06.11.2020 Справа № 908/2107/20
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Антонік С.Г., Широбокова Л.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20 (суддя Горохов І.С.)
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі", 71621, Запорізька область, Василівський район, с. Лобкове, вул. Гоголя, 16; поштова адреса: 71621, Запорізька область, Василівський район, с. Жереб'янки, вул. Центральна, 58
до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50
про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, про поновлення
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсними наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, про поновлення - повернути позивачу без розгляду.
Означена ухвала мотивована порушенням правил об'єднання позовних вимог позивачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, СФГ "Ай-Петрі" (позивач) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу №908/2107/20 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Позивач вважає, що вказаний спір підвідомчий господарському суду, оскільки користувачем і володільцем земельної ділянки є С(Ф)Г "Ай-Петрі". Оскільки С(Ф)Г є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з органом, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, від 12.12.2018 у справі №388/1103/6-ц
Спір має приватноправовий характер (обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу). З огляду на суб'єктний склад сторін, спір має вирішуватися виключно за правилами господарського судочинства. Відтак, посилання суду першої інстанції на ч. 4 ст. 173 ГПК України, згідно якої не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, є помилковим.
Апелянт вказує, що оскаржувана ухвала всупереч вимогам ч. 1 ст. 176 ГПК України містить аналіз норм матеріального права, в тому числі положень Земельного кодексу України. Судом на стадії відкриття провадження у справі надається правова оцінка Указу від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Закону України від 05.06.2003 №899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
На думку позивача помилковим є також висновок суду про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб. Позивач виходить з того, що за суб'єктним складом сторонами у справі виключно є юридичні особи, підвідомчість спору ніколи не вирішується тим, на чиї права та обов'язки впливає спір, що розглядається судом. Дане питання врегульовано в ч. 1 ст. 50 ГПК України, згідно якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Саме тому позивач зазначив фізичних осіб за заявами, яких ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області видано 25 наказів "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" та наказ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" від 27.12.2019 №8-3502/15-19-СГ у позовній заяві в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. У зв'язку з вказаним помилковим вважає позивач і висновок суду про необхідність роз'єднання позовних вимог.
Апелянт також зазначає, що лише вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою, сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права С(Ф)Г "Ай-Петрі", оскільки в результаті задоволення такої вимоги, за наявності наданих відповідачем наказів щодо дозволу на цю ж земельну ділянку, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, право позивача захищене не буде, що змусить С(Ф)Г "Ай-Петрі" звертатись до суду із новим позовом.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу
Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (відповідач) відзив на апеляційну скаргу не надало.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2020 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Антонік С.Г., Дармін М.О. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
За розпорядженням керівника апарату суду від 05.11.2020, у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №908/2107/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Антонік С.Г., Широбокова Л.П.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020 колегією суддів у визначеному складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Антонік С.Г., Дармін М.О. прийнято апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20 до свого провадження; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини
Селянське (фермерське) господарство "Ай-Петрі" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про:
- визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0003 га в межах згідно з планом, розташованої на території П'ятихатської сільської ради, наданої державним актом на право постійного користування землею І-ЗП № 002213 від 19.07.2000 Кущу Петру Никифоровичу для організації селянського (фермерського) господарства на підставі рішення голови Василівської районної ради народних депутатів Василівського району Запорізької області від 20.03.2000 № 28, затвердженого рішенням десятої сесії двадцять третього скликання Василівської районної ради від 29.03.2000 № 6, яка після проведення державної реєстрації земельної ділянки, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014 від 05.06.2014, має кадастровий номер 2320985800:03:043:0002;
- визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою":
від 05.12.2019 №8-2708/15-19-СГ, №8-2764/15-19-СГ, №8-2766/15-19-СГ, №8-2768/15-19-СГ, №8-2769/15-19-СГ, №8-2771/15-19-СГ, №8-2772/15-19-СГ, №8-2773/15-19-СГ, №8-2778/15-19-СГ;
від 06.12.2019 №8-2797/15-19-СГ, №8-2798/15-19-СГ, №8-2799/15-19-СГ, №8-2800/15-19-СГ, №8-2801/15-19-СГ, №8-2802/15-19-СГ, №8-2803/15-19-СГ, №8-2804/15-19-СГ, №8-2805/15-19-СГ, №8-2806/15-19-СГ, №8-2807/15-19-СГ, №8-2808/15-19-СГ, №8-2809/15-19-СГ, №8-2810/15-19-СГ, №8-2813/15-19-СГ, №8-2822/15- 19-СГ;
- визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" від 27.12.2019 №8-3502/15-19-СГ;
- поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внесення до даного Реєстру) запису про право постійного користування земельною ділянкою державної власності, що розташована на території П'ятихатської сільської ради Василівського району Запорізької області, площею 50,0003 га, кадастровий номер 2320985800:03:043:0002, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею І-ЗП №002213 від 19.07.2000, яке зареєстроване Відділом Держземагентства у Василівському районі Запорізької області 05.06.2014 року на підставі Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300915832014.
20.08.2020 Господарським судом Запорізької області прийнято ухвалу про повернення Селянському (фермерському) господарству "Ай-Петрі" позовної заяви без розгляду.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, посилаючись на приписи пункту 2 частини 5 статті 174, пункту 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що в позовній заяві об'єднано вимоги, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства щодо вимоги про визнання прав постійного користування земельною ділянкою, та такі, що віднесений до компетенції суду загальної юрисдикції та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, а саме про визнання недійсними наказів Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність фізичним особам, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внести до даного Реєстру) запис про право постійного користування земельною ділянкою державної власності. Ці вимоги є приватноправовими і за суб'єктним складом сторін підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу у межах своєї юрисдикції, якщо має місце юридичний спір. У взаємозв'язку з ч. 1, 2 ст. 55 положення ч. 3 ст. 124 Конституції України слід розуміти як поширення юрисдикції судів на юридичні спори, предметом яких є права та свободи конкретної особи.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Про важливість визначення правильної юрисдикційності того чи іншого наголошує і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії").
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №570/1472/19 зазначено, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
С(Ф)Г "Ай-Петрі" наполягає на визнані за ним права на постійне користування земельної ділянки площею 50,0003 га в межах згідно з планом, розташованої на території П'ятихатської сільської ради, на яку, на його думку, він має право на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП №002213 від 19.07.2000 ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства. Право землекористування після смерті засновника не припинилося, оскільки зі створенням С(Ф)Г земельна ділянка зберігається за цією юридичною особою (яка продовжує її використовувати) до припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Спір стосується також прав інших фізичних осіб, яким відповідно до оспорюваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку.
Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Частинами другою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У статті 20 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Зокрема господарськими судами розглядаються справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
За приписами частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичних осіб, в яких з цих рішень виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цих осіб. Таким чином, зважаючи на характер правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність розгляду цих вимог в порядку цивільного судочинства.
Наведене відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі №485/1472/17, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 15.05.2019 у справі №469/1346/18, від 26.06.2019 у справі №911/2258/18, від 22.01.2020 у справі №911/1050/19.
За приписами частин п'ятої і шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це передусім сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами в подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана, і таким чином спрямувати практику в єдине та правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір норми). Крім того, на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з указівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи при цьому нижчим судам результату вирішення конкретної справи.
Забезпечення єдності практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
У рішенні у справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вираз "передбачено законом" охоплює дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що цей термін передбачає не лише писане право, як-от норми законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано застосував сформовану правову позицію Верховного Суду в постановах від 20 листопада 2018 у справі № N 911/44/17 і від 16 травня 2018 у справі №911/4111/16 щодо визначення юрисдикції суду у розгляді таких справ.
Зокрема, в яких зазначено, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру, яким надано земельні ділянки у власність фізичним особам, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внести до даного Реєстру) запис про право постійного користування земельною ділянкою державної власності, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною першою статті 173 Господарського процесуального кодексу України допускається, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому, в розумінні частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом частини четвертої статті 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства; розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вважає необхідним також зазначити, що без дослідження факту незаконного вибуття земельної ділянки з користування С(Ф)Г "Ай-Петрі" на користь фізичних осіб, що підлягає дослідженню по суті та встановленню виключно в межах відповідного цивільного спору щодо набуття фізичними особами у власність розподілених земельних ділянок на підставі спірних наказів, позовні вимоги про визнання права постійного користування і поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (внести до даного Реєстру) запис про право постійного користування земельною ділянкою неможливо розглянути. Відтак, перша і четверта позовні вимоги у даному позові не є самостійними і їх окремий розгляд без дослідження і встановлення обставин, заявлених у другій і третій позовних вимогах, не є можливим.
Сам апелянт також зазначає, що лише вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою, сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права С(Ф)Г "Ай-Петрі", оскільки в результаті задоволення такої вимоги, за наявності наданих відповідачем наказів щодо дозволу на цю ж земельну ділянку, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, право позивача захищене не буде.
Залучення ж до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору, фізичних осіб, в порядку статті 50 Господарського кодексу України, без пред'явлення позивачем до цих осіб будь-яких вимог також не сприятиме ефективному захисту та відновленню прав позивача.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За статтею 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За викладених обставин, не встановивши в ухвалі суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів суду апеляційної інстанції прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої у цій справі ухвали суду про повернення позовної заяви без розгляду.
Розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 2102,00 грн. на оплату судового збору, понесені позивачем у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Ай-Петрі" - залишити без задоволення.
Рішення ухвалу Господарського суду Запорізької області від 20.08.2020 у справі №908/2107/20 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Селянське (фермерське) господарство "Ай-Петрі".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 06.11.2020.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя С.Г. Антонік
Суддя Л.П. Широбокова