Справа № 139/930/20
Провадження № 3/139/271/20
05 листопада 2020 року смт Муровані Курилівці
Суддя Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області Тучинська Н.В., отримавши адміністративний матеріал, що надійшов з Мурованокуриловецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої в АДРЕСА_1 , громадянки України, не працюючої, на утриманні неповнолітня дитина, раніше до адміністративної відповідальності притягувалась за ч. 1 ст. 184 КУпАП 18.08.2020, - за ч. 3 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
05 листопада 2020 року до суду подано протокол про адміністративне правопорушення серії ГР 430266 від 04.11.2020. Відповідно до змісту цього протоколу, ОСОБА_1 залишила свою неповнолітню дочку ОСОБА_2 «ночувати зі своїм другом наодинці, сама в цей час ночувала в друга за іншою адресою, чим ухилилася від виконання своїх передбачених законом обов'язків». Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 184 КУпАП.
В суді ОСОБА_1 пояснила, що 14 серпня ц.р. вона залишила дочку на три дні саму дома, оскільки ночувала у свого співмешканця ОСОБА_3 . Приблизно два тижні тому вона також ночувала у ОСОБА_4 , оскільки він посварився з її дочкою ОСОБА_5 . Однак, ОСОБА_6 не залишилася без нагляду, оскільки в неї квартирує дорослий та відповідальний чоловік ОСОБА_7 .
Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що подія вміненого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, взагалі була відсутня.
Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю ( ст. 252 КУпАП).
Для визнання адміністративного правопорушення таким, що містить ознаки події правопорушення, діяльність особи має бути такою, що може розцінюватись як правопорушення, передбачене тією чи іншою статтею.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельник проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
У даному випадку ОСОБА_1 звинувачено в тому, що вона залишила свою чотирнадцятирічну доньку дома, а сама ночувала в іншому місці, «чим ухилилася від виконання своїх передбачених законом обов'язків». Однак, при цьому уповноважена особа Національної поліції не вказала, від виконання яких обов'язків ухилилася ОСОБА_1 , а також не вказала, яким законом передбачений такий обов'язок. Отже, через такий недолік в оформленні протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається можливим встановити суть правопорушення.
Із наданих до суду протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього пояснень ОСОБА_1 не вбачається, коли саме вчинено правопорушення. В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Крім того, дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 184 КУпАП. Диспозиція цієї статті передбачає відповідальність за вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 1734 цього Кодексу. Однак, до суду не надано доказів вчинення неповнолітньою дочкою ОСОБА_1 будь-якого адміністративного правопорушення.
За таких обставин направлені до суду матеріали та їх аргументація є сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа Коробов проти України № 39598/03 від 21.07.2011 року (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).
Виходячи з положень ст.ст. 8 та 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Отже, на підставі відповідної практики ЄСПЛ можливо зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, не вбачаю можливості самостійно сформулювати обвинувачення проти ОСОБА_1 чи встановити факт невиконання нею якихось батьківських обов'язків, дату скоєння такого правопорушення, або ж встановити факт вчинення неповнолітньою дочкою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, будь-якого адміністративного правопорушення.
Завданням кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Встановлені під час розгляду справи обставини не підтверджують достовірність викладених у протоколі даних про подію вміненого правопорушення 14 серпня 2020 року, а інші докази, спростовують такий факт.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ. У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. В рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998, ЄСПЛ визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом. ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Враховуючи принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, приходжу до висновку, що поданими до суду матеріалами не доведено належними доказами подію вчинення ОСОБА_1 будь-якого адміністративного правопорушення, в тому числі, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП.
У разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП).
Керуючись п. 1 ст. 247, ст.ст. 221, 284, 294 КУпАП, -
Закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 3 ст. 184 КУпАП у зв'язку з відсутністю події адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
Суддя : _______________