Справа № 309/962/19
Провадження № 2/309/100/20
27 жовтня 2020 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в особі головуючого судді Довжанин М.М.
за участю секретаря судового засідання Данило І.С.
представника позивачки ОСОБА_1
представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Деркач О.Р.
представника третьої особи - органу опіки і піклування Хустської РДА Снітар Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хуст справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки, -
ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до АТ КБ «ПрвиатБанк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської РДА, в якому просить визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 18.12.2006 року житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Позовну заяву обґрунтовує тим, що 14 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та КБ Приватбанк було укладено кредитний договір, яким банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 15000доларів США зі сплатою 0,84% на місяць строком по 14 грудня 2010 року. 18 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та КБ Приватбанк в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору було укладено договір іпотеки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У той же час в даному житловому будинку станом на момент укладення договору іпотеки проживала позивачка. Крім того, для укладення даного договору іпотеки слід було отримати дозвіл органу опіки та піклування, що зроблено не було.
Вважає, що укладенням оспорюваного договору були порушенні її права та норми ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст.177 СК України, Закон України «Про охорону дитинства».
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з наведених в матеріалах справи підстав.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В матеріалах справи, (а.с.57), міститься заява відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи у його відсутності з визнанням позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Деркач О.Р. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову. У своїх поясненнях посилалася на відзив на позовну заяву та на заперечення на відповідь на відзив, які знаходяться у матеріалах справи. Вважає, що при укладенні оскаржуваного договору сторонами були дотримані всі вимоги чинного законодавства, в тому числі й ті, що передбачали захист неповнолітніх дітей, що мали право користуватись будинком. Також вважає, що заявлений позов спрямований не на захист порушених прав позивача, а на уникнення позичальником від цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Вважає, що у разі задоволення позовних вимог, будуть порушенні права і гарантії банку на задоволення кредитної заборгованості за рахунок предмету іпотеки, що було однією із суттєвих умов виникнення кредитних правовідносин і видачі кредитних коштів. Також просила суд взяти до уваги той факт, що у позові позивачка не посилається на факти порушення майнових прав її як дитини внаслідок укладення оспорюваного договору та не надає доказів існування перешкод в користуванні предметом іпотеки, як на день укладення іпотечного договору, так і на даний час. Тому представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позову, в тому числі і у зв'язку із пропущенням строку позовної давності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - служби у справах дітей Хустської РДА - головний спеціаліст опіки і піклування служби у справах дітей Хустської РДА Снітар Наталія Василівна в судовому засіданні не заперечила проти задоволення позову ОСОБА_2 .
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши всі обставини справи та дослідивши її матеріали, суд приходить висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В ході розгляду справи, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є донькою відповідача ОСОБА_3
14.12.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу ОСОБА_3 кредит в розмірі 15000 доларів США зі сплатою 0,84% на місяць на строк по 14.12.2010 року. На забезпечення вказаних кредитних зобов'язань 18.12.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», позичальником та іпотекодавцем ОСОБА_3 укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Хустського нотаріального округу Король Н.І. за реєстровим № 5069.
Як убачається з копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Хустським РВ ГУДМС України в Закарпатській області 07 листопада 2014 року, позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.02.2017 року зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.5,6).
Оспорюваний договір іпотеки від 18.12.2006 року укладено без попередньої згоди органу опіки і піклування. Вказана обставина, на думку позивачки, призвела до порушень її прав як неповнолітньої дитини на проживання в іпотечному майні, оскільки станом на момент укладення договору іпотеки вона проживала у даному житловому будинку, а для укладення даного договору іпотеки слід було отримати дозвіл органу опіки та піклування, що зроблено не було. Інших підстав для визнання недійсності договору іпотеки позивачкою не вказано.
З такою думкою позивачки суд не погоджується, зважаючи на наступне.
При вирішенні даного спору суд керується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.09.2018 року (справа № 285/1632/16-ц).
Даний правовий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду висловленими у постановах від 25 червня 2018 року у справі № 515/826/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 333/8146/15, від 19 квітня 2018 року у справі № 161/1256/17-ц.
З врахуванням вищезазначеного висновку Верховного Суду, суд констатує наступне.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі «Ейрі проти Ірландії» (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
На час звернення позивачки ОСОБА_2 до суду не було встановлено факту звернення стягнення банком на спірне іпотечне майно, тому при укладенні спірного договору право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було. Відтак відсутність згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначеного договору не призвело до погіршення житлових прав дитини.
Одночасно в судовому засіданні позивачкою ОСОБА_2 не доведено суду та не надано жодного доказу на підтвердження факту проживання чи реєстрації її, як дитини у житловому будинку, який є предметом договору іпотеки на момент укладення такого договору.
У даній справі позивачка ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору іпотеки не володіла правом власності на будинок АДРЕСА_1 . Вона набула лише права користування житлом - зазначеним будинком, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки від 18.12.2006 року, укладеного між відповідачами АТ КБ «ПрвиатБанк» та ОСОБА_3 , оскільки права позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оспорюваним правочином не порушені та відсутні правові підстави для визнання даного договору іпотеки недійним за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування. На час розгляду справи в суді позивачка вже досягла повноліття.
Представником відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» в ході розгляду справи було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позову.
В даному випадку суд не вправі застосовувати вказану норму закону, оскільки вона застосовується лише до позовів, що були доведені в ході судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 13, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 15, 16, 203, 215, 267, 405 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 9 Закону України «Про іпотеку», суд -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король Н.І. від 18 грудня 2006 року, за реєстровим № 5069, укладеного між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складено 5 листопада 2020 року.
Суддя Хустського
районного суду: Довжанин М.М.
Рішення не набрало законної сили.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Помічник судді: Антонь Є.І.
05.11.2020