Провадження № 22-ц/803/8453/20 Справа № 185/5115/20 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 листопада 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року,
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.
Заборонено ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження в будь-який спосіб частки у розмірі 44/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду 1 інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, а тому просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 65-76).
Правом на подання відзиву передбаченого ст.360 ЦПК України сторони не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову суд 1 інстанції посилаючись на положення ст.ст.149,150 ЦПК України виходив з того, що такий вид забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії є співмірним із заявленими позивачем вимогами, зокрема заборона вчиняти певні дії забезпечить збереження майна.
Із вказаними висновками суду погоджується й колегія суддів.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має враховувати практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України», право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки між сторонами дійсно існує спір щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні житлом.
З огляду на те, що між сторонами наявний спір та обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вірно вирішив питання забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження в будь-який спосіб частки у розмірі 44/100 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегією суддів не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку саме про необхідність вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом зоборони вчинення певних реєстраційних дій.
Отже, враховуючи, характер спірних правовідносин, судом першої інстанції у відповідності з положеннями ст.150 ЦПК України правомірно забезпечено позов для захисту матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля збереження майна та унеможливлення його відчуження на користь третіх осіб.
Слід також зазначити, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично зберігається у власності та користуванні ОСОБА_4 , а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Обставини на які вказує апелянт, не спростовують висновки суду першої інстанції та не є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на власний розсуд.
Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367,368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: