04 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/12522/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сорока Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.08.2020 №З-5589/15-20-СГ про відмову ОСОБА_2 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути та надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області наказом від 11.08.2020 №З-5589/15-20-СГ відмовило ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташована на території Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області, з підстави, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною земельної ділянки прощею 23,9406 га кадастровий номер 0722481800:04:000:0992, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Дорогиничівській сільської ради Локачинського району.
Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін, суддею одноособово.
У відзиві на позовну заяву від 17.09.2020 №9-3-0.62-6326/2-20 відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною земельної ділянки прощею 23,9406 га кадастровий номер 0722481800:04:000:0992, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Дорогиничівській сільської ради Локачинського району. Також зазначив, що виконуючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад", яке є обов'язковим до виконання, після звернення адвоката в інтересах ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням 17.07.2020 був направлений відповідний запит до Дорогиничівської сільської ради Локачинського району для висловлення позиції щодо можливості надання відповідного дозволу, на підставі якого земельна ділянка може бути передана у власність для ведення особистого селянського господарства на території Дорогиничівській сільської ради Локачинського району Волинської області. Зокрема, необхідно було перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади. В результаті Головним управлінням отримано від Дорогиничівської сільської ради Локачинського району лист-відповідь від 21.07.2020 №86/01-15/2-20 в якому зазначено, що Дорогиничівська сільська рада Локачинського району повідомляє, що лист від 17.072020 №18-3-0.32-4911/2-20, щодо висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Дорогиничівської сільської ради Локачинського району громадянам, в тому числі ОСОБА_2 , розглянуто на сесії сільської ради 21.07.2020, про що прийнято рішення №43/4, однак жодного додатку до вищевказаного листа не додано. Тому, наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 11.08.2020 №З-5589/15-20-СГ ОСОБА_2 правомірно було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та не порушено вимог частини сьомої статті 118 ЗК України, оскільки місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Крім того, відповідач вказав, що позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не підлягає задоволенню, оскільки суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийняте.
Відповідач вважає, що його дії відповідають вимогам законодавства, а тому з наведених підстав у задоволенні позову просив відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що ГУ Дергеокадастру у Волинській області прийняло спірний наказ від 11.08.2020 №З-5589/15-20-СГ всупереч норм чинного законодавства, позбавляючи ОСОБА_2 конституційного права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для особистого селянського господарства. Відповідачем не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, котрою передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перелік яких є вичерпним. Просив позов задовольнити.
У запереченнях відповідач підтримав свою позицію висловлену у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 13.07.2020 за вх. №А-6347/0/94-20 адвокат Муха В.І. в інтересах ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою, яка датована 06.07.2020, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, що знаходиться за межами населеного пункту село Дорогиничі (Дорогиничівська сільська рада) Локачинського району Волинської області. До заяви адвокат позивача додав, зокрема: викопіювання з кадастрової карти (плану); копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; копія паспорта, копія довідки про взяття на облік, копія ідентифікаційного номеру; погодження землекористувача; копія свідоцтва про право на спадщину за законом; копія протоколу№1 загального зібрання від 28.11.2013 року; копія витягу з ЄДР юридичних осіб; копія державного акту на право постійного користування землею Серія ВЛ №72; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки з погодженням землекористувача; копія ордера, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копія договору про надання юридичних послуг.
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 11.08.2020 №3-5589/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" відповідачем відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Підставою для відмови у наданні вищевказаного дозволу стало те, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною земельної ділянки прощею 23,9406 га кадастровий номер 0722481800:04:000:0992, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Дорогиничівській сільської ради Локачинського району.
Судом також встановлено, що 17.07.2020 ГУ Держгеокадастру у Волинській області звернулось з листом №8-3-0.32-4911/2-20 до голови Дорогиничівській сільської ради Локачинського району про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
За результатами розгляду Дорогиничівська сільська рада Локачинського району надано лист-відповідь від 21.07.2020 №86/01-15/2-20, з якої слідує, що Дорогиничівська сільська рада Локачинського району повідомляє щодо висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Дорогиничівської сільської ради Локачинського району громадянам, в тому числі ОСОБА_2 , розглянуто на сесії сільської ради 21.07.2020, про що прийнято рішення №43/4.
Позивач вважає таку відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною, тому звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як передбачено частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 ЗК України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог ЗК України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Також, цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Волинській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач у наказі від 11.08.2020 №3-5589/15-20-СГ зазначив, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною земельної ділянки прощею 23,9406 га кадастровий номер 0722481800:04:000:0992, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Дорогиничівській сільської ради Локачинського району.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, не надано письмових доказів (рішення, наказ, тощо), що бажана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які будуть передані в комунальну власність.
Як вже зазначалося судом, у спірному наказі відповідач відмовляючи в наданні дозволу зазначив, що бажана до відведення земельна ділянка є частиною земельної ділянки прощею 23,9406 га кадастровий номер 0722481800:04:000:0992, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Дорогиничівській сільської ради Локачинського району.
Однак, у відзиві ГУ Держгеокадастру у Волинській області зазначено, що однією з підстав відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є також відсутність погодження Дорогиничівської сільської ради Локачинського району відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад". Так, цим розпорядженням Кабінету Міністрів України установлено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи із 01 лютого 2018 року забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За таким погодженням відповідач звертався до Дорогиничівської сільської ради Локачинського району 17.07.2020 (лист №8-3-0.32-4911/2-20), при цьому просив перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови територій населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, а також висловити у найкоротший термін з дня отримання запиту позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність.
Разом з тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів передачі земельної ділянки у власність громадянам, оскільки за змістом статті 118 ЗК України порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Водночас, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність. Першим етапом у цьому процесі є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Зважаючи на викладене вище, покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на відсутність погодження Дорогиничівської сільської ради Локачинського району на етапі вирішення питання про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності є безпідставним.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що стаття 118 ЗК не містить таких підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
Суд наголошує, що після прийняття Урядом розпорядження від 31.01.2018 №60-р законодавець жодних змін у статтю 118 ЗК України, яка закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не вніс.
Тому, слід дійти висновку, що відмова відповідача за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 не ґрунтується на нормах ЗК України.
Крім того, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін, у тому числі і щодо порушення строків надання відповіді на запит, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
У даному випадку відповідач не довів суду, що прийнятий ним наказ від 11.08.2020 №3-5589/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідають нормам чинного законодавства; він не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законними, відтак підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву та надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області, то суд зазначає таке.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням Закону.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Проте, наведених обставин судом не встановлено.
Оцінка правомірності оспорюваного наказу стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 11.08.2020 №3-5589/15-20-СГ. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, у даному випадку надати дозвіл.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно саме зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.07.2020 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області, з урахуванням висновків суду.
Відтак позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд враховує, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно платіжного доручення від 26.08.2020 №5313514, який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.
Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати при сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11 серпня 2020 року за №3-5589/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_2 від 06 липня 2020 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності, що знаходяться за межами населених пунктів Дорогиничівської сільської ради Локачинського району Волинської області, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, адреса: 43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861.
Суддя Ю.Ю. Сорока