вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"28" жовтня 2020 р. Cправа № 902/428/20
за позовом: Козятинської районної ради (вул. Героїв Майдану, 20, м. Козятин Вінницької області, 22100)
до: Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Козятинської міської ради (вул. Незалежності, 57, м. Козятин Вінницької області, 22100)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Козятинська міська рада Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин Вінницької області, 22100)
про визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.07.2016 року індексний номер: 30570989 та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 15512528
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Німенко О.І.
Представники сторін не з'явились
30.04.2020 р. на розгляд Господарського суду Вінницької області надійшов позов Козятинської районної ради до Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Козятинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.07.2016 р., індексний номер 30570989, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Козятинської міської ради Явною С.Г.
Згідно витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у справі № 902/428/20 визначено Колбасова Ф.Ф.
Ухвалою від 04.05.2020 р. відкрито провадження у справі №902/428/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.06.2020 р.
Також вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи № 902/428/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Козятинську міську раду Вінницької області.
29.05.2020 р. від Козятинської міської ради надійшло письмове пояснення (вх. № канц. 01-34/4886/20 від 29.05.2020 р.), яке долучене судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 02.06.2020 р. задоволено самовідвід судді Колбасова Ф.Ф. від розгляду справи № 902/428/20.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 902/428/20 передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 03.06.2020 р. прийнято справу № 902/428/20 до свого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.06.2020 р.
24.06.2020 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (№01-13/351 від 24.06.2020 р.), яка долучена судом до матеріалів справи.
24.06.2020 р. судом винесено ухвали про продовження строку підготовчого провадження з власної ініціативи на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання, які занесено до протоколу судового засідання.
19.08.2020 р. від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог (№01-13/435 від 11.08.2020 р.), яка долучена судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 25.06.2020 р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання, що відбудеться 25.08.2020 р.
25.08.2020 р. залишено без задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
25.08.2020 р. задоволено заяву (№01-13/435 від 11.08.2020 р.) представника позивача: Козятинської районної ради Вінницької області про зміну позовних вимог, в якому позивач просить позовні вимоги викласти в наступній редакції: "Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.07.2016 року індексний номер: 30570989 та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 15512528", про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 26.08.2020 р. підготовче засідання у справі відкладено на 07.09.2020 року.
07.09.2020 р. підготовче засідання не відбулося через перебування судді Яремчука Ю.О. на лікарняному.
Ухвалою суду від 14.09.2020 р. повідомлено учасників процесу про підготовче засідання у справі, що відбудеться 08.10.2020 р.
На визначену судом дату, 08.10.2020 р., в судове засідання з'явилися представники позивача та третьої особи. Представник відповідача не з'явився, при цьому про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлявся ухвалою суду від 14.09.2020 р., яку отримав 22.09.2020 року, що стверджується поштовим повідомленням.
В судовому засіданні суд відхилив клопотання представника третьої особи щодо зміни її процесуального статусу на співвідповідача, про що винесено протокольну ухвалу.
За результатами проведеного судового засідання суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, як наслідок, судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 14.09.2020 р. повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 28.10.2020 р.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористались правом на участь свого представника у судовому засіданні.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.
В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначено наступне: Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, адмінбудівля під реєстраційним номером 978328705105 за адресою: Вінницька область місто Козятин вулиця Героїв Майдану, будинок 21, загальною площею 883 кв.м. належить на праві власності Козятинській міській раді. Номер запису про право власності : 15512528 від 15.07.2016 р.
Позивач вважає, що Козятинська міська рада набула право власності на всю вказану адміністративну будівлю неправомірно і в не передбачений законом спосіб, отже і державна реєстрація цього права власності за міською радою на разі є незаконною. Вважає, що право власності на адміністративну будівлю, в якій розташовані Козятинська районна рада та Козятинська міська рада повинно належати їм у тих межах, якими наразі вони фактично користуються, а саме: Козятинській районній раді - перший поверх, Козятинській міській раді - другий та третій поверхи
Позивачем зазначається, що для реєстрації права власності на адмінбудівлю, яка розташована за адресою : м. Козятин вул. Героїв Майдану, 24 державному реєстратору прав на нерухоме майно виконавчого комітету Козятинської міської ради Явній С.1. Козятинською міською радою надані документи без дотрималась вимог чинного законодавства.
В матеріалах справи міститься пояснення Козятинської міської ради, в якому остання зазначила про безпідставність позовних вимог, та з поміж іншого зазначила, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що Козятинська районна рада є титульним володільцем спірної адміністративної будівлі, а отже вправі захищати свої права в судовому порядку.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 2, 4, 10 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Аналогічні способи захисту порушеного права також визначені ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган;
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за визначенням статті першої якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей (у попередній редакції - записів) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому реєстраційна дія - це державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Ч.1 ст. 12 вказаного Закону визначає, що Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Згідно ст. 18 вказаного Закону прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав) та відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження про об'єкти та суб'єктів цих прав є окремими етапами при проведенні державної реєстрації прав.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р., справа № 823/2042/16).
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З приводу обрання належного способу захисту права та визначення належного відповідача у даній категорії спорів суд також враховує, що у постанові Великої Палати ВС від 02.10.2019 по справі № 814/2030/17 (№ в ЄДРСР 84788884) викладено правовий висновок про те, що якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваних рішень, записів у відповідному державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення, здійснено оспорювані записи.
Якщо вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, то такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Аналогічні висновки викладено у постанові ВП ВС від 26.06.2019 року по справі № 612/579/16-ц (№ в ЄДРСР 83000771), від 15.10.2019 по справі № 910/11212/18 (№ в ЄДРСР 85135793).
Центр надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Козятинської міської ради у даному спорі про право комунальної чи приватної власності на об'єкт нерухомого майна не має ніякого юридичного інтересу до результату вирішення спору між особами, які вважають себе власниками.
В постанові Верховного Суду від 15.08.2019 справа № 905/2122/18 викладено правову позицію про те, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
При цьому, Верховний Суд враховує, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на це, належним способом захисту прав або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.
Під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.
В свою чергу підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому суд враховує, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За результатами розгляду спору суд дійшов висновку, що позивач не довів, яке саме право позивача порушено, по захист якого він звернувся до суду, в чому полягає порушення цього права та яким чином права або охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст. ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, заявлений позов з визначених у ньому підстав задоволенню судом не підлягає.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 06 листопада 2020 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Героїв Майдану, 20, м. Козятин Вінницької області, 22100)
3 - відповідачу (вул. Незалежності, 57, м. Козятин Вінницької області, 22100)
4 - третій особі (вул. Героїв Майдану, 24, м. Козятин Вінницької області, 22100)