Справа №333/5484/20
Провадження №2/333/2743/20
рішення
Іменем України
04 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
судді Варнавської Л.О.
за участю секретаря судового засідання Гешевої Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, -
встановив:
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 06.12.2013 року у розмірі 14641,88 гривень та судові витрати у розмірі 2102 гривні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 06.12.2013 року, згідно якої відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміту розмірі, що зазначений у довідці. Своїм підписом підтвердив згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5000 грн. Однак, ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору, а саме: не виконує в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою від 13.10.2020 року суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі, а також відповідно до ст. 274 ЦПК України вирішила розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
03.11.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідного до якого ОСОБА_1 заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивач поряд із стягненням пені (перебуває за межами строку спеціальної позовної давності), заявив вимоги про стягнення штрафів у загальному розмірі - 2547 грн. 56 коп. Між тим, Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 р. по справі N8 6-2003цс15 висловив наступну обов'язкову для застосування правову позицію:Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, позивач у позовній заяві обґрунтував заявлені ним до стягнення суми штрафів положеннями Умов і правил надання банківських послуг в яких зазначено: що «При нарушении Клиентом сроков платежей по любому из денежньїх обязательств, предусмотренньїх настоящим Договором, более чем на 30 дней Клиент обязан уплатить Банку штраф в размере 500 грн.... + 5 % от суммьі задолженности ...» Отже, як бачимо, позивач нарахував та заявив до стягнення як пеню за кожен день прострочення грошового зобов'язання, так і ще додатково штраф за одне й те ж саме прострочення, однак лише з огляду на його тривалість (кількість днів), що вказує на подвійну відповідальність за одне й те ж саме порушення, що заборонено законом. Більше того, як чітко видно із змісту пунктів Умовами та правилами надання банківських послуг, на які позивач посилався при застосуванні штрафів, цими пунктами передбачено застосування заявлених до стягнення штрафів з огляду на тривалість строку невиконання кредитних зобов'язань. Отже, з урахуванням наведеного та відповідно до усталеної судової практики правових підстав для стягнення заявлених штрафі немає.
Також заявляє про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача, підтримав викладене в позовній заяві, наполягав на позовних вимогах, просив суд задовольнити їх в повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач повідомлена судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 підписала заяву без номеру від 06.12.2013 року, було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. 17.01.2014 р. кредитний ліміт збільшений до 500 грн.; 20.01.2016 р. кредитний ліміт збільшений до 5000 грн.
Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку: 29.03.2013 р. термін дії до 08.16 р., 16.10.2015 р. - термін дії до 10.18; 18.12.2017 р.; 06.06.2018 р. - термін дії до 04.22 р.
Станом на 14.09.2020 р. відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 7290,33 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов'язків щодо обраного ними кола відносин.
Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України).
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором
Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).
Підставою позову є невиконання кредитних зобов'язань, що пов'язані із видачею кредитних коштів.
Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оформлення договірних відносин, у разі виникнення спору, повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт АТ КБ "ПриватБанк" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов'язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування.
З матеріалів справи убачається, що 06.12.2013 року у формулярі Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк" заповнена інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 , а також останньою проставлено підпис в цьому документі (а.с.14).
Анкета-заява містить розділ про послуги, які бажає отримати клієнт банку, зокрема передбачається необхідність проставлення відміток навпроти запропонованого виду карток (платіжна картка кредитка "Універсальна", зарплатна картка, картка Gold, пенсійна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста картка, ідентифікація з паспортом). Окрім того, міститься графа для зазначення суму бажаного кредиту для карток платіжна картка кредитка "Універсальна"/ Gold.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
Крім того, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.12.2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщенні на офіційному сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Банком наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", у яких містяться умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, неустойки для наступних видів кредитних карт:- Універсальна, 30 днів пільгового періоду; - Універсальна, 55 днів пільгового періоду; - Універсальна Contract; - Універсальна GOLD.
Використання даних наведених Тарифів є можливим лише за умови, якщо відомо про те, яку конкретно картку отримав позичальник, інакше втрачається зв'язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та, виходячи з чого, має орієнтуватися суд під час розгляду справи.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1ст.634ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Із даних Анкети-заяви не убачається, що відповідачем отримано будь-яку кредитну картку, що унеможливлює застосування цих тарифів. Окрім того, зазначений витяг не підписаний відповідачем.
Відтак відсутні підстави уважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які уважав узгодженими банк.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) у постанові від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Окрім того, Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період з моменту виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, які є найбільш сприятливими для задоволення позову.
Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" містить інформацію про зміну процентної ставки та тарифів з січня 2014 року, про що об'єктивно не могла бути обізнана відповідач при підписанні анкети-заяви 06.12.2013 року.
Таким чином, суд дійшов до переконання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» нарахованих процентів за користування кредитом, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а наданий розрахунок кредитної заборгованості за договором від 06.12.2013 року в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами не відповідає даним, які містяться в довідці про умови кредитування з в використанням кредитки «Універсальна», пільгового періоду, що позбавляє суд можливості об'єктивно вирішити питання в цій частині позовних вимог.
Разом з тим, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст.509ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11Закону Українивід 12травня 1991року №1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22листопада 1996року №543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошовихзобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Також суд враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 06.12.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст.530ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд переконаний, що останній вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, суд дійшов до висновку, що позовна вимога у частині стягнення із відповідача суми тіла кредиту є обґрунтованою та такою, яка підлягає до задоволення.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту (за простроченим тілом кредиту) у розмірі 7290,33 грн.
Позивачем при поданні позову сплачений судовий збір в сумі 2102 грн., оскільки позов задоволений частково, судовий збір з відповідача на користь позивача підлягає пропорційному стягненню у сумі 1046,58 грн., що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 522, 530, 536, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76,81,141,280,289 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) 7290 (сім тисяч двісті дев'яносто) гривень 33 копійки заборгованості по кредитному договору № б/н від 06.12.2013 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) 1046,58 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 04.11.2020 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Л.О. Варнавська