очищення влади» разом з відомостями про звільнення особи з посади;
- надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України «Про очищення влади», та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
Реєстратор вносить до Реєстру відомості не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру.
Ураховуючи, що станом на час судового розгляду справи у суду відсутні докази про внесення Міністерством юстиції України до Реєстру відомостей про позивача, а також про наявність у відповідача підстав для внесення такої інформації, вимога позивача про зобов'язання Міністерства юстиції України утриматись від внесення до Реєстру відомостей про позивача є необгрунтованою, що зумовлює необхідність відмовити в її задоволенні.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в цілому є необгрунтованими та задоволенню судом не підлягають.
З огляду на відмову в задоволенні позову відповідно до статті 139 КАС України підстави для відшкодування позивачу витрат, понесених у зв'язку зі сплатою судового збору, у суді відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко