04 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/3094/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зайця О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат,
Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 (паспорт НОМЕР_1 , Прилуцьким МВ УДМС України в Чернігівській області, від 15 серпня 2013 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), на користь ХНУВС (Одержувач: ХНУВС код організації: 08571096, Банк одержувача: Державне казначейство України м. Київ, р/р: UА418201720313271001201005066, МФО: 820172, призначення платежу *; 146302; 1600034; 1 ;ННІ;*відшкодування витрат на утримання звільненого з ЗВО МВС України (територіального органу поліції) юридична адреса: 61080, пр-т. Льва Ландау, 27, м. Харків), витрати, пов'язані з утриманням, а саме, грошові кошти в розмірі 100055 грн. (сто тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 82 коп.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідно до частини десятої статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з його утриманням під час проходження навчання. У добровільному порядку відповідач кошти не відшкодував, як наслідок, позивач з метою захисту економічних і оборонних інтересів держави звернувся до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог через їх необгрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
03.10.2014 на виконання вимог Закону України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію» та наказу МВС від 14.05.2007 № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між ОСОБА_1 , ХНУВС та УМВС України в Чернігівській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України.
Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 11.08.2014 № 174 о/с відповідач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ і зарахований курсантом ХНУВС з 18.08. 2014 та присвоєно звання «рядовий міліції».
Наказом ХНУВС від 05.05.2017 №138 о/с відповідач відрахований зі складу курсантів та відкомандирований до ГУНП України в Чернігівській області для подальшого проходження служби.
Наказом ХНУВС від 27.09.2017 №319 о/с відповідач зарахований слухачем магістратури денної форми навчання з 01.09.2017.
Наказом ХНУВС від 09.07.2018 №264 о/с відповідач відкомандирований зі складу слухачів магістратури до Національної поліції України для подальшого проходження служби з 09.07.2018.
Наказом ГУНП в Чернігівській області від 30.10.2018 № 298 о/с відповідача звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням).
30.10.2018 він надав пояснення ГУНП в Чернігівській області, зазначивши, що йому відомо про те, що він є молодими фахівцем та недопрацював трирічного терміну згідно з договором та про необхідність відшкодовувати кошти, пов'язані з утриманням у ВНЗ МВС, крім того його було повідомлено відповідно до ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» та постанови КМУ від 12.04.2017 за №261 про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням в навчальному закладі зі специфічними умовами навчання протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.
Крім того, 24.04.2017 та 01.09.2017 між ОСОБА_1 , ХНУВС та ГУНП України в Чернігівській області укладено тристоронній контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 «Про міліцію», чинного на час укладення та дії договору, курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.4 ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року № 313, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлює МВС України разом з Міністерством фінансів України.
Згідно з п.З Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 року №261, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Порядок розрахунку витрат установлює МВС України разом з Міністерством фінансів України.
Згідно з копіями Довідок-розрахунків витрат, пов'язаних з утриманням курсанта та магістра, складених відповідно до Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 року №419/831/240/605/537/219/534, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у ХНУВС на загальну суму 100055,82 грн. (а.с.25).
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання і у разі таких порушень настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Проте Постановою Уряду від 15.04.2015 № 216 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992», вимога про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацьовувати за місцем призначення не менше трьох років, була виключена. Окрім того, практика Вищого адміністративного Суду України підтверджує те, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційних прав. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента (курсанта або слухача) відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.
Відповідно до п.14 Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22.08.1996 №992, яка діяла на момент виникнення правовідносин, у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, звільнення із служби за контрактом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням суду про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, через службову невідповідність, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, за порушення дисципліни, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, особою рядового і начальницького складу протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Пунктом 2.3.6. цього Договору визначено, що відповідач зобов'язаний у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 Договору, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.
За положеннями ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п.3 Договору підставами відшкодування фактичних витрат на підготовку є: п.3.1 дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України у зв'язку з небажанням особи продовжити навчання або порушення нею дисципліни; п.3.2 відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Частиною 3 ст. 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Як вказав Конституційний суд України у Рішенні від 04.03.2004 року № 5-рп/2004, положення частини 3 ст.53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
При цьому відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Вищий адміністративний суд України при розгляді справи №К/800/52516/13, застосовуючи вказані конституційні норми, у своїй ухвалі від 10.07.2014 зазначив, що обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їхнього конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
01.07.2014 прийнятий Закон України «Про вищу освіту» №1556-УІІ, яким частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту» №1060-ХІІ з Закону була виключена. Таким чином, обов'язок випускників відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з прийняттям Закону «Про вищу освіту» втратив чинність.
Аналогічно і з пунктом 8 Порядку - працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Вимога про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, була виключена постановою Уряду від 15.04.2015 № 216 «Про внесення змін до постанови КМ України від 22.08.1996 № 992».
В ухвалі ВАСУ від 17.06.2014 по справі №К/800/62070/13 встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».
Між тим, положення Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ та Закону України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 № 2984-III не містять зобов'язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п.14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання.
Відсутність у вказаних законах обов'язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень ч.3 ст.53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Наведені висновки узгоджуються з діями законодавця, який Законом України від 01.07.2014 № 1556-УІІ вніс зміни у Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ. Зокрема, ч.2. ст.52, якою визначався обов'язок відпрацювати три роки, виключено, чим усунено розбіжності в законодавстві щодо обов'язку відпрацювати за направленням.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 2020 року.
Суддя О.В. Заяць