05 листопада 2020 р. м. Чернівці справа № 600/1366/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) №0025755-5107-2405 від 06.05.2020 р. про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 47288,44 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової; нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що за приписами підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів. Протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обґрунтовує тим, що належна позивачу нежитлова будівля, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
10.09.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
13.10.2020 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечував проти адміністративного позову, вказуючи, що згідно даних ІС "Податковий блок" та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, у власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває нежитлова будівля загальною прощею 4532,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Вказує, що об'єкт нерухомості позивача, а саме комплекс на праві власності належить позивачу, фізичній особі, а отже не може підпадати під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Разом з тим вказує, що позивачем не надано до суду жодного доказу характеристик об'єкта нерухомості, та приналежності об'єкта до будівлі промисловості. Головне управління ДПС Чернівецькій області додатково зауважує, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 р. по справі №824/630/19-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 р. зазначено, що нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 та є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того вказано, що дані нежитлові приміщення пустують та невикористовуються в сільськогосподарській діяльності. У зв'язку з наведеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 30.10.2003 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (за адресою: АДРЕСА_2 ) та взята на податковий облік з 10.11.2003 року (Кельменецька ДПІ Кельменецьке управління ГУ ДПС у Чернівецькій області).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником будівлі (комплексу), загальною площею 4532,80 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме будівлі літери:
- "А" - вагова - площею 30,90 кв.м.;
- "Б" - виробничий цех - площею 461,60 кв.м.;
- "К" - склад з їдальнею - площею 1104 кв.м.;
- "Р" - склад - площею 311,30 кв.м.;
- "Ф" - виробничий цех - площею 2625 кв.м.
Вказане майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
06.05.2020 р. винесено податкове повідомлення - рішення №0025755-5107-2405, яким позивачу нараховано зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки , сплачені фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2019 р. у сумі 47288,44 грн.
Не погоджуючись з даним податковим повідомленням - рішенням, позивач подав скаргу до ДПС України.
21.07.2020 р. рішенням ДПС України про результати розгляду скарги, податкове повідомлення - рішення №0025755-5107-2405 ГУ ДПС у Чернівецькій області залишено без змір, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частини 2статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Статтею 16 ПК України визначені обов'язки платника податку, серед яких сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт266.2.1пункту266.2статті266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту266.3.2пункту266.3статті266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказує на те, що ключовим критерієм є функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Між тим, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Поряд з цим, норми права не містять вичерпного переліку таких об'єктів, як будівлі промисловості та відсутні положення, які є винятком із загального правила. Внаслідок чого при застосовуванні системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до висновку, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, відтак він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже й підстави для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) відсутні, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 висловив правову позицію, що таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Згідно підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Як встановлено з матеріалів справи, відповідач у даній спірній ситуації фактично не заперечує, що належна позивачу будівля є промисловою, проте, у відзиві на позов наполягає на необхідності нарахування позивачеві спірного податкового зобов'язання, оскільки дана нежитлова нерухомість позивачем не використовуються.
Суд звертає увагу, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 р. по справі №824/630/19-а, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 р. зазначено, що нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ОСОБА_1 та є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окрім того вказано, що дані нежитлові приміщення пустують та не використовуються в сільськогосподарській діяльності.
Відтак така житлова нерухомість підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 березня 2020 року у справі №300/261/19.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про наявність у позивача відповідного обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, а тому податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2020 року №0025755-5107-2405 є правомірним, прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, а тому не підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Таким чином відповідач, як суб'єкт владних повноважень діяв у спосіб та у межах передбачений Законом України
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
В силу статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 43143196)
Суддя І.В. Маренич