Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 жовтня 2020 р. Справа№200/1823/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Мангушської районної державної адміністрації Донецької області
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та моральної шкоди
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Мангушської районної держаної адміністрації, відповідно до якого просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань внутрішньої політики сектору з питань внутрішньої політики Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.01.2020 у розмірі 211 053,00 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 6 960,06 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 5 700,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В адміністративному позові позивач зазначає, що 21.05.2018 нею подано заяву про звільнення за власним бажанням та тою ж датою відповідачем видано наказ №18-к про звільнення позивача з посади державної служби.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
24 лютого 2020 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_2 до Мангушської районної держаної адміністрації про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди залишено без руху, надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
02 березня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду вмотивоване тим, що позивачку було прийнято на військову службу за контрактом до Збройних сил України під час особливого періоду, коли в країні існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці Україні, а Збройні Сили України функціонували в умовах фактично воєнного часу. Позивач зазначила, що є всі підстави вважати, що в Україні наявні ознаки військового часу, незважаючи на те, що військовий стан не оголошений, що також свідчить про те, що особливий період в Україні триває, а тому позивач має право на застосування до нього положень п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності.
Позивачка з моменту звільнення з роботи проходить військову службу, бере безпосередню участь в ООС по захисту незалежності, територіальної цілісності та суверенітету України, та не мала можливості своєчасно звернутись до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Дослідивши вказане клопотання суд дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини не можуть вважатися поважними, а означена правова норма не підлягає застосуванню в контексті спірних публічно-правових відносин.
10 березня 2020 року ухвалою суду продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви у справі за позовною заявою на строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
18 березня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду вмотивоване тим, що з моменту незаконного звільнення позивачку було прийнято на військову службу за контрактом до Збройних сил України під час особливого періоду, коли в країні існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці Україні, а Збройні Сили України функціонували в умовах фактично воєнного часу. Позивачка з моменту звільнення з роботи проходить військову службу, бере безпосередню участь в ООС. Через безпосередню участь в Операції Об'єднаних Сил, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення позивачка не мала можливості своєчасно звернутись до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Ухвалою від 23 березня 2020 року суд відкрив провадження у справі, призначивши її до розгляду на 13 квітня року за правилами спрощеного позовного провадження.
06 квітня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “визнати незаконним та скасувати наказ Мансійської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_3 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_3 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.04.2020 у розмірі 248 325,54 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_3 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 6960,06 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_3 суму моральної шкоди у розмірі 5700,00 грн.”.
06 квітня 2020 року від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання вмотивована введенням на території України загальнонаціонального карантину спричиненого коронавірусною хворобою COVID-19.
07 квітня 2020 року від відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання вмотивована аналогічними підставами.
З 09 квітня 2020 року по 14 квітня 2020 року суддя перебував на лікарняному.
15 квітня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
15 квітня 2020 року сторонам направлено повістки про виклик до суду в судове засідання, яке призначено на 28 квітня 2020 року.
24 квітня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через введення на території України загальнонаціонального карантину спричиненого коронавірусною хворобою COVID-19.
27 квітня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання призначеного на 28 квітня 2020 року без участі позивача через її безпосередню участь у заходах забезпечення національної безпеки та оборони.
27 квітня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача про допит свідків, вмотивоване тим, що факт написання позивачем заяви про звільнення не за власним бажанням, відсутності вільного волевиявлення на звільнення позивача та примусу відповідача це зробити, можуть підтвердити наступні свідки: ОСОБА_5 (колишній голова Мангушської районної державної адміністрації), ОСОБА_6 (керівник апарату Мангушської районної державної адміністрації), ОСОБА_7 (колишній заступник голови Мангушської районної державної адміністрації), Шепель Світлана Олексіївна (завідувач юридичним сектором Мангушської районної державної адміністрації).
27 квітня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив суд звернути увагу на практику Верховного суду щодо вирішення аналогічного спору та підтримав доводи викладені в позовній заяві.
28 квітня 2020 року ухвало суду відкладено розгляд адміністративної справи № 200/1823/20-а до закінчення строку дії карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", подальший розгляд справи №200/1823/20-а вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12 травня 2020 року.
08 травня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через введення на території України загальнонаціонального карантину спричиненого коронавірусною хворобою COVID-19.
08 травня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли заяви позивача про розгляд справи за відсутності позивача і про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “Визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.05.2020 у розмірі 260 950,11 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 7385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 6 900,00 грн.
12 травня 2020 року ухвалою суду відкладено розгляд адміністративної справи до закінчення строку дії карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
04 червня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.06.2020 у розмірі 272 372,34 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 7 385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 7 200,00 грн.”.
04 червня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача про допит свідків: ОСОБА_5 (колишній голова Мангушської районної державної адміністрації), ОСОБА_6 (керівник апарату Мангушської районної державної адміністрації), ОСОБА_7 (колишній заступник голови Мангушської районної державної адміністрації), ОСОБА_8 (завідувач юридичним сектором Мангушської районної державної адміністрації).
09 червня 2020 року ухвалою суду про витребування доказів витребувано: у Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) письмові пояснення щодо дати та обставин звернення ОСОБА_1 (до Військової частини НОМЕР_1 стосовно прийняття її на військову службу та пояснення щодо процедури прийняття її на військову службу, копії відповідних документів на обґрунтування пояснень (копії заяв, приписів, наказів тощо); у Першотравневого районного військового комісаріату Донецької області ( АДРЕСА_2 ) письмові пояснення щодо прийняття ОСОБА_1 на військову службу та пояснення щодо процедури прийняття її на військову службу, копії відповідних документів на обґрунтування пояснень.
23 червня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли пояснення Першотравневого районного військового комісаріату Донецької області.
09 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “Визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиилаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.07,2020 у розмірі 284 395,74 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 7 500,00 грн.”.
09 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли пояснення командира Військової частини НОМЕР_1 .
10 липня 2020 року сторонам направлено повістки про виклик до суду в судове засідання, яке призначено на 21 липня 2020 року.
16 липня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи через введення на території України загальнонаціонального карантину спричиненого коронавірусною хворобою COVID-19.
20 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання призначеного на 21 липня 2020 року без участі позивача через її безпосередню участь у заходах забезпечення національної безпеки та оборони.
21 липня 2020 року відповідною ухвалою суд ухвалив: закрити підготовче провадження в адміністративній справі № 200/1823/20-а, перейти до судового розгляду по суті, призначити судове засідання на 03 серпня 2020 року.
29 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог від 25.07.2020 року, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “Визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиилаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.07,2020 у розмірі 284 395,74 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 7 500,00 грн.”.
29 липня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява позивача про проведення судового засідання призначеного на 03 серпня 2020 року без участі позивача через її безпосередню участь у заходах забезпечення національної безпеки та оборони.
03 серпня 2020 року в судове засідання з'явились представника відповідача ОСОБА_9 та Шепель С.О.
Судом з'ясовано, що клопотання позивача про допит свідків вони не отримували.
Щодо виклику свідків у судове засідання представники відповідача, зазначили про вирішення цього питання на розсуд суду, крім, допиту свідка ОСОБА_8 , яка зазначила, що вона є представником відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не може надати будь-яких інших пояснень окрім тих, що вже надала в судовому засіданні.
03 серпня 2020 року ухвалою суду клопотання позивача про допит свідків задоволено частково; призначено судове засідання на 07 вересня 2020 року о 12 год. 00 хв.; викликано в судове засідання на 07 вересня 2020 року о 12 год. 00 хв. для допиту в якості свідків: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ); ОСОБА_6 (місце роботи: АДРЕСА_4 ); ОСОБА_7 ( АДРЕСА_5 ).
04 вересня 2020 року до суду засобами поштового зв'язку надійшло клопоптання позивача про розгляд справи за відсутності позивача, встановлення черговості допиту свідків та заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладені в наступній редакції: “Визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиилаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.09.2020 у розмірі 310 246,05 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 8100,00 грн.”.
07 вересня в судовому засіданні було допитано позивача та свідка ОСОБА_6 .
Позивач надала пояснення, відповідно до яких вона повідомила ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про своє бажання вступити на віськову службу усно 16.05.2018 року, які відмовляли її від вступу на військову службу та з її слів принижували її, заяву про звільнення за власним бажанням позивач написала, оскільки не хотіла відпрацьовувати 2 тижні та працювати з «цими людьми». Також позивач зазначила, що ОСОБА_5 сказав їй, що може зашкодити її вступу на військову службу.
Свідок ОСОБА_6 , яка на час виникнення спірних правовідносин обіймала посаду керівника апарату Мангушської районної державної адміністрації Донецької області, надала пояснення, що з 16.05.2018 року по 20.05.2018 року перебувала на лікарняному, до цього вона перебувала у відпустці, заява про звільнення позивача надійшла в її перший робочий день після лікарняного, тиск на позивача заперечила, зазначила про відсутність у позивача бажання працювати в Мангушській районній державній адміністрації Донецької області та відпрацьовувати 2 тижні перед звільненням.
07 вересня 2020 року в судовому засіданні оголошена перерва до 15 вересня 2020 року.
15 вересня 2020 року ухвалою суду повторно викликано в судове засідання на 28 вересня 2020 року для допиту в якості свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , судове засідання призначено на 28 вересня 2020 року о 12 год. 00 хв.
25 вересня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшли клопотання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про допит свідків за місцем їх проживання.
Клопотання свідка ОСОБА_7 вмотивоване значною відстанню від місця проживання свідка до міста Слов'янськ, яка складає приблизно 400 км, незадовільний стан здоров'я свідка у зв'язку з хронічними захворюваннями, відсутність регулярного прямого транспортного сполучення між населеними пунктами.
Клопотання свідка ОСОБА_5 вмотивоване відсутністю прямого транспортного сполучення між смт Ялта Мангушського району, де проживає свідок, до міста Слов'янськ, також ОСОБА_5 зазначив, що у зв'язку із спалахом у світі коронавірусної хвороби існує небезпека для його життя та здоров'я, як особи, яка перебуває у групі ризику захворювання коронавірусною хворобою.
Свідки в своїх клопотаннях просили допитати їх в приміщенні Першотравневого районного суду Донецької області.
28 вересня 2020 року ухвалою суду клопотання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про допит свідка за місцем його проживання задоволено, судове засідання призначено на 13 жовтня 2020 року в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Першотравневим районним судом Донецької області.
08 жовтня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопоптання позивача про розгляд справи за відсутності позивача.
13 жовтня 2020 року в судовому засіданні допитано свідків в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Першотравневим районним судом Донецької області.
Свідок ОСОБА_5 , який на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду голови Мангушської районної державної адміністрації Донецької області, по суті поставлених питань надав пояснення, що з позивачем його пов'язували робочі стосунки, поряд з цим позивач є його сусідкою, свідок точно не пам'ятає коли дізнався про намір позивача вступити на військову службу, радив позивачу не звільнятись з державної служби та відмовляв її від вступу на військову службу, характеризував її як гарного спеціаліста. Свідок також зазначив, що тиску з його боку на позивача щодо примушування її до написання заяви про звільнення з його боку не було, про тиск з боку керівника апарату йому не відомо, повноваженнями щодо звільнення позивача на момент виникнення спірних правовідносин він не був наділений.
Свідок ОСОБА_7 , яка на час виникнення спірних правовідносин обіймала посаду заступника голови Мангушської районної державної адміністрації Донецької області, по суті поставлених питань надала пояснення, що десь за 10 днів до звільнення позивач повідомила її про намір вступити на військову службу, бажання в подальшому проходити державну службу в Мангушській районній державній адміністрації Донецької області позивач не виявила, свідок також зазначила, що тиску на позивача не чинила, заява позивача про звільнення за власним бажанням була написана добровільно, свідок ОСОБА_7 також зазначила, що про надходження до відповідача будь-яких документів від військових комісаріатів або військових частин відносно позивача їй не відомо, оскільки ці питання не входили до кола її повноважень.
13 жовтня 2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 27 жовтня 2020 року.
27 жовтня 2020 року в судове засідання повідомлені належним чином сторони не з'явились, відповідач про причини неявки не повідомив, від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без її участі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали адміністративної справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання згідно паспортних даних: АДРЕСА_6 .
Позивач є учасником бойових дій згідно посвідчення НОМЕР_4 від 02 серпня 2019 року, виданого Управлінням персоналу штабу Командування ВМС ЗС України.
Відповідач, Мангушська районна державна адміністрація Донецької області, код ЄДРПОУ 05420505, є юридичною особою, зареєстровано за адресою: 87400, Донецька область, Мангушський район, смт Мангуш, пр. Миру, 72.
Позивач має організаційно-правову форму - орган державної влади, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Позивач в позовній заяві зазначає, що з 13.05.2016 позивача було призначено на посаду головного спеціаліста з питань внутрішньої політики сектору з питань внутрішньої політики Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області (на теперішній час - Мангушська районна держадміністрація).
11.05.2018 позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 - 503-й окремий батальйон морської піхоти, з проханням прийняти її на військову службу за контрактом.
11.05.2018 військовою частиною НОМЕР_1 листом № 946 позивача направлено до військового комісаріату для проходження медичної комісії, вивчення особистих якостей для проходження військової служби в морській піхоті.
18.05.2018 року Першотравневим районним військовим комісаріатом Донецької області проведено перевірку особистих якостей позивачки, за висновком якої позивачку рекомендовано до зарахування для відправлення до учбового підрозділу в/ч НОМЕР_1 (аркуш вивчення особистих якостей кандидата від 18.05.2018, аркуш вивчення кандидата па військову службу від 18.05.2018, лист соціально-психологічного вивчення кандидата на військову службу від 18.05.2018 додаються).
Позивач зазначає, що 18.05.2018 (згідно позовної заяви, згідно усних пояснень - 16.05.2018 року) нею повідомлено відповідача про укладення контракту на проходження військової служби, на що керівником відповідача - головою Мангушської районної державної адміністрації Донецької області ОСОБА_5 та керівником апарату ОСОБА_6 наказано позивачу написати заяву про звільнення (згідно позовної заяви, згідно усних пояснень - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 )
21.05.2018 позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням. Однак, з її слів, вільного волевиявлення на звільнення за власним бажанням позивачка не мала, а була примушена відповідачем це зробити.
В судовому засіданні позивач надала пояснення, згідно яких не мала бажання далі працювали та відпрацьовувати 2 тижні.
21.05.2018 відповідачем видано наказ № 18-к про звільнення позивача за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України та видано трудову книжку.
29.05.2018 року позивачкою укладено контракт на проходження військової служби в особливий період строком на три роки з навчальною частиною НОМЕР_5 військово-морських сил збройних сил України-підрозділом військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивач зазначає, що як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.
Позивач вважає, що її заява про звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України не має правового значення, оскільки наведеними вище нормами матеріального права законодавцем встановлено обмеження щодо звільнення працівників, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Крім того, позивачка написала заяву про звільнення фактично не за власним бажанням, а у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом.
З урахуванням викладеного позивач вважає, що її звільнення, як такої, що вступила на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, проведено відповідачем на підставі ст. 38 КЗпП України незаконно, а тому наказ від 21.05.2018 № 18-к підлягає скасуванню, оскільки за позивачкою зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.
Позивач також зазначає, що їй нараховано заробітну плату за березень 2018 року у розмірі 9 712,00 грн за 21 робочий день. За квітень 2018 року - 8 892,00 грн. за 19 робочих днів. Середньоденна заробітна плата за 2 останні місяці роботи перед звільненням позивачки складає 465,10 грн (9712,00 грн + 8 892,00 грн.: 40 роб. днів).
Відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.
Коефіцієнт коригування визначається діленням окладу, установленого працівникові після підвищення, на оклад, який був у працівника до підвищення.
На день звільнення 21.05.2018 оклад позивачки складав 4 100,00 грн. З 01.01.2019 оклад за посадою, яку обіймала позивач, було підвищено до 4 900 грн. Коефіцієнт підвищення середнього заробітку складає: 1,19512 (4900,00 грн.: 4 100,00 грн.). Середньоденна заробітна плата позивача з 01.01.2019 складає: 555,85 грн. (465,10 грн. х 1,19512).
Таким чином сума невиплаченої середньої заробітної плати з 22.05.2018 до 01.01.2020 за розрахунком позивача склала 211 053,00 грн., а сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати склала 6 960,06 грн.
Позивач, зазначає, що відповідач примусив її написати заяву на звільнення, знаючи достовірно про те, що його дії протиправні. Порушення відповідачем трудового законодавства щодо незаконного звільнення та не виплати збереженого середнього заробітку, який є суттєвим для позивачки, призвели до моральних страждань позивачки. Внаслідок протиправних дій відповідача позивачці доводилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя в складних економічних обставинах, в яких опинилась наша країна внаслідок воєнних дій. В умовах обезцінення гривні суми, які не виплачувались позивачці відповідачем, є дуже суттєвими для позивачки. Ці протиправні дії відповідача дуже пригнічують позивачку, принижують її честь та гідність, коли в умовах несення військової служби по захисту нашої держави військового незаконно звільнюють, порушуючи державні гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку.
Моральну шкоду позивач оцінює в 10,00 гривень за кожен день невиплати заробітної плати, що в середньому складає 300,00 гри на місяць. В середньому заборгованість з невиплаченого заробітку складає 10 000,00 гри, тому 300,00 грн. дорівнює 3% від невиплаченого збереженого заробітку позивачки на місяць. За 19 місяців невиплати збереженої заробітної плати з червня 2018 до січня 2020 року сума моральної шкоди складає 5 700,00 грн.
Щодо неодноразового збільшення позивачем позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
21 липня 2020 року ухвалою суд ухвалив закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 200/1823/20-а та призначено справу до судового розгляду по суті.
В подальшому позивач двічі подавала заяви про зміну та збільшення позовних вимог, однак суд не приймає до уваги заяви про зміну та збільшення позовних вимог, які складені та направлені до суду після 21.07.2020 року, тобто після винесення судом ухвали про закриття підготовчого провадження в адміністративній справі та призначення справи до розгляду по суті.
Враховуючи викладене, суд розглядає адміністративний позов в межах позовних вимог, викладених в заяві позивача про збільшення позовних вимог від 06 липня 2020 року, яка надійшла до суду 09.07.2020 року в наступній редакції: “Визнати незаконним та скасувати наказ Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язати Мангушську районну державну адміністрацію Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму невиилаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.07,2020 у розмірі 284 395,74 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 385,01 грн.; стягнути з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 7 500,00 грн.”
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує, та зазначає, що ОСОБА_1 звернулась вперше до Першотравневого районного суду 27.01.2020 з позовом до Мангушської райдержадміністрації справа №241/253/20 з такими вимогами: зобов'язати поновити її на посаді головного спеціаліста з питань внутрішньої політики сектору з питань внутрішньої політики Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнути на користь її суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.01.2020 у розмірі 211 053.00 грн.; стягнути суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 6 960,06 грн.; стягнути суму моральної шкоди у розмірі 5 700,00 грн.
Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 04.02.2020 №2/241/216/2020 було закрито провадження у справі за пунктом 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України. Рішення набрало законної сили 20.02.2020.
17.02.2020 позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з тими самими вимогами, що і до Першотравневого районного суду Донецької області, а саме: про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат, моральної шкоди.
Частиною 2 статті 256 Цивільного-процесуального кодексу України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
13.05.2016 року розпорядженням голови райдержадміністрації №41-К “Про призначення на посаду” ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного спеціаліста з питань внутрішньої політики сектору з питань внутрішньої політики райдержадміністрації тимчасово на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.
01.07.2016 розпорядженням голови райдержадміністрації №60-К “Про призначення на посаду” ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста з питань внутрішньої політики райдержадміністрації шляхом переведення у зв'язку із змінами у структурі та скороченням сектору внутрішньої політики.
21.05.2018 позивачку було звільнено з посади головного спеціаліста з питань внутрішньої політики райдержадміністрації за статтею 38 КЗпП України про що прийнято наказ керівника апарату райдержадміністрації від 21.05.2018 №18-к “Про звільнення з посади”.
Відповідач вказує, що зазначений наказ прийнято відповідно заяви позивачки від 21.05.2018 про звільнення за власним бажанням відповідно до вимог законодавства про працю, про наміри укласти контракт з Збройними силами України позивач райдержадміністрацію не повідомляла, будь-яких письмових заяв з даного приводу не надавала.
29 травня 2018 року позивач уклала із навчальною частиною НОМЕР_5 військово-морських сил Збройних сил України - контракт про проходження військової служби в лавах ЗСУ строком на три роки. Тобто, позивачка уклала контракт про проходження військової служби через 8 днів після припинення трудових відносин з райдержадміністрацією, у зв'язку з чим, на момент звільнення позивача райдержадміністрація не знала, та не могла знати про її наміри у майбутньому укласти контракт на несення військової служби. Крім того, зазначені обставини підтверджує лист Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням провести вивчення особистих якостей ОСОБА_1 , та провести медичний огляд який відповідно штампу вхідної кореспонденції ними отримано 24.05.2018 за №9/3066. Тобто на момент звільнення її з райдержадміністрації(21.05.2018) як сама Позивачка так і командир військової частини НОМЕР_1 не знали чи відповідає ОСОБА_1 вимогам несення військової служби.
Факт зазначений позивачем у позові про нібито надання 18.05.2018 Першотравневим районним комісаріатом Донецької області висновку відповідно якого її рекомендовано до зарахування до учбового підрозділу в/ч НОМЕР_1 не підтверджено жодним доказом у справі.
Відповідач зазначає, що військовий комісар у даному випадку надає не висновок чи аркуш вивчення особистих якостей кандидата, а припис військового комісаріату, який видається кандидату за результатами відбору про проходження військової служби за контрактом для направлення до військової частини для подальшого прийняття на військову службу, але зазначений документ не є підтвердженням початку проходження працівником військової служби.
На думку відповідача, позивач помилково вважає, що висновок наданий 18.05.2018 Першотравневим районним комісаріатом Донецької області, яким її рекомендовано для відправлення до учбового підрозділу в/ч НОМЕР_1 , аркуш вивчення особистих якостей кандидата на військову службу від 18.05.2018, лист соціально-психологічного вивчення кандидата не є документами що підтверджують її прийняття на військову службу саме 18 травня 2018 року під час роботи в Мангушський райдержадміністрації.
Відповідач також зазначив, що саме за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації. Але, Позивач не була працівником Мангушської райдержадміністрації підчас укладання контракту та зарахування до списків особового складу військової частини, яке відбулось 29.05.2018 відповідно довідки від 21.01.2020 №740/279 наданої військовою частиною НОМЕР_1 цей факт унеможливлює надання їй зазначених соціальних гарантій.
Щодо примушення позивача з боку керівництва райдержадміністрації до написання заяви про звільнення відповідач зазначив, що нею не надано жодного доказу створення відповідачем об'єктивних несприятливих умов, за яких вона змушена була написати заяву про звільнення. Звільнення позивачки відбулось на підставі поданої нею особисто заяви, що надало підстави та зобов'язало відповідача провести звільнення позивачки на таку вимогу, як це передбачено статтею 38 КЗпП України.
Крім того, позивач стверджує що їй 18 травня 2018 керівник апарату райдержадміністрації ОСОБА_6 наказала писати заяву про звільнення, хоча у цей час керівник апарату перебувала на лікарняному відповідно до листка непрацездатності та була відсутня на роботі. Щодо тверджень про нібито примушень з боку голови райдержадміністрації ОСОБА_5 , то відповідно частини 4 ст.44 Закону України “Про місцеві державні адміністрації ” він не є головою державної служби в райдержадміністрації та не наділений повноваженнями щодо звільнення державних службовців райдержадміністрації.
Зазначені повноваження покладено на керівника апарату райдержадміністрації.
Відповідно до позовної заяви позивачка не заперечує факту написання нею власноруч заяви саме на звільнення та посилається при цьому на причину подання такої заяви - примус зі сторони відповідача, як на підставу для поновлення її на роботі. Перешкодою для виконання обов'язку про розірвання трудового договору за ініціативою працівника є продовження роботи у наступний за днем запланованого звільнення день.
Водночас позивачка після видання наказу керівника апарату від 21.05.2018 №18-к про її звільнення не виходила на роботу після зазначеної дати, у день звільнення передала за Актом прийому-передачі усі справи відповідно номенклатури справ райдержадміністрації, отримала під підпис трудову книжку, що в свою чергу, свідчить про її волевиявлення стосовно припинення трудових відносин з райдержадміністрацією.
Також відповідач зазначає, що сектор внутрішньої політики було створено після звільнення Позивачки з райдержадміністрації та на теперішній час його скорочено у зв'язку з проведенням оптимізації та на виконання розпорядження голови обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 22.11.2019 року №1277/5-19 «Про чисельність працівників районних державних адміністрацій Донецької області» яким установлено граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій, у тому числі Мангушської районної державної адміністрації, у зв'язку з чим, в структурі райдержадміністрації відсутня окрема посада спеціаліста з питань внутрішньої політики та посадові обов'язки зазначеного спеціаліста розподілені між працівниками райдержадміністрації.
Таким чином, відповідач вважає звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є цілком обґрунтованим та законним, а позовні вимоги в цій частині щодо поновлення на роботі такими, що не підлягають задоволенню, інші вимоги ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від первісної вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, то вони не можуть бути задоволені.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, фактичні обставини виникнення та суті спірних правовідносин визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про державну службу” 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно до ст. 86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Законом №889-VIII не врегульовано порядок дотримання гарантій прав державних службовців у разі їх вступу на військову службу, враховуючи викладене застосуванню в цій частині підлягають норми Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 року в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Зі змісту вказаної вище правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України “Про оборону України” , Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу”, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Згідно ст. 3 Закону України “Про оборону України”, підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17.03.2014 №303/2014 “Про часткову мобілізацію”, який затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, прийнято рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.
Таким чином, з дня публікації вказаного вище Указу, тобто з 18.03.2014, почався особливий період, рішення про закінчення якого станом на час розгляду справи Президент України не приймав.
Указами Президента України від 06.05.2014, від 21.07.2014 та від 14.01.2015 також оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців у декілька черг, які були у подальшому звільнені у запас.
Останнє рішення про звільнення у запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України від 26 вересня 2016 року №441/2016.
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу після видачі цих Указів, Президент України не приймав.
Відповідно до примітки до статті 4 Закону України "Про Раду національної безпеки та оборони України", кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
На час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 №189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Суд також зазначає, що рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01.03.2014 “Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України”, яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 №189/2014 і є чинним, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ст. 24 Закону № 2232-XIІ, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Відповідно до п. 2.21 розділу ІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (в редакції чинній на момент вступу позивача на військову службу), громадяни призовного віку, військовозобов'язані, а також жінки, які виявили бажання проходити військову службу за контрактом, подають до військових комісаріатів за місцем перебування на військовому обліку або за реєстрацією місця проживання чи перебування заяву з проханням щодо прийняття їх на військову службу за контрактом, а також за встановленими формами письмові згоди на використання та обробку персональних даних, проведення спеціальної перевірки відомостей та у разі потреби письмові згоди на проведення спеціальної перевірки відомостей, опитування персоналу з використанням поліграфа, заяву, передбачену частиною першою статті 6 Закону України “Про очищення влади”, а також письмову згоду на проведення професійно-психологічного відбору.
Попереднє вивчення особистих якостей громадян, які виявили бажання до прийняття на військову службу за контрактом, включає: вивчення документів, що подає громадянин; вивчення документів військового обліку; вивчення відомостей, що надійшли з місця роботи (навчання); результати індивідуальних бесід.
У процесі попереднього вивчення особистих якостей громадян обов'язково виявляються особи, які притягалися до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень та військових адміністративних правопорушень мають незняті або непогашені в установленому законодавством порядку судимості, перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, психіатричних, туберкульозних, венеричних, наркологічних диспансерах та інших закладах охорони здоров'я.
Особи, заяви яких розглянуті та за результатами вивчення особистих якостей яких прийнято позитивне рішення, є кандидатами. Результати вивчення відображаються в Аркуші вивчення особистих якостей кандидата (додаток 7). Кандидати направляються для проходження медичного обстеження до відповідних військово-лікарських комісій. З кандидатами, які визнані придатними за станом здоров'я для прийняття на військову службу за контрактом, організовуються і проводяться заходи:
- професійно-психологічного відбору відповідно до Інструкції з організації професійно-психологічного відбору у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 грудня 2014 року № 883, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 13/26458 (далі - Інструкція з організації профвідбору);
- спеціальної перевірки відомостей відповідно до Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171.
На кандидата, який успішно пройшов відбір на військову службу за контрактом, оформлюється особова справа.
За результатом відбору до проходження військової служби за контрактом кандидати з приписами військових комісаріатів направляються до військових частин. У військових частинах стосовно кандидатів проводяться такі заходи:
- медичне обстеження відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800;
- професійно-психологічний відбір відповідно до Інструкції з організації профвідбору;
- перевірка рівня фізичної підготовки;
- оформлення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону № 2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до п.п. 2.23, 2.24 розділу ІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (в редакції чинній на момент звільнення позивача та вступу на військову службу), про прийняття на військову службу за контрактом і призначення на посаду встановленим порядком повідомляється військовий комісаріат, через який був здійснений призов громадянина на строкову військову службу, або військова частина, в якій резервіст проходив службу у військовому резерві. Військовий комісаріат після отримання повідомлення про прийняття громадян на військову службу повідомляє державним органам, підприємствам, закладам, установам і організаціям, в яких ці громадяни працювали, навчались або були зареєстрованими як безробітні, про день прийняття громадян на військову службу за контрактом.
Контракт з кандидатами з числа громадян призовного віку, військовозобов'язаних, резервістів, а також із жінками, які не перебувають на військовому обліку, укладається у день прибуття їх до військової частини (навчального центру) з одночасним зарахуванням до списків особового складу, призначенням на відповідну посаду рядового, сержантського та старшинського складу, а також з присвоєнням відповідного первинного військового звання.
Згідно пояснень отриманих від Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , 11.05.2018 року до командування військової частини НОМЕР_1 м. Маріуполь ОСОБА_1 звернулась з проханням про прийняття її на військову службу за контрактом на посаду оператор оперативного відділення.
11 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 (503-й окремий батальйон морської піхоти), та дійсно виявила бажання проходити військову службу за контрактом.
11 травня 2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 за зверненням ОСОБА_1 видано письмову згоду №946 Першотравневому районному військовому комісаріату Донецької області з метою проведення повного вивчення особистих якостей, проходження медичної комісії для визначення придатності для проходження військової служби в морській піхоті.
Згідно з матерілами особовой справи ОСОБА_1 , 18 травня 2018 року пройшла перевірку особистих якостей, за висновком якої ОСОБА_1 видано припис Дружківського МВК Донецької області від 25.05.2018 року №07/3323 та направлено позивача до 198 навчального центру ВМС ЗСУ м. Миколаїв (в/ч АЗ 163) з метою укладення контракту та проходження загальновійськової підготовки.
Після чого, 22.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Першотравневого районного військового комісаріату із заявою щодо оформлення особової справи для добровільного вступу на військову службу за контрактом на посаду оператор оперативного відділення, військової частини НОМЕР_1 , з бажанням укладання контракту на 3 роки.
Відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, початком проходження військової служби за контактом є дата наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу військової частини.
Згідно пункту 2.20 Інструкції (наказ МОУ України від 10.04.2009 року №170) відбір кандидатів на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського, старшинського складу проводиться військовими частинами та військовими комісаріатами.
09.07.2018 року до Першотравневого районного військового комісаріату було надано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_5 м. Миколаїва від 29.05.2018 року №23-РС про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, присвоєно первинне військове звання “МАТРОС” та «особистий номер» і призначено її курсантом навчального взводу навчальної роти військової частини НОМЕР_5 військово-морських сил Збройних Сил України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, у тому числі заяву про звільнення, особову справу позивача, заслухавши показання свідків, суд дійшов наступних висновків.
Станом на момент звільнення 21.05.2018 року позивач усно повідомила посадових осіб відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про свій намір вступити на військову службу.
Станом на дату звільнення 21.05.2018 року позивач письмово шляхом надання будь-яких документів відповідачу не повідомляла останнього про проходження нею перевірки особистих якостей та проходження медичної комісії для подальшого вступу на військову службу.
Наявність у позивача наміру вступити на військову службу та проходження перевірки з вивчення особистих якостей не є гарантією подальшого укладення контракту на проходження військової служби, оскільки до укладення контракту позивач, по-перше, у будь-який момент міг вімовитись від свого наміру, по-друге, міг не пройти спеціальну перевірку особистих якостей, медичний огляд тощо.
Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України між Командиром військової частини НОМЕР_5 та позивачем укладено 29 травня 2018 року.
Припис Дружківського МВК Донецької області №07/3323 про направлення позивача до 198 навчального центру ВМС ЗСУ м. Миколаїв (в/ч НОМЕР_5 ) з метою укладення контракту було видано 25.05.2018 року, тобто до цієї дати позивачу не було достеменно відомо про подальше вкладення з нею контракту на проходження військової служби.
З системного аналізу положень ч. 2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” вбачається, що для застосування гарантій, передбачених частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких працював військовослужбовець на час призову, він повинен перебувати в трудових відносинах з роботодавцем на момент (дату) укладення контракту.
Позивачем не доведено, що її звільнення не було добровільним, надані сторонами та іншими особами пояснення та матеріали не містять будь-яких письмових доказів повідомлення позивачем або іншими особами відповідача про намір позивача вступити на військову службу та укладення контракту, початок проходження останнім відповідного відбору, мотивування причин звільнення позивача з займаної посади тощо, а доводи позивача щодо вчинення на неї тиску з боку посадових осіб відповідача та спонукання її до написання заяви про звільнення за власним бажанням не були обґрунтовані в порядку та у спосіб, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.
Натомість, представниками відповідача надано пояснення та відповідні докази того, що особи, які зі слів позивача чинили тиск на неї, не могли вплинути на вирішення питання про її звільнення через те, що керівник апарату відповідача під час вирішення питання про звільнення позивача перебувала на лікарняному через тимчасову непрацездатність з 16.05.2018 по 21.05.2018, а голова райдержадміністрації та його заступник не наділені повноваженнями щодо звільнення державних службовців відповідача.
Крім того, позивачем не надано доказів на обґрунтування доводів, в чому саме полягав тиск на неї з боку керівництва відповідача та які об'єктивні несприятливі умови для подальшого проходження державної служби відповідачем були створені позивачу в період з 11.05.2018 року по 21.05.2018 року.
Доводи позивача про погрози та тиск на неї з боку керівництва відповідача не підтверджено ні матеріалами справи, ні показаннями свідків, тому об'єктивні перешкоди для подальшого проходження державної служби з боку відповідача були відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 року
№ 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи учасники бойових дій.
У відповідності до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання згідно паспортних даних: АДРЕСА_6 ) до Мангушської районної державної адміністрації (87400, Донецька область, Мангушський район, смт. Мангуш, пр. Миру, 72, ЄДРПОУ 05420505) про визнання незаконним та скасування наказу Мангушської районної державної адміністрації Донецької області від 21.05.2018 № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 38 КЗпП України; зобов'язання Мангушської районної державної адміністрації Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з 21.05.2018 року; стягнення з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суми невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 21.05.2018 до 01.07,2020 у розмірі 284 395,74 грн.; стягнення з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7 385,01 грн.; стягнення з Мангушської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди у розмірі 7 500,00 грн. - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 27 жовтня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко