03.11.2020 Справа № 920/1010/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/1010/20
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Герасима Кондратьєва, 127/2” (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 127/2, код ЄДРПОУ 42099424)
про стягнення 4064 грн 93 коп.,
30.09.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4064 грн 93 коп. (з яких: 2757 грн 32 коп. пеня, 606 грн 04 коп. 3% річних, 268 грн 00 коп. інфляційні нарахування, 433 грн 57 коп. збитки) за неналежне виконання зобов'язань за Договором постачання природного газу від 12.10.2018 №6627/18-ТЕ-29; а також просить стягнути з відповідача судовий збір.
Ухвалою суду від 01.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено строк відповідачу для надання відзиву на позовну заяву, позивачу - для наданні відповіді на позовну заяву.
Станом на 02.11.2020 відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (вручене позивачу - 06.10.2020, відповідачу 05.10.2020).
Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу,суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив.
12.10.2018 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Інтерком» (Споживач, відповідач) укладений договір постачання природного газу № 6627/18-ТЕ-29 ( договір а.с. 13-23).
Додатковими угодами № 1 від 25.10.2018, № 2 від 29.10.2018, № 3 від 30.10.2018, № 4 від 03.12.2018 (договір викладено в новій редакції) змінювалися умови договору, зокрема, щодо ціни газу, кількості та якості газу, а також умови оплати за отриманий газ.
Відповідно до предмету укладеного між сторонами договору, Постачальник зобов'язався поставити Споживачу у 2018 році природний газ, а Споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Відповідно до п. 2.1. договору Постачальник передає Покупцю у період з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року природний газ в обсязі 1 тис.куб.м.
Позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 119489 грн. 11 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року (а.с. 45-51).
Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2019 року Приватним підприємством «Інтерком» (первісний боржник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Герасима Кондратьєва 127/2» було укладено договір про переведення боргу №18/4267/19, згідно п.1.1. якого: за цим Договором за згодою Кредитора Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг, який виник у Первісного боржника перед Кредитором за Договором постачання природного газу від 12.10.2018 року №6627/18-ТЕ-29, укладений між первісним боржником-та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та змінює первісного боржника у зобов'язанні.
Пунктом 3.1. Договору про переведення боргу встановлено, що «за цим Договором до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у п.2.1 ст.2 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Первісним боржником своїх зобов'язань за Договором постачання природного газу від 12.10.2018 року №6627/18-ТЕ-29».
Договір про переведення боргу підписано уповноваженими представниками первісного б'оржника, нового боржника та кредитора (НАК «Нафтогаз України»).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських зідносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона і продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідач сплатив основний борг за спожитий природний газ, що підтверджується довідками про операції та сальдо (а.с. 52-55) та не заперечується позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 4064 грн 93 коп., з яких: 2757 грн. 32 коп. пеня, 606 грн. 04 коп. три відсотка річних, 268 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань та 433 грн. 57 коп. збитків, нарахованих на суму заборгованості по проданому відповідачу природному газу за договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, інфляційних та пені, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» посилається на те, що платежі відповідачем здійснювались з порушення останнім строку виконання зобов'язання.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про наступне.
На підставі ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Водночас, згідно вимог ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 3.1. договору Постачальник передає Споживачу газ у його загальному потоці у разі передачі: - природного газу власного видобутку, імпортованого природного газу. Право власності на газ переходить від Постачальника до Споживача в пунктах приймання передачі газу після підписання актів приймання передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Вказані пункти договору узгоджується з вимогами ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Окрім того, акт приймання-передачі відповідно до умов договору лише фіксує остаточний обсяг переданого за минулий місяць природного газу, який визначається за показами комерційних вузлів обліку газу. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі природного газу лежить саме на Споживачу. Враховуючи, що умовами договору сторонами погоджено кількість природного газу, яка передається Постачальником по місяцях кварталу, визначена його ціна та вартість, то відповідач мав усі фактичні дані щодо обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з позивачем. Окрім того, визначений договором та додатковими угодами обсяг газу по місяцях є плановим і відповідно до п. 6.1 договору має бути 100% оплачений відповідачем протягом місяця поставки.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що оплата за поставлений газ проведена з порушенням умов договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність у вигляді сплати річних наступає у випадку прострочення оплати переданого товару.
Позивач вимагає застосування до відповідача відповідальності згідно зі ст.625 ЦК України за несвоєчасну оплату поставленого газу
Відповідач мав необхідні відомості для оплати газу протягом місяця поставки, як визначено умовами договору.
До позовної заяви позивачем додано розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення відповідачем строку оплати вартості природного газу (а.с.39-42).
Дослідженням розрахунку встановлено, що нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат проведено позивачем окремо за зобов'язаннями.
Відповідач в процесі судового розгляду зауважень до розрахунку 3% річних та інфляційних втрат наданого позивачем, не висловив, відзив на позов таких зауважень не містить.
З огляду на порушення відповідачем строку оплати товару, встановленого договором, підлягає задоволенню вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача 606 грн 04 коп. 3% річних та 268 грн 00 коп. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків позивач зазначає, що відповідно до пункту 2.1 договору (у редакції Додаткової угоди № 4 від 03.12.2018 року) Постачальник передає Споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 3,0 тис.куб.м.
Актом приймання - передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу в обсязі 2,020 тис.куб.м. Отже, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі меншому на 0,980 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами пунктом 2.1 договору.
Також, відповідно до пункту 2.1 договору (у редакції Додаткової угоди № 4 від 03.12.2018 року) Постачальник передає Споживачу у квітні 2019 року природний газу в кількості 2,0 тис.куб.м.
Актом приймання - передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу в обсязі 1,050 тис.куб.м. Отже, відповідач у квітні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі меншому на 0,950 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами пунктом 2.1 договору.
Таким чином позивач нарахував відповідачу розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем у березні та квітні 2019 року пункту 2.1 договору, який розрахований на підставі пункту 3.13 та пункту 5.7 договору та пункту 1 Розділу VI Правил, в сумі 433 грн. 57 коп.
Отже, позивачем нараховано 433 грн. 57 коп. збитків, завданих Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» неналежним виконанням відповідачем умов договору.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми збитків, суд встановив, що останній є арифметично вірним, відповідає нормам чинного законодавства, а тому з огляду на порушення відповідачем умов договору, підлягає задоволенню вимога Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача 433 грн. 57 коп. збитків (розрахунок, а.с. 43-44).
Стосовно вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до договору постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити фактично отриманий газ за умовами договору.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання з боку відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило позивачу вартість поставленого у спірному періоді природного газу за актами приймання-передачі, проте з порушенням строків щомісячних оплат.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ч.1 ст. 548, ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із пунктом 8.2 договору (з 03.12.2018 - пунктом 7.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 4 від 03.12.2018) у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до поданого розрахунку сума пені становить 2757 грн 32 коп.
Згідно із ч. 1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.1 ст. 229, ч.1 ст. 230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми пені.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми пені, суд встановив, що останній є арифметично вірним, відповідає нормам чинного законодавства, а тому визнав вимоги про стягнення з відповідача 2757 грн. 32 коп. пені законними та обґрунтованими.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Герасима Кондратьєва, 127/2» (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 127, 2, код ЄДРПОУ 42099424) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2757 грн. 32 коп. пені, 606 грн. 04 коп. три процента річних, 268 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 433 грн 57 коп. збитків та 2 102 грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору
3. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 05.11.2020.
Суддя С.В. Заєць