02 листопада 2020 р.Справа № 520/5258/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
позивач ОСОБА_1
представник відповідача Леонідов С.О.
представник відповідача Брижко О.В.
представник відповідача Савченко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мар'єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 07.08.20 року по справі № 520/5258/2020
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив суд, з урахуванням уточнень:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) при звільненні з військової служби в частині невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у формі листа №11/Б-64/2246 від 23.03.2020 року.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) при звільненні з військової служби в частині невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачами подані апеляційні скарги, в яких вони зазначають, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі.
Доводи скаржників зводяться до того, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
При цьому, скаржники вказують на те, що передбачена ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога при звільненні виплачується за наявності не менше 10 календарних років вислуги, водночас, пільгове обчислення вислуги застосовується тільки при призначенні пенсії, посилаючись на норми пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції №558.
Позивачем поданий відзив на апеляційні скарги, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Зокрема позивач зазначає, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представники відповідачів, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційних скаргах.
Пзивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 27.06.2014 року по 26.06.2019 року у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 (ВЧ НОМЕР_1 ).
Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2015 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 (а.с.9).
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 26.06.2019 року №355-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас позивача у зв'язку із закінченням контракту, встановлено вислугу років станом на 26.06.2019 року - 08 років 10 місяців 20 днів, пільгова - 01 рік 00 місяців 29 днів, всього 09 років 11 місяців 19 днів (а.с.10).
Згідно Витягу з наказу начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16.01.2020 №25-ОС (а.с.12), внесено зміни до вказаного наказу, в якому визначено, що абз.2 п.1.2 у наступній редакції: "Вислуга років станом на 26.04.2019 рік становить: календарна - 08 років 10 місяців 20 днів, пільгова - 02 роки 04 місяці 11 днів, всього 11 років 03 місяці 01 день".
Проте, як зазначає позивач, при його звільненні, одноразова грошова допомога згідно ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплачена не була.
Не погоджуючись з вищезазначеним, позивач звернувся до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з відповідною заявою (а.с.15-16).
Листом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.03.2020 №11/Б-64/2246 (а.с.17) повідомлено позивача про те, що оскільки на день звільнення зі служби календарна вислуга становила 8 років 10 місяців 20 днів, тобто менше 10 років, ОСОБА_1 не набув права на одноразову грошову допомогу, передбачену ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Не погодившись з вказаним рішенням та діями відповідачів, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що застосуванню підлягають норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконних актів, зокрема Інструкції №558, яка звужує право військовослужбовця на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія судів дійшла висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі №806/2104/17.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з матеріалів справи, на час звільнення позивача зі служби вислуга років станом на 26.04.2019 рік становить: календарна - 08 років 10 місяців 20 днів, пільгова - 02 роки 04 місяці 11 днів, всього 11 років 03 місяці 01 день
Таким чином, умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана позивачем, а оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно, він має право на таку виплату.
Посилання відповідачів на пункт 1 глави 5 Інструкції №558, згідно якого одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в акті вищої юридичної сили міститься інше регулювання даного питання.
Так, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
У частині 3 статті 7 КАС України зазначено, що у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в Постанові від 1 листопада 1996 року №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, зокрема постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосуванню підлягають норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконних актів, зокрема Інструкції №558, яка звужує право військовослужбовця на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
За змістом ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційних скаргах доводи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року по справі № 520/5258/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.І. Сіренко З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 05.11.2020 року