Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2607/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Аграрне" інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії наук України", с.Веселе Балаклійського р-ну Харківської області
про стягнення 14200,00 грн.
без виклику учасників справи
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Аграрне" інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії наук України" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 14200,00 грн., з яких: 4578,48 грн. - інфляційні втрати, 1815,81 грн. - 3% річних за договором № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року; 5588,99 грн. - інфляційні втрати, 2216,99 грн. - 3% річних за договором № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року, підставою нарахування яких стало порушення відповідачем строків погашення заборгованості, встановленої рішеннями господарського суду Харківської області від 13.02.2006 року у справах № 53/12-06 та 53/13-06. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2607/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Ухвала господарського суду Харківської області від 25.08.2020 року (якою відповідачу було встановлено строк - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву) отримана відповідачем, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.
Заяв чи клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 25.08.2020року, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
29.10.2020 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 4283), в якому зазначив про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2006 року у справі №53/12-06 з ДП ДГ "Аграрне" інституту рослинництва НААН на користь ДК "Газ України" стягнуто 22711,09 грн. основного боргу, 4705,49 грн. інфляційних втрат, 1254,91 грн. 3% річних, 286,71 державного мита та 118,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набрало чинності 24.02.2006 року.
Відповідачем борг за вказаним рішення сплачено 31.03.2020 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.02.2006 року у справі № 53/13-06 з ДП ДГ "Аграрне" інституту рослинництва НААН на користь ДК "Газ України" стягнуто 27943,50 грн. основного боргу, 7760,64 грн. інфляційних втрат, 2181,97 грн. 3% річних, 378,86 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набрало чинності 24.02.2006 року.
Відповідачем, з моменту ухвалення рішення господарським судом Харківської області від 13.02.2006 у справі № 53/13-06, борг сплачено частково 31.03.2020 року на суму 27697,85 грн. і станом на день звернення з позовом, основний борг складає суму 245,64 грн.
У зв'язку з простроченням відповідача щодо оплати боргу за вказаними вище рішеннями, позивач нарахував інфляційні втрати починаючи з липня 2017 року та 3 % річних з 01.08.2017 року.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначеними вище рішеннями господарського суду Харківської області від 13.02.2006 року у справах № 53/12-06, 53/13-06 підтверджується наявність заборгованості відповідача за договорами на постачання природного газу № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року та № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 559 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено боргу лише 31.03.2020 року, отже прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами на постачання природного газу № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року та № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року тривало до 31.03.2020 року.
В п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак, при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
В силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу і урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В Узагальненнях Верховного Суду України "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" вказано, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).
За таких обставин, сплата інфляційних витрат та трьох процентів річних на підставі рішень господарського суду Харківської області від 13.02.2006 року у справах №53/12-06, 53/13-06 не є підставою для відмови у стягненні інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за даним позовом, оскільки інфляційні витрат та три проценти річних, що вже були сплачені за вищевказаним рішенням та інфляційні витрати і три проценти річних, що нараховані за даним позовом, охоплюють різні періоди прострочення виконання зобов'язання за договорами на постачання природного газу № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року та № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року.
Суд, перевіривши розрахунки позивача, зазначає, що вони є вірними та відповідають наведеним вище нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 4578,48 грн. інфляційних втрат, 1815,81 грн. 3% річних за договором № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року; 5588,99 грн. інфляційних втрат, 2216,99 грн. 3% річних за договором № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо аргументів відповідача про неможливість нарахування інфляційних та 3% річних, суд зазначає таке.
Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013 року (мораторій введено ухвалою господарського суду Харківської області 07.03.2007 року про порушення провадження у справі про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Червоний Жовтень" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва") , встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а не заборона нараховувати інфляційні та 3% річних.
Суд наголошує, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею) або іншою фінансовою санкцією, зазначене нарахування є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Не є неустойкою (штрафом, пенею) або іншою фінансовою санкцією й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" роз'яснив, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стверджуючи, що позивач не мав підстав для нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, відповідач помилково посилається на норму Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", в редакції яка набрала чинності лише 19.01.2013 року і не може бути застосована при спірних правовідносинах.
Щодо залишку заборгованості у сумі 245,64 грн. за судовим рішенням від 13.02.2006 року у справі № 53/13-06, суд зазначає таке.
Платіжними дорученнями від 30.03.2020 року (проведено банком 31.03.2020 року) № 241, № 242 від платника Балаклійський районний ВДВС ГТУЮ надійшли кошти у сумі 29076,20 грн. та 38382.97 грн - відповідно. В призначені платежів зазначено, що це "кошти Балаклійського РВ ДВС погаш заборгованості стягнуті з ДП ДГ "Аграрне" інститут рослин за в/д № 53/13-06 від 24.02.2006 Господ суд".
Зазначені кошти, як видно з розрахунку наданого до позовної заяви, були зараховані у сумі:
- основного боргу за договором № 06/03-4356 - 22711,08 грн. - в тому числі - 17033,31 грн. та 5677,77 грн.;
- інфляційних втрат у справі № Б-39/58-05 - 3508,01 грн. та 2293,51 грн., 11475,31 грн. - разом - 17276,83 грн.;
- в рахунок оплати інфляційних нарахувань у справі № 53/13-06 у сумі 5773,41 грн.;
- основного боргу за договором № 06/03-1096 у сумі 21134,25 грн. та 563,60 грн. - разом 21697,85 грн.
Отже, з відповідача було стягнуто Балаклійським районним ДВС ГТУЮ 67459,17 грн., які були зараховані в погашення зобов'язань відповідно до зазначеного переліку вимог. А загальна сума зобов'язань у відповідача перед позивачем складала 67704,81 грн. Залишок неоплаченого основного боргу за договором № 06/03-1096 складає 245,64 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що даний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Аграрне" інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії наук України" (вул. Миру, 56, селище Веселе, Балаклійський район, Харківська область, 64235, ідентифікаційний код 05460456) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 31301827) 4578,48 грн. інфляційних втрат, 1815,81 грн. 3% річних за договором № 06/03-4356 ТЕ-31 від 31.12.2003 року; 5588,99 грн. інфляційних втрат, 2216,99 грн. 3% річних за договором № 06/03-1096 ТЕ-31 від 31.01.2003 року та судовий збір у сумі 2102,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.11.2020 року.
Суддя О.В. Смірнова