Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.
26 жовтня 2020 р.Справа № 520/5378/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.04.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі - УПСЗН АІР Харківської міської ради, Управління) № 10-29/2253/4-04/20 про відмову нарахувати та виплатити йому разову грошову допомогу до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020;
- зобов'язати УПСЗН АІР Харківської міської ради нарахувати та виплатити йому разову грошову допомогу до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що він є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має статус «ветеран військової служби» та «особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни» та перебуває на обліку в УПСЗН АІР Харківської міської ради. 02.03.2020 року він звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплати йому відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) разової грошової допомоги до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020. Втім, 12.03.2020 року відповідачем надана відповідь № 10-29/2253/4-04/20, де зазначено, що на підставі рішення Конституційного суду України зміни до ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ не внесені, новий порядок нарахування разової грошової допомоги до 5 травня або її розмір не встановлено, а тому дана виплата буде проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551-ХІІ і Законом України від 23.03.2000 року № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон № 1584-ІІІ)».
У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , вказував, що рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020 року скасовано лише окремі положення п. 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного Кодексу України, а не положення ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, а отже, позивачу має бути виплачена разова грошова допомога у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного страхування.
Також, відповідач зазначає, що у позовній заяві визначені некоректні позовні вимоги, а саме - визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача № 10-29/2253/4-04/20 про відмову нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020. Зазначений документ не є рішенням Управління, це лист, у якому містяться результати розгляду заяви позивача від 02.03.2020 року.
У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , зазначив фактично аналогічні доводи, що зазначені ним у позові.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року (рішення ухвалено в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 часткового задоволений наступним чином.
Судовим рішенням зобов'язано УПСЗН АІР Харківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Висновок суду вмотивований тим, що позовна вимога щодо визнання неправомірним та скасування рішення УСЗН АІР Харківської міської ради № 10-29/2253/4-04/20 задоволенню не підлягає, оскільки зазначений документ не є рішенням Управління, це лист, у якому містяться результати розгляду заяви позивача від 02.03.2020 року.
Крім того, суд прийшов висновку, що, оскільки положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18), відтак положення норми статті 13 Закону № 3551-ХІІ (в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - № 367-XIV)) є чинними та підлягають застосуванню відповідачем
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .
Аргументує вимоги апеляційної скарги відповідач фактично тим, що наведено ним у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу УПСЗН АІР Харківської міської ради Каніщев О.О. просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, має статус «ветеран військової служби» та «особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни» (а.с. 5-7).
Відповідно до медичних документів позивач отримав захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.8-9), у зв'язку із чим перебуває на обліку в УПСЗН АІР Харківської міської ради як отримувач щорічної разової допомоги до 5 травня.
02.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати щорічної разової допомоги до 05.05.2020 року як інваліду ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до п. 27 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ (а.с. 13).
За наслідками вирішення порушеного заявником питання відповідач листом від 12.03.2020 року № 10-29/2253/4-04/20 повідомив позивача, що згідно ч. 5 ст. 13 Закону 3551-ХІІ щорічно до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни разова грошова допомога виплачується у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Щодо рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 відповідач повідомив, що цим рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституції України не відповідає окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, на підставі рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 зміни до ч. 5 ст. 13 Закону 3551-ХІІ не внесені, новий порядок нарахування разової грошової допомоги до 5 травня або її розмір не встановлено.
Додатково повідомлено позивача, що Кабінет Міністрів України постановою від 19.02.2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами № 3551-ХІІ і № 1584-ІІІ» установив розмір виплати допомоги до 5 травня у 2020 році, який для особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни становить 3.640 грн. (а.с. 14)
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону № 3551-ХІІ.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 Закону № 3551-ХІІ.
Законом № 367-XIV ст. 13 Закону 3551-ХІІ було доповнено частиною четвертою такого змісту:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах:
інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI «Про державний бюджет України на 2008 рік» (далі - Закон № 107-VI) згадану вище норму права викладено в такій редакції:
"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 107-VI та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що на дату звернення ОСОБА_1 із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла ст. 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи - 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами № 3551-ХІІ і № 1584-ІІІ, де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4.120,00 грн.; II групи - 3.640,00 грн.; III групи - 3.160,00 грн..
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ - застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч. 2 ст. 3).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (п. 1 ч. 2 ст. 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (ст. 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (ст. 13), учасникам війни (ст. 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (ст. 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (ст. 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України „встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, колегія суддів зауважує, що виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України в Рішенні від 18.12.2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що „забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з 27.02.2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13.104 грн.
Враховуючи вищевикладене, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо визнання неправомірним та скасування рішення УПСЗН АІР Харківської міської ради № 10-29/2253/4-04/20 задоволенню не підлягає, оскільки зазначений документ не є рішенням Управління, це лист, у якому містяться результати розгляду заяви позивача від 02.03.2020 року.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону № 3551-ХІІ діяла та мала застосовуватись у редакції Закону 367-ХІV, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05.05.2020 року як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 з урахуванням раніше виплачених сум підлягає задоволенню.
Інші доводи та заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 05 листопада 2020 року.