Справа № 560/5087/20
іменем України
06 листопада 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018;
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, викладену в листі від 09.07.2020 №364;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового утримання за час затримки виплати індексації грошового утримання по день фактичної виплати індексації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018, а також не виплачене середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач вказує, що звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити суму індексації та отримав відмову відповідача у задоволенні заяви та якою роз'яснено, що нарахування індексації грошового забезпечення не здійснювалося, оскільки фінансового ресурсу Міністерства оборони не було.
Позивач вважає, що така позиція відповідача не відповідає нормам чинного законодавства України, а тому є безпідставною та незаконною.
Відповідач надіслав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки виплата індексації здійснюється в межах коштів військової частини. За відсутності фінансування, не було нарахування та, відповідно, не проводилися розрахунки та виплата.
Щодо виплати індексації за період з березня 2018 по липень 2018 зазначає, що в березні 2018 відбулося підвищення окладів військовослужбовців і індекс споживчих цін для проведення індексації розрахований наростаючим підсумком з квітня по липень 2018 не перевищував 103%, тому право на індексацію у військовослужбовця не настало.
Щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач вказав, що дія статей 116-117 Кодексу Законів про працю не розповсюджується на правовідносини, які виникають при проходженні військовослужбовцями військової служби.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Відповідно до ухвали від 09.09.2020 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2 від 09.07.2018.
Наказом командира 352 окремого інженерно-аеродромного батальйону Повітряних сил Збройних Сил України від 19.06.2018 7-РС, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2018 №134 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до командування частини із заявою про не виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018.
Згідно листа від 09.07.2020 №364 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що командування Військової частини, проводячи розрахунок при звільненні з військової служби позивача, діяло правомірно, оскільки виплата індексації грошового забезпечення здійснюється в межах коштів військової частини. За відсутності фінансування, не було нарахування та, відповідно, не проводилися розрахунки та виплата.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 цього Закону, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 цього Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 вказаного Закону визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 такого Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно пункту 5 Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.07.2018, за результатом розгляду якої, в листі від 09.07.2020 за №364 зазначено, що видатків на виплату індексації не було передбачено.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 відповідно до якого, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців необхідно не нараховувати до окремого роз'яснення, оскільки відповідач має керуватися та діяти відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який має вищу юридичну силу, ніж вказане роз'яснення.
Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації у поточному році за минулі періоди, суд також не приймає до уваги, оскільки відсутність такого механізму не може позбавляти позивача на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Доводи відповідача про те, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 - лютому 2018 у Міністерства оборони України не було суд відхиляє, оскільки вони не відповідають нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначено, що додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.
Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.
Разом з цим, суд ураховує, що згідно зі частинами 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що аргументи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 є порушеним та має бути відновленим.
Щодо періоду нарахування та виплату військовою частиною індексації грошового забезпечення позивача з 01.03.2018 по 16.07.2018, суд зазначає, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 та довідки-розрахунку індексації належної до виплати позивачу за період з березня 2018 по липень 2018 нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, а тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, а також ураховуючи обставини даної справи, суд вважає протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період та з метою повного захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд звертає увагу на те, що сплата таких сум відповідачем на користь позивача на момент розгляду даної справи ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір виплати, яка буде нарахована відповідачем за рішенням суду та загальний період затримки, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Оскільки фактичного розрахунку належних сум не відбулося, час затримки виплати середнього заробітку невідомий, як і розмір середнього заробітку не є безспірним, суд вважає заявлені вимоги позивача передчасними, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, судові витрати згідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, викладену в листі від 09.07.2020 №364.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 06 листопада 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )
Головуючий суддя В.В. Матущак