05 листопада 2020 року м. Чернівці Справа № 725/2701/20
Провадження №22-ц/822/894/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І. Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Собчук І.Ю.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Вольської-Тонієвич О.В., дата складання повного тексту рішення невідома, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в подальшому позовні вимоги було уточнено.
Посилалась на те, що 12.02.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 .
Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя не склалось через різні погляди на подружнє життя, несумісність характерів та відсутність взаєморозуміння, внаслідок чого між ними часто виникали конфлікті ситуації.
Вказані обставини призвели до втрати почуття поваги та довіри один до одного. Вже досить давно вони припинили шлюбні відносини та не ведуть спільного господарства. На даний час їх з відповідачем шлюб носить лише формальний характер.
Після фактичного припинення сімейних відносин малолітній син знаходиться на її утриманні.
Позивачка зазначає, що офіційно працевлаштована в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції та отримує середньомісячну заробітну плату у розмірі 7000грн. Однак, вказаних коштів недостатньо для утримання, належного розвитку та виховання сина.
Відповідач лише частково бере участь у витратах, пов'язаних із вихованням дитини та належним чином їй не допомагає.
Вказує на те, що ОСОБА_2 матеріально забезпечений, працює на посаді торгового агента в ТОВ «Класік». Його офіційна середньомісячна заробітна плата становить 4000 грн, але як їй відомо, неофіційно відповідач отримує близько 10000 грн. На його утриманні інших неповнолітніх та непрацездатних осіб немає та жодних примусових стягнень з нього не проводиться.
Просила позов задовольнити: розірвати шлюб; змінити прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 »; стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Також просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 аліменти в розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 червня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні вимог щодо зміни прізвища відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з нього аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі 1/3 частки від заробітку щомісячно, змінивши рішення в цій частині, стягнути з нього аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки від заробітку щомісячно. Скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну допомогу у розмірі 1889 грн.
Вважає його незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції є цілком законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача є безпідставними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду від 27.08.2020 року - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачений ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає в повній мірі.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При призначенні аліментів суд врахував те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Причому обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним, а тому з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 в розмірі 1/3 частки від його заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що після фактичного припинення подружніх відносин між сторонами їх малолітній син проживає разом із матір'ю та знаходиться на її утриманні, ОСОБА_3 відвідує дошкільний навчальний заклад №38 комбінованого типу м. Чернівці, а також різні гуртки (а.с.51).
Згідно довідки про доходи №05 від 18 червня 2020 року позивачка працює у відділі організації та розвитку персоналу у Чернівецькій області Управління персоналу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на посаді провідного спеціаліста. Загальна сума її доходу за період з березня по травень становить 27 700,95 грн (а.с.52).
Згідно чинного законодавства, одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється у забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статі 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У відповідності до положення ст.27 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована 27.02.1991 року), Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Станом на час розгляду справи розмір прожиткового мінімуму на дитину до 6 років згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з липня 2020 року складав 1859 грн, а для працездатних осіб 2197 грн.
Згідно з п. 13 додатку до постанови Кабінету Міністрів України №146 від 26.02.1993 року «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з 01 березня 2017 року офіційно працевлаштований у ТОВ «Класік», де працює торговим представником. Загальна сума його доходу за період з 01.01.2020 року по 30.06.2020 року становить 16743,61 грн, розмір середньомісячної заробітної плати з урахуванням відпрацьованих місяців становить 4186 грн, (а.с.41-42). Стан здоров'я відповідача задовільний, непрацездатних осіб чи неповнолітніх на утриманні у нього немає.
З огляду вище наведеного апеляційний суд вважає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Запропонований в апеляційній скарзі апелянтом розмір аліментів в 1/4 частці від заробітку після утримання з його доходу податків буде складати 870 грн щомісячно, що з урахуванням рівності обов'язку батьків щодо утримання дитини (870*2=1740 грн) не буде забезпечувати прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років.
Проте, залишена в силі встановлена судом першої інстанції частина в розмірі 1/3 доходів від заробітку платника аліментів складає 1160 грн щомісячно, що в сукупності з обов'язком матері гарантуватиме дитині прожитковий мінімум. Крім того, після відрахування з чистого доходу ОСОБА_2 аліментів, залишок доходу буде становити 2290 грн щомісячно, що перевищуватиме встановлений законом прожитковий мінімум з 01 липня 2020 року для працездатної особи.
Сама по собі обставина того, що розмір щомісячних доходів позивача більший за розмір доходів відповідача при рівності інших умов (вік, стан здоров'я, матеріальний стан) не може впливати на баланс рівності обов'язку батьків щодо дитини, а лише може бути стимулюючою обставиною для відповідача вживати заходів щодо збільшення власних доходів, що за таких умов, може бути підставою для зміни розміру стягуваних аліментів у майбутньому.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно суми витрат на правову допомогу, то відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Крім того, їх співмірність відносно складності справи до витраченого часу та обсягу послуг сумніву у колегії не викликає, а доводи про участь відповідача у цих витратах належними доказами не підтверджуються.
На підставі наведеного суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 28 жовтня 2020 року.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк