Справа № 344/11261/19
Провадження № 2/344/813/20
20 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.,
секретаря Грегулецької Х.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Васютин Я.В.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Басай Любов Іванівни, приватного нотаріуса Дорошенко Олени Володимирівни, приватного нотаріуса Дузінкевич Лілії Богданівни, Державного нотаріального архіву Івано-Франківської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
в позові вказано, що 29/05/2009 за межами нотаріальної контори приватний нотаріус Дорошенко О.В. посвідчила договір дарування №1244 квартири АДРЕСА_1 ; приватний нотаріус Дорошенко О.В. не пересвідчилась чи залишиться у відчужувача інша власність; у листопаді 2019 року позивач подала цивільний позов, який було зареєстровано за №344/18171/18; на 29/05/2009 батько позивачки самостійно не пересувався; підпис ОСОБА_9 на різних документах виглядає по різному; 29/05/2009 приватний нотаріус Дорошенко О.В. посвідчила довіреність від ОСОБА_5 на ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; ОСОБА_3 звернулась до ОБТІ для перереєстрації власності з ОСОБА_9 на ОСОБА_5 ; позивач є донькою ОСОБА_9 ; 10/12/2009 приватний нотаріус Басай Л.І. посвідчила договір №2726, але не отримала оригінал договору №1244 від 29/05/2009. Тому позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №2726 від 10/12/2009, стягнути з відповідачів 181650 гривень.
На виконання ухвали про залишення позову без руху позивач подала суду позовну заяву, із прохальною частиною, в якій просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №2726 від 10/12/2009, стягнути з приватних нотаріусів ОСОБА_2 та ОСОБА_10 в рівних частках 181650 гривень.
31/03/2020 позивач подала суду доповнення до позову, а також 11/06/2020 позивач подала суду доповнення до позову, в якому просила суд скасувати правочин Договору купівлі-продажу №2627 від 10/12/2009, який недійсний з моменту посвідчення; скасувати реєстрацію права власності за договором №2627 від 10/12/2009; визнати недійсним правочин Договора за №784 від 15/08/2017, вчиненого нотаріусом Дузінкевич Л.Б., скасувати реєстрацію прав на спірну квартиру за договором №784 від 15/08/2017; виділити частку 1/3 частини спірної квартири позивачу; стягнути з відповідачів 181655 гривень «…в першу чергу отриманої моральної шкоди пов'язаної із скасуванням незаконних правочинів…».
Приватний нотаріус Дорошенко О.В. подала суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого заперечила позов з тих підстав, що позивачем подано позов про визнання недійсним договору, що посвідчила приватний нотаріус Басай Л.І., позовна заява не відповідає вимогам, що ставляться за змістом ЦПК України до відповідного виду заяв, спільних прав і обов'язків між приватними нотаріусами Дорошенко О.В. та ОСОБА_10 немає; відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 06/11/2009 нотаріус не підлягає залученню до участі в спорі в якості відповідача, а повинен бути вказаний позивачем в якості третьої особи; позовна заява не містить будь-якого розрахунку суми претензії позивача в розмірі 181650 гривень; в позові будь-яким чином не обгрунтовано правових підстав його подання взагалі, в тому числі і щодо стягнення з ОСОБА_2 частки за посвідчення ОСОБА_10 правочину; визнання правочину недійсним можливо виключно з правової підстави, що визначена цивільним законодавством, однак в позові не вказано будь-якої правової підстави для цього взагалі; позивач не надала будь-якого доказу того, що вона є стороною оспорюваного нею правочину; позивачем не вказано в позові на право, яке б було порушено будь-ким; доказу фіктивності правочину від 29/05/2009 позивачем не подано.
04/02/2019 ОСОБА_8 подала суду заяву про вступ в справу в якості третьої особи, в якій вказала, що вона є власником спірної квартири.
18/03/2020 ОСОБА_8 подала суду пояснення щодо позову, відповідно до якого 15/08/2017 приватним нотаріусом Дузінкевич Л.Б. посвідчено договір купівлі продажу спірної квартири, за умовами якого ОСОБА_6 продала ОСОБА_8 спірну квартиру; ОСОБА_8 зареєстрована власником спірної квартири є добросовісним її набувачем; батько позивачки подарував належну йому в квартирі частку його сину ОСОБА_5 , будь-яких прав позивача не було порушено; незгода позивачки з даруванням її батьком його частки його синові не свідчить про порушення прав позивача; незгода позивачки з відповідним рішенням її батька не має будь-якого значення; позивач не була стороною спірних договорів, а тому не наділена правом на оспорення будь-якого з них; відповідно до ст. 4 ЦПК України особа може звернутися виключно за захистом свого права, яке належить безпосередньо цій особі, а будь-яких прав в спірній квартирі позивачу ніколи не належало; позивачем не обґрунтовано яке безпосередньо з її прав було порушено; нотаріусами, що посвідчували договори було дотримано усіх положень законодавства, будь-яких порушень позивачем не доведено; просила суд в позові відмовити.
Позивач в судовому засіданні неодноразово просила суд не допустити до судового розгляду представника відповідача, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; оглянути документи з нотаріального архіву; в наступному позивач неодноразово не прибула в судові засідання, не подала заяв і клопотань щодо реалізації права на безпосередню участь в судовому засіданні, не відкликала позову.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Отже правові наслідки не прибуття в судове засіданні сторін та їх уповноважених представників покладено повністю на відповідні сторони.
За умови не відкликання позивачем позову та відповідно до усталеної судової практики Європейського суду з прав людини щодо цього питання суд продовжує розгляд спору на підставі наданих суду матеріалів та пояснень сторін.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до витягу №94611633 на 15/08/2017 ОСОБА_8 є власником спірної квартири.
29/05/2009 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 склали договір дарування, за яким ОСОБА_9 подарував 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
29/05/2009 сформовано витяг з Державного реєстру правочинів щодо посвідчення договору №1244.
29/05/2009 ОСОБА_9 подав приватному нотаріусу Дорошенко О.В. заяву про посвідчення нею правочину щодо дарування ним 1/3 частини квартири
АДРЕСА_2 ОСОБА_5 склав довіреність на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 батьками ОСОБА_11 зареєстровано ОСОБА_9 та ОСОБА_12
20/11/1998 видано свідоцтво про право власності на житло на квартиру по АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_13 , її чоловіка ОСОБА_9 та її сина ОСОБА_14 в рівних долях.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 його видано позивачу.
Відповідно до відомості №25890974 спірну квартиру зареєстровано 15/12/2009 за ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки №458 ОСОБА_9 12/03/2009 проведено ампутацію правої нижньої кінцівки.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15/08/2017 ОСОБА_6 продала спірну квартиру ОСОБА_8 .
Відповідно до витягу №94611633 ОСОБА_8 зареєстрована власником спірної квартири.
20/02/2020 ухвалено рішення Івано-Франківського міського суду в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дорошенко О.В., ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ,, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, яким в задоволенні позову відмовлено.
За ухвалою суду Південно-західне міжрегіональне управління міністерства юстиції подало суду копію договору купівлі-продажу від 10/12/2009, посвідчено приватним нотаріусом Басай Л.І. між ОСОБА_15 та ОСОБА_6 , за умовами якого ОСОБА_15 продав спірну квартиру.
29/05/2009 ОСОБА_9 уклав з ОСОБА_5 договір дарування частини спірної квартири.
27/11/2009 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за умовами якого ОСОБА_5 видано свідоцтво про спадкування ним 1/3 частини спірної квартири, що належала ОСОБА_13 .
Відповідно до витягу №24732616 від 09/12/2009 речові права на спірну квартиру на 09/12/2009 було зареєстровано за ОСОБА_14 на 1/3, а за ОСОБА_5 на 2/3 частки.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23/07/2020 рішення Івано-Франківського міського суду від 20/02/2020 залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так в постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 23/07/2020 вказано, що цим судом встановлено обставини за поясненнями позивача в справі між цими ж сторонами про те, що батько позивача подарував 1/3 частку в спірній квартирі своєму сину ОСОБА_5 .
Виключно батькові позивача належало дискреційне право вирішити юридичну долю речі, реалізувавши право розпорядження та подарувати його частку в праві власності на спірну квартиру ОСОБА_5 . Зазначена дія не порушує будь-які права позивача. Позивачу не належить право на звернення до суду з позовом задля висловлення її незадоволення дарування батьком позивача та ОСОБА_5 належної йому частки в праві власності на спірну квартиру.
Таким чином позивачу не гарантовано і право на повторне встановлення цих самих обставин в спорі із цими ж самими заінтересованими сторонами з тих самих підстав у спосіб порушення змісту ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Крім цього в позові вказано, що на час вчинення спірного правочину діяв Закону України «..про бездомність та без притуленість громадян», який передбачав для нотаріуса обов'язок при вчиненні правочину пересвідчитись, що після вчинення правочину ОСОБА_9 «…немав би залишитися без власності».
На час вчинення спірного правочину діяв Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», який не містив в собі будь-яких правових норм зі змістом, що вказані в позові.
Таким чином позивачем неправдиво зазначено правове регулювання спірних відносин, якого не існувало на відповідний період.
Так само позивачем вказано на зміст не ідентифікованих нею правових норм, результатом правового регулювання яких зазначено, що ОСОБА_9 «…немав би залишитися без власності».
Зазначений висновок також не відповідає дійсному правовому регулюванню і обставинам спору, оскільки позивачем за її позовом розпочато спір щодо права ОСОБА_9 на 1/3 частки в праві власності на спірну квартиру, а не щодо його нерухомості взагалі, або щодо залишення в його власності будь-якої нерухомості.
Отже зазначені пояснення позивача також виходять за межі предмету судового розгляду.
Разом з цим в ч. 2 ст. 214 ЦПК України вказано, що головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства усуває із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
При цьому в ч. 4 ст. 77 ЦПК України вказано, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Отже національним цивільним процесуальним законодавством позивачу не гарантовано право на встановлення обставин та прийняття до розгляду доказів щодо відповідних обставин, які безпосередньо не складають предмет судового розгляду.
Також до обов'язків нотаріуса на час вчинення спірного правочину не належало обов'язку пересвідчуватись чи у зв'язку із його вчиненням у відчужувача майна залишиться ще інше майно.
Крім цього в позові міститься виклад обставин, який взагалі не відповідає фактичним обставинам обчислення календарних дат. Так, в позові вказано, що у листопаді 2019 року позивач подала цивільний позов, який було зареєстровано за №344/18171/18. Однак позовну заяву, в якій нею це вказано подано 25/06/2019. Таким чином 25/06/2019, за п'ять місяців до події, яка настане в майбутньому, позивач зазначила, що таку дію нею вже здійснено і в листопаді 2019 року нею подано позов.
Відповідно до довідки №458 ОСОБА_9 12/03/2009 проведено ампутацію правої нижньої кінцівки.
Однак ампутація кінцівки не визначена законом в якості правової підстави для визнання недійсними правочинів, які посвідчує відповідна особа.
На виконання ухвали про залишення позову без руху позивач подала суду позовну заяву, із прохальною частиною, в якій просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №2726 від 10/12/2009, стягнути з приватних нотаріусів ОСОБА_2 та ОСОБА_10 в рівних частках 181650 гривень. В наступному позивач подала суду позов в редакції, що містила прохання про стягнення грошових коштів з відповідачів без безпосередньої їх ідентифікації.
Разом з цим солідарного обов'язку приватних нотаріусів Дорошенко О.В. та ОСОБА_10 не доведено позивачем та не встановлено законом як і не встановлено солідарного обов'язку зазначених відповідачів разом з іншими відповідачами.
Так в ст. 541 ЦК України вказано, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже подаючи позов про солідарне стягнення з нотаріусів ОСОБА_2 та ОСОБА_10 позивач зобов'язана була довести перед судом обставину солідарного обов'язку приватних нотаріусів.
Так у справі «Трегубенко проти України» Європейського суду з прав людини (2004 р.) зроблено категоричний висновок про те, що суспільна потреба передбачає і правильне застосування закону.
У свою чергу Велика Палата ВС в постанові №917/1739/17 в п. 85 вказала, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові КЦС від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц).
У рішенні у справі «Чопенко проти України» (п.62) ЄСПЛ повторно наголосив, що саме національні органи, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
В ст. 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже ОСОБА_9 здійснював належне йому право власності на спірну частку самостійно, за власною волею, незалежно від волі позивачки. Позивачці не було гарантовано будь-якого права на втручання в рішення ОСОБА_9 щодо реалізації ним його права на 1/3 частки в праві власності на квартиру.
В ч. 1 ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Отже позивачу не належало право на втручання в права ОСОБА_9 щодо здійснення його права на спірну 1/3 частки в праві власності ні під час його життя, ні після цього.
Відповідно до ч. 6 ст. 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності.
Таким чином цивільним матеріально-правовим законом позивачу не ґарантовано право на втручання в здійснення ОСОБА_9 його права власності на спірну частку в будь-якій формі, в тому числі і у формі позбавленого будь-яких правових підстав позову.
Позивачем не доведено, що, по-перше, ОСОБА_9 подарував належну йому частку в праві власності на спірну квартиру проти своєї волі, а також, по-друге, що дарування ОСОБА_9 належної йому частки в праві власності на спірну квартиру будь-яким чином порушило будь-які права позивача.
Разом з цим відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Отже посвідчення нотаріусом волевиявлення особи надає такому правочину однозначної юридичної вірогідності, що позбавляється будь-яких сумнівів та припущень. Тому саме на позивача процесуальним законом покладено обов'язок доведення правових підстав позову про визнання такого правочину недійсним.
Однак будь-якого релевантного доказу щодо недійсності правочину позивач суду не надала.
Доказу оспорювання та скасування в судовому порядку свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009, за умовами якого ОСОБА_5 успадкував 1/3 частини спірної квартири, що належала ОСОБА_13 позивач суду не подала.
Таким чином офіційний документ, що виданий органом нотаріату України є юридично вірогідним на підставі ст. 1 Закону України «Про нотаріат».
Крім цього в ч. 2 ст. 78 ЦПК України вказано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже не може бути підтверджено обставину юридичної вірогідності спадкування ОСОБА_5 1/3 частини спірної квартири, що належала ОСОБА_13 будь-яким іншим доказом, ніж свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009.
Також не може бути підтверджено обставину оспорювання законності та спростування юридичної вірогідності свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009 будь-яким іншим способом, ніж за відповідним судовим рішенням.
Отже позивач не оспорила видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009, а тому незаконність видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009 не може бути встановлена на підставі припущень позивача, оскільки відповідна юридична дія і правочин є юридично вірогідними на підставі офіційного документу, що виданий у встановленому законом порядку органом нотаріату України.
Крім цього відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому сумніви позивача про незаконність видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009 є саме припущеннями.
Також в ч. 1 ст. 13 ЦПК України вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже позивачу не гарантовано право на спростування свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27/11/2009 без пред'явлення позову за відповідним предметом спору у встановленому законом порядку.
Разом з цим позивачем не доведено обставину наявності у неї правових підстав претендувати на обов'язкову частку в праві на частку на спірну квартиру, що належала матері позивача, оскільки позивач не була зареєстрована за місцем проживання її матері, а у відповідному місці проживання був зареєстрований брат та батько позивачки, що однозначно встановлено в цій справі.
Доказу прийняття батьком позивача обов'язкової частки позивач суду не подала.
Сплив строку прийняття спадщини в тому числі, до складу якої входить обов'язкова частка означає припинення відповідного права, оскільки строк прийняття спадщини є преклюзивним і припиняє саме право та засновану на ньому претензію.
Разом з цим відповідачем однозначно доведено, що право на частку у праві власності на спірну квартиру, що належала матері позивача прийнято ОСОБА_5 на підставі заповіту матері позивача.
Таким чином будь-яких прав у позивача на право на частку у праві власності на спірну квартиру, що належала матері позивача позивачем не доведено і позивачу не належало.
Крім цього позивачем не доведено обставину наявності у неї правових підстав претендувати на обов'язкову частку в праві на частку на спірну квартиру, що належала матері позивача, оскільки нею не подано суду доказу того, що вона подала заяву про прийняття спадщини, до якої входила відповідна обов'язкова частка.
Також важливо зазначити, що усі свої права на спірну квартиру батько позивача подарував безпосередньо ОСОБА_5 , а не позивачу. Тому позивач не була учасником відносин її батька та брата щодо дарування батьком позивача братові позивача прав на частку в спірній квартирі. Відповідно у позивача відсутній будь-яке право чи охоронюваний законом інтерес щодо відповідного об'єкта цивільних відносин.
Отже позов засновано виключно на одних лише припущеннях позивача і необґрунтованих правовими підставами претензіях позивача.
Позивачем за змістом поданих нею кількох заяв про зміну, уточнення та доповнення позову не зазначено ні правову підставу для визнання договору купівлі-продажу №2726 від 07/12/2009 недійсним, ні правову підставу для визнання договору купівлі-продажу №784 від 15/08/2017 недійсним, ні правову підставу для виділення їй 1/3 частини спірної квартири.
Крім цього відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже позивачем не доведено будь-якого порушення її прав, будь-ким із відповідачів.
Тому позивачем не доведено правової підстави для компенсації на її користь моральної шкоди, оскільки позивачу не було завдано моральної шкоди.
ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про приватизацію квартири отримав право на 1/3 частки в праві власності на спірну квартиру, в наступному успадкував за заповітом його матері право на належну їй 1/3 частки в праві власності та отримав за договором дарування право на 1/3 частки, що належала його батькові.
В ч. 1 ст. 16 ЦК України вказано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже на час подання позову позивачу було однозначно відомо, що звернутися до суду вона може виключно за захистом її майнового права та інтересу.
Однак позивачем не доведено перед судом будь-якого права чи інтересу, який би був порушений відповідачами.
Крім цього в ст. 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільного права, але звертаючись до суду із позовом позивач повинен довести правові підстави способу захисту права, який на його думку ефективно поновить порушені права.
За умови не порушення прав позивача відсутні будь-які правові підстави для їх поновлення.
Разом з цим в позові позивач розмістила звернене до суду прохання про виділення їй частки 1/3 частини спірної квартири позивачу.
Виділення частки в майні є способом вирішення спору про порядок користування відповідним майном. У свою чергу вирішення спору про частку в речовому праві на майно є способом вирішення спору співвласників щодо обсягу їх правомочностей.
Отже позов в частині прохання про виділення позивачу частки 1/3 частини спірної квартири позивачу заснований на внутрішній дихотомії, викладений за взаємно суперечливими юридичними категоріями та належить до казуїстики.
Крім цього підставами виникнення спору позивачем за її ж позовом зазначено, що її матір, батько та брат кожен були власниками по 1/3 частки в речовому праві на спірну квартиру.
При цьому в позові розміщено прохання про виділення позивачу частки 1/3 частини спірної квартири.
Отже позивачем будь-яким чином не обґрунтовано її претензію на «…частку 1/3 частини спірної квартири…», ні фактичними обставинами, ні юридичними аргументами, ні правовими підставами.
В позові не зазначено і не обґрунтовано, яку саме з часток в розмірі 1/3, що належала матері позивача, чи батькові позивача, чи її брату ОСОБА_5 , позивач просить виділити їй і які у неї наявні для цього правові підстави.
Так само на даний час не існує будь-яких часток в розмірі по 1/3 на спірну квартиру, які позивач визначає спірними, оскільки спірна квартира повністю перебуває у власності ОСОБА_8 .
Також позивачем будь-яким чином не обґрунтовано, ні фактичними обставинами, ні юридичними аргументами, ні правовими підставами її прохання про виділення «… частки 1/3 частини спірної квартири» з урахуванням тих обставин, що на даний час квартира належить добросовісному набувачу ОСОБА_8 , а цій обставині передувало вчинення самостійних правочинів щодо відчуження спірної квартири іншому добросовісному набувачу, до набуття її ОСОБА_8 .
Так, в ст. 328 ЦК України вказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Отже позивачем не обґрунтовано незаконність набуття будь-ким права власності на спірну квартиру, в тому числі і ОСОБА_8 .
Також позивач не просила суд в прохальній частині позову і не обґрунтувала правовими підставами припинення права власності ОСОБА_8 на 1/3 частку в праві власності на спірну квартиру та передачу права на частку позивачу.
Натомість відповідач подав суду судове рішення, про існування якого позивач навіть не повідомила суд про те, що 23/07/2020 постановою апеляційного суду залишено без змін рішення Івано-Франківського міського суду від 20/02/2020 про визнання недійсним правочину дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та скасування державної реєстрації.
Отже спір щодо дійсності правочину дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та скасування державної реєстрації вже вирішено судом; позивачу не належить право на ініціювання повторного розгляду цього спору і встановлення обставин в супереч обов'язковості судового рішення, що набрало законної сили та порушення принципу юридичної визначеності, що є складовою принципу верховенства права.
Таким чином позов позбавлений будь-яких правових підстав, спрямований на зловживання позивачем її права на звернення до суду, а тому не підлягає до задоволення.
Поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (Miroпubovs і інші проти Латвії, §§ 62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], § 66).
В параграфі 68 рішення в справі Європейського суду з прав людини «Birsan проти Румунії» вказано, що ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямована на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права та свободи незалежно від того, чи дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою».
Суд не є засобом для зловживання позивачем його правами та не толерує цього.
У зв'язку з розглядом спору адвокат ОСОБА_8 ОСОБА_16 подав суду рахунок №01/30/19 від 20/10/2020, відповідно до якого описав послуги професійної правничої допомоги, а саме: підготовка заяви ОСОБА_8 про вступ в якості третьої особи 1 година - 400 гривень; ознайомлення з матеріалами справи 1 година - 400 гривень; підготовка та надсилання іншим учасникам справи пояснень 3 години - 1200 гривень; участь в судовому засіданні 4 години по 400 гривень; ознайомлення з матеріалами справи 1 година - 400 гривень; всього на суму 4000 гривень.
Адвокат ОСОБА_8 ОСОБА_16 подав суду акт №01/30/19 від 20/10/2020, відповідно до якого описав послуги професійної правничої допомоги підготовка заяви ОСОБА_8 про вступ в якості третьої особи 1 година - 400 гривень; ознайомлення з матеріалами справи 1 година - 400 гривень; підготовка та надсилання іншим учасникам справи пояснень 3 години - 1200 гривень; участь в судовому засіданні 4 години по 400 гривень; ознайомлення з матеріалами справи 1 година - 400 гривень; всього на суму 4000 гривень.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16.
Однак представник відповідача не подав суду договору, в якому погоджено перелік професійних правничих послуг із зазначенням ціни кожної з них.
Отже адвокатом відповідача не доведено погодження сторонами переліку послуг та їх вартості, а тому в компенсації зазначених послуг належить відмовити як за положеннями ЦПК України так і за змістом правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Басай Любов Іванівни, приватного нотаріуса Дорошенко Олени Володимирівни, приватного нотаріуса Дузінкевич Лілії Богданівни, Державного нотаріального архіву Івано-Франківської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третіх осіб ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про: скасування правочину Договора купівлі-продажу №2627 від 10/12/2009; скасування реєстрації права власності за договором №2627 від 10/12/2009, визнання недійсним правочину Договора за №784 від 15/08/2017, вчиненого нотаріусом Дузінкевич Л.Б., скасування реєстрації прав на спірну квартиру за договором №784 від 15/08/2017, виділення частки 1/3 частини спірної квартири позивачу, стягнення з відповідачів 181655 гривень в першу чергу отриманої моральної шкоди пов'язаної із скасуванням незаконних правочинів, відмовити;
в компенсації ОСОБА_8 витрат на правову допомогу ОСОБА_16 відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.О. Бородовський