3 листопада 2020 року м. Чернівці
справа № 725/5201/19
провадження 22-ц/822/430/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Ковальчук Н.О.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 січня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Житлово - будівельний кооператив «КомфортПарк» про стягнення безпідставно набутих коштів, 3% річних та інфляційних
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлово - будівельний кооператив «КомфортПарк» про стягнення безпідставно набутих коштів, 3% річних та інфляційних.
Позовні обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в продовж вересня 2016 року ОСОБА_2 перерахував на рахунки відповідача грошові кошти в сумі 1116000 грн., кількома окремим платежами відповідно до квитанцій № 0.0.617409268.1 від 15.09.2016 року на суму 470 000 грн.; №0.0.618410189.1 від 16.09.2016 року на суму 150 568 грн.; №0.0.618409323.1 від 16.09.2016 року на суму 319 432 грн.;
№ 0.0.623204098.1 від 23.09.2016 року на суму 49 155 грн.; № 0.0.623204571.1 від 23.09.2016 року на суму 10 845 грн. Вказані кошти були сплачені в якості внесків на обслуговування будинку, АДРЕСА_1 та внески на обслуговування будинку. АДРЕСА_2 .
Натомість, у ОСОБА_2 були відсутні зобов'язання перед відповідачем щодо сплати вказаних внесків, а тому вважає, що грошова сума в розмірі 1116000 грн. набута відповідачем безпідставно та останній зобов'язаний повернути платнику вказані кошти на підставі ст. ст. 1212 ЦК України, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.
Вказував що 02.04.2019 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_2 відступив йому право вимоги сплати грошових коштів боржником - обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив Комфорт парк», яке належить ОСОБА_2 на підставі банківських квитанцій про сплату коштів на поточний рахунок боржника в сумі 1 116 000грн.
Відповідно до умов вказаного договору, підставою виникнення у ОСОБА_2 права вимоги є дублікати банківських квитанцій про сплату ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок ОК «ЖБК «Комфорт Парк» грошових коштів у розмірі 1116 000 грн., а саме: дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.616114194.1 від 13.09.2016 року на суму 116 000 грн.; дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.617409268.1 від 15.09.2016 року на суму 470 000 грн.; дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.618410189.1 від 16.09.2016 року на суму 150 568 грн.; дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.618409323.1 від 16.09.2016 року на суму 319 432 грн.; дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.623204098.1 від 23.09.2016 року на суму 49 155 грн.; дублікат квитанції AT КБ «Приватбанк» № 0.0.623204571.1 від 23.09.2016 року на суму 10 845 грн.
Зазначав, що з моменту підписання вказаного договору про відступлення прав вимоги та акту приймання-передачі до нього перейшло право вимоги до відповідача повернення грошових коштів, натомість на момент звернення до суду з даним позовом, відповідач безпідставно отриманих коштів не повернув, не зважаючи на те, що на його адресу надсилалась відповідні повідомлення-вимоги про відступлення права вимоги та повернення грошових коштів у строк до 12.04.2019 року.
Також, вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання та з відповідача на його користь слід стягнути 3 % річних за період з 13.04.20196 року по 30.08.2019 року в сумі 12841 грн. та інфляційні в розмірі 7812 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Комфорт Парк» про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 1116000 грн., 3% річних та інфляційних - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 січня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному заочному рішенні дійшов висновку про те, що грошові кошти в сумі 1 116 000 грн. не є безпідставно набутими відповідачем, оскільки в банківських квитанціях, за якими сплачувалися такі кошти, зазначено, що вищевказані кошти сплачені за обслуговування будинку АДРЕСА_3 , квартири №82 і №73 .
Однак, такий висновок суду першої інстанції є неправильним та суперечить положенням ст.ст.11, 1212 ЦК України.
Зазначені кошти були передчасно і без наявності достатньої правової підстави сплачені ОСОБА_2 , оскільки в подальшому відповідач мав укласти з ОСОБА_2 договори щодо набуття квартир в будинку АДРЕСА_3 . Однак, такі договори не були укладенні між ОСОБА_3 та відповідачем.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що до матеріалів справи надані копії банківських квитанцій № 0.0.617409268.1 від 15.09.2016 року на суму 470 000 грн.; №0.0.618410189.1 від 16.09.2016 року на суму 150 568 грн.; №0.0.618409323.1 від 16.09.2016 року на суму 319 432 грн.; № 0.0.623204098.1 від 23.09.2016 року на суму 49 155 грн.; № 0.0.623204571.1 від 23.09.2016 року на суму 10 845 грн.
Відповідно до вказаних квитанцій громадянин ОСОБА_2 сплатив грошові кошти на загальну суму 1116000 грн. на користь ЖБК КОВФОРТ ПАРК, призначення платежу - внески за обслуговування будинку, АДРЕСА_6 .
02.04.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до умов якого, ОСОБА_2 відступив позивачу право вимоги сплати грошових коштів відповідачем на підставі дублікатів вище вказаних банківських квитанцій в загальному розмірі права вимоги на суму 1116000 грн., а також з правом нараховувати інфляційні, штрафні санкції та стягнення завданих збитків.
Підтвердженням виконання зобов'язань за вказаним договором сторони визначили момент підписання акту приймання-передачі документів по договору про відступлення права вимоги від 02.04.2019 року.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку відсутня сукупність ознак, що на грошові кошти в сумі 1116000 грн. поширюється правовий режим безпідставно набутого майна та у позивача виникає право вимоги таких коштів у відповідача.
При цьому судом встановлено, що 02.04.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до умов якого, ОСОБА_2 відступив позивачу право вимоги сплати грошових коштів відповідачем на підставі дублікатів вище вказаних банківських квитанцій в загальному розмірі права вимоги на суму 1116000 грн., а також з правом нараховувати інфляційні, штрафні санкції та стягнення завданих збитків. Підтвердженням виконання зобов'язань за вказаним договором сторони визначили момент підписання акту приймання-передачі документів по договору про відступлення права вимоги від 02.04.2019 року.
Так, правовідносини щодо відступлення права вимоги характерні для договірних зобов'язань, зокрема закріплені у ст.512-523 ЦК України, та можуть відбуватись у два способи, зокрема укладенням договору факторингу та регулюватись загальними положеннями щодо купівлі-продажу (ст. 656 ЦК України).
Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.
У відповідності п. 8 укладеного між ОСОБА_2 та позивачем, право вимоги сплати грошових коштів у розмірі 1116000 грн. за цим договором уступається за оплату, яка становить 1116000 грн. і сплачується ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в готівковому порядку під час підписання цього договору.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що укладаючи договір 02.04.2019 року між позивачем та ОСОБА_2 про відступлення права вимоги, між сторонами фактично укладений договір факторингу.
Відповідно до ст.ст. 1077, 1078, 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги ) одна сторона (фактор) передає або зобов"язується передати грошові кошти в розпорядження другої
сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується
відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи
(боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до
боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед
фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може
передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою
вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової
вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також
право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або
юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також
фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно
до закону має право здійснювати факторингові операції.
Як вбачається з договору від 02.04.2019 року він укладений між фізичними особами - ОСОБА_2 та позивачем.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1, чч.1, 2 ст.7 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК). Оскільки факторинг згідно з п.3 ч.1 ст.49 закону «Про банки і банківську діяльність» є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст.6 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відмінність зазначених договорів за суб'єктним складом полягає в тому, що відповідно до ст.2, 512-518 ЦК за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особа.
Аналіз ч.1 ст.1077 ЦК, ч.5 ст.5 закону «Про банки і банківську діяльність», п.1 ч.1 ст.1 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про те, що суб'єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 ЦК), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст.1079 ЦК) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п.5 ч.1 ст.1 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи зазначене, укладений 02.04.2019 року між фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги, який є фактично договором факторингу, є нікчемним.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини, однак це не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з рішенням суду першої інстанції, з посиланням на обставини, зазначені в позові, однак підстав для їх задоволення не вбачається.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови - 4 листопада 2020 року.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді Н.К. Височанська
І.Н. Лисак