Номер провадження 22-ц/821/1786/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/1849/20 Категорія: 304090000 Ігнатенко Т. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
04 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - Грушецький І.В.;
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2020 року, постановлене під головуванням судді Ігнатенко Т.В. у Смілянському міськрайонному суді Черкаської області 08.09.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
12 червня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог банк зазначає, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 16 травня 2016 року.
Відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети - заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ОСОБА_1 та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви. Заявою відповідача ОСОБА_1 підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому ознайомлення, в письмовій формі.
Згідно до виявленого бажання, відповідачу ОСОБА_1 був відкритий кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач ОСОБА_1 отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9000 гривень.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте позичальник порушив зобов'язання і не надав своєчасно грошові кошти для погашення кредиту, відсотків і інших витрат відповідно до умов договору, що призвело до утворення заборгованості, яка ним не сплачена.
Позивач стверджує, що у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач ОСОБА_1 станом на 28 квітня 2020 року має заборгованість у сумі 71599 грн. 77 коп., яка складається із наступного: 40511 гривень 14 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14553 гривні 17 копійок - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 12649 гривень 76 копійок - нарахована пеня; 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 3385 гривень 70 копійок штраф (процентна складова), тому банк звернувся до суду з вищевказаним позовом про стягнення заборгованості з відповідача.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2020 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує рішення суду в апеляційному порядку, подавши 08.10.2020 року апеляційну скаргу на рішення суду через суд першої інстанції.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що з оскаржуваним рішенням банк не згодний, оскільки вважає, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі звертається увага скаржником на те, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 16.05.2016 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання картки. Відповідачем ОСОБА_1 вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що позичальник висловив свою згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що « Я згоден з тим, що ця заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складають між мною та Банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення й згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздрукування з офіціального сайту банку. Я зобов'язуюсь виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку…».
Крім того скаржник посилається, що відповідач ОСОБА_1 після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток.
Скаржник акцентує увагу на тому, що суд не звернув уваги на надані банком докази, так як в матеріалах справи наявні: Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг; наказ «Про актуалізацію Умов та Правил надання банківських послуг» від 14.04.2014 року № 906 ЗК-2016-6698088. Таким чином, вказує представник банку у скарзі, що суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження.
В апеляційній скарзі скаржник наполягає на тому, що кредитний договір повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 208, ч. 1 ст. 207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину. Спірний кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком.
Крім того, скаржник посилається, що позивачем надано виписку по руху коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, та вбачається, що відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, купував продукти харчування, ліки, сплачував комунальні послуги, здійснював перерахування та інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування.
На думку скаржника, доведеним є факт укладання між позивачем - банком та відповідачем ОСОБА_1 договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - О.Л. Крилова просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах від 19 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження.
Вимоги ст. 361 ЦПК України апеляційним судом виконані.
Згідно положень ч. 3 ст. 359 та ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасникам справи роз'яснено право на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах від 28 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Свою ухвалу суд мотивував тим, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відзив на апеляційну скаргу банку на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача не надходив.
Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В апеляційній скарзі представник банку просить викликати в судове засідання представника позивача - скаржника з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника банку, оскільки вважає, що пояснення представника банку не змінять доказів, наданих позивачем у справі при поданні позову, які були досліджені та перевірені судом першої інстанції, та яким дана оцінка судом. Тому апеляційний суд вважає, що розгляд даної справи здійснюватиметься у письмовому провадженні без участі сторін відповідно до вимог процесуального закону, а підстав для задоволення клопотання представника банку про розгляд справи за участі представника скаржника колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній відповідає вищевказаним вимогам закону.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, пославшись, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки частково висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 16.05.2016 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів» додаються до позовної заяви.
Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість по кредитному договору б/н від 16.05.2016 року станом на 28.04.2020 року становить - 71599,77 грн., яка складається з наступного: 40511 гривень 14 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14553 гривні 17 копійок - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України; 12649 гривень 76 копійок - нарахована пеня; 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 3385 гривень 70 копійок штраф (процентна складова).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 13 травня 2008 року розмір процентної ставки не зазначений.
Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками за користування кредитом; заборгованість з комісії за користування кредитом та пені та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 травня 2016 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті, як невід?ємної частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 травня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 червня 2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_1 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, у анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 , і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід?ємну складову змісту договору.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 травня 2016 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанцій було вірно взято до уваги вказані обставини та дано їм належну оцінку під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованою пенею, а також штрафами згідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (штраф (фіксована частина), 3385,70 грн. - штраф (процентна складова).
З наведених вище підстав, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з судом першої інстанції щодо того, що банком не доведено належними доказами, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору, і що саме їх відповідач ОСОБА_1 мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати пені, відсотків та штрафів.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині вимог щодо задоволення позовних вимог банку в повному обсязі та стягнення процентів, пені та штрафів не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи належними доказами, тому не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст.11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, на що і було звернуто увагу районним судом.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Також колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід звернути увагу на те, що укладений між сторонами кредитний договір від 16 травня 2016 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів апеляційного суду вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту у розмірі 40511,14 грн., що також узгоджується із висновком, викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, тому прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог банку в повному обсязі.
Щодо вимоги позивача стосовно стягнення 14 553,17 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми, передбачені ст. 625 ЦК України. Однак, оскільки позичальником не підписані Умови та Правила, які передбачають сплату процентів нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 86,4 - для картки «Універсальна», 84,0 - для картки «Універсальна голд», то така відсоткова ставка не може бути застосована до даних правовідносин.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що за обставин цієї справи неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов'язань, адже відповідні договірні зобов'язання зі строками повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено. Отже, визначити строк прострочення виконання грошових зобов'язань позичальника в даному випадку неможливо, що свідчить про відсутність належних доказів, які б давали підстави для задоволення вимог банку, тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід відмовити у задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України.
Такі висновки, як вважає апеляційний суд, відповідають практиці Верховного Суду у справі № 697/2065/16-ц постанова від 20.11.2019 року та спростовують доводи апеляційної скарги скаржника про необхідність стягнення таких коштів на користь банку.
Посилання скаржника на те, що у підписаній заяві позичальником висловлена згода на наявність договірних відносин з банком, на викладених умовах, за відсутності узгоджених у визначеному законодавством письмовому порядку умов договору, не дає апеляційному суду можливості встановити зміст правовідносин між сторонам справи щодо нарахування пені та штрафів у порядку, визначеному банком.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи скаржника та вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню в частині скасування рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення тіла кредиту, оскільки позовні вимоги банку слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь банку кошти, отримані позичальником як тіло кредиту. Тому частковому задоволенню підлягає апеляційна скарга, оскільки відсутні підстави для повного задоволення позовних вимог банку та задоволення вимог апеляційної скарги в повному обсязі, так як не всі доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для повного задоволення вимог апеляційної скарги та позовних вимог банку, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні із скасуванням рішення суду першої інстанції частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, та ухвалення нового судового рішення в цій частині щодо часткового задоволення позовних вимог банку, а в іншій частині судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги, що апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції, та скасовано рішення в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, за результатами розгляду апеляційну скаргу задоволено часткового, позовні вимоги позивача задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають також частковому задоволенню, та стягненню відповідно до пропорційно задоволених частково позовних вимог.
Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають судові витрати частково за подання позовної заяви у розмірі 1189 грн. 31 коп., та витрати за подання апеляційної скарги банком у розмірі 1783 грн. 96 коп., а всього у розмірі 2973,27 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -задовольнити частково.
Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, прийнявши нову постанову в цій частині рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 16.05.2016 року у розмірі 40511,14 грн. за тілом кредиту.
В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судові витрати частково за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2973,27 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов