Провадження №2/760/1866/20
Справа №760/17715/19
15 жовтня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря - Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-
Позивачка звернулась до суду з позовом і просить визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначає наступне.
Позивачка зареєстрована і проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , що належить їй на праві особистої приватної власності.
Зазначена квартира АДРЕСА_2 була нею придбана 18 грудня 2012 року за відповідним договором купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою Катериною Вікторівною, зареєстрованому в реєстрі за № 1080.
Вказує, що 07.09.2013 її право власності на квартиру було зареєстровано державним реєстратором, у відповідності до вимог ЦК України, що посвідчується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2013 № 10006679.
Просить врахувати, що з моменту укладення вищезгаданого договору купівлі продажу квартири та здійснення нею повного розрахунку з продавцем, ОСОБА_3 втратив право власності на це майно (ч. 2 п. 32.2 Договору), а після здійснення державної реєстрації - відбувся перехід права власності на користь позивачки і ОСОБА_3 остаточно втратив статус власника цієї квартири і відповідні правомочності, а саме: право володіння, право користування, право розпорядження, а з ним - втратили право користування житлом члени його сім'ї, в т. ч. і його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За умовами договору від 18.12.2012 року відповідач зобов'язався передати квартиру у одноосібне володіння та користування позивачки, а також пообіцяв добровільно знятися з реєстрації за місцем знаходження квартири та зняти з реєстрації усіх зареєстрованих в ній осіб.
Вказує, що після проведеного ремонту у даному житловому приміщенні переїхала у власну квартиру і з того часу в ній проживає постійно.
Просить врахувати, що навесні 2019 року ОСОБА_3 було визнано таким, що втратив право користування проданим ним житлом в досудовому порядку та знято з реєстрації, однак його дочка продовжує вважатися зареєстрованою у квартирі позивачки.
Зазначає, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає її фактичному місцю проживання та порушує права позивачки, оскільки факт реєстрації у її квартирі сторонньої особи дає цій особі формальну підставу зареєструвати її власних малолітніх дітей, фіктивно зареєструвати за цією адресою власну господарську діяльність (заснованого нею суб'єкта господарювання), взяти кредит в банківській установі, що змусить позивачку надавати пояснення колекторським компаніям, тощо.
З огляду на викладене просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 25 червня 2019 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачці 15 - денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
На адресу суду повернувся конверт із копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, який направлявся відповідачу.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На день ухвалення рішення відповідачка своїм правом не скористалась, відзив на позов не подала.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином. 15.10.2020 подала до суду заяву, якою просила розгляд справи провести без участі позивачки, вказала, що позов підтримує та проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про час розгляду справи повідомлялася належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України. Про причину неявки суд до відома не поставила.
Судові повістки, що направлялися на її адресу за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду з відмітками поштового відділення про повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідно до ч. 3, 5, 8 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання
У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Враховуючи вимоги даної норми закону суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку позивачки, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.
Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
З наявної в матеріалах справи копії договору купівлі продажу квартири від 18.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою Катериною Вікторівною, зареєстрованого в реєстрі за № 1080, вбачається, що ОСОБА_3 (продавець) передав у власність ОСОБА_1 (покупець) майно - квартиру АДРЕСА_2 . (а.с. 11-13)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прана нерухоме майно про реєстрацію права власності № 10006679, від 26.09.2013, вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . (а.с.14)
Позивачка зазначає, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 не відповідає її фактичному місцю проживання та порушує права позивачки, на що суд зазначає наступне.
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 станом на 13.06.2019 є зареєстрованими ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9)
Також судом встановлено, що згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 4182886 від 18.07.2019, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.02.2012 по момент видачі довідки є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29)
З довідки ТОВ «Житло Комфорт Сервіс» від 27 травня 2019 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 не проживає ОСОБА_3 .(а.с. 21)
Згідно наявного в матеріалах справи акта огляду житлового приміщення на предмет встановлення факту проживання/не проживання в приміщенні зареєстрованих осіб, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 є зареєстрованою та фактично проживає лише власниця квартири ОСОБА_1 . Вбачається, що у даній квартирі не проживає (не користується і не володіє нею) колишній власник та особа ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 22)
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на спірну квартиру позивачкою набуто правомірно, її право власності оформлено та зареєстровано у встановленому законом порядку, ніким не оспорене.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.
Відповідно до законодавства, таке право виникає у власника житла, членів його сім'ї, орендаря житла, членів його сім'ї.
З точки зору ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Якщо особа, яка не є членом сім'ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житлового приміщення може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації та документами, які підтверджують, що саме він є власником житлового приміщення.
Це узгоджується із правовою позицією Верховного суду України у справі № 6-709цс16, в якій зазначається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Виходячи з викладеного вище, припинення права користування житлом у колишнього власника, таке право втратили і члени його сім'ї, оскільки право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.
Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню сплачена нею сума судового збору при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 41,47 Конституції України, ст.ст. 9,64,65,156 ЖК України, ст.ст. 15,16,317,319,328,383,391 ЦК України, ст.ст. 4,5,12,13,76-82,141,259,263- 265,268,273,280-284 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_3 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) 768,40 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: І. А. Усатова