Справа № 553/2810/19 Номер провадження 22-ц/814/2259/20Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
03 листопада 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Пікуля В.П., Карпушина Г.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 13 серпня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Тимчука Р.І., повний текст якого складений 17 серпня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів, -
Зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (далі - АТ «Полтаваобленерго») про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів.
Позов мотивовано тим, що у 2015 році відповідачем було неправомірно вирахувано з заробітної плати ОСОБА_1 та не донараховано і не виплачено при розрахунку під час звільнення 29 жовтня 2015 року коштів на суму 14 932,56 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 13 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів відмовлено в повному обсязі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 21 березня 1999 року, у якій він просить прийняти його в члени профспілки (а.с.14), а також свідчення голови профспілкового комітету та головного бухгалтера АТ «Полтаваобленерго», які підтвердили правомірність та обґрунтованість вирахування із заробітної плати ОСОБА_1 профспілкових внесків та коштів на оплату послуг за користування послугами мобільного зв'язку в роумінгу понад встановлені ліміти.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів, а також скасувати рішення в частині відмови у винесенні окремої ухвали.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на очевидній невідповідності висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи.
Позиція інших учасників справи
15 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому АТ «Полтаваобленерго» просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, є безпідставними та необгрунтованими.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Встановлено, що 29 жовтня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора з правових питань ПАТ «Полтаваобленерго» згідно з наказом №342-к. При звільненні відповідач, відповідно до правила статті 83 КЗпП України, виплатив позивачу належну заробітну плату.
Однак, в листопаді 2015 року позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, вказавши, що на момент його звільнення і повного розрахунку, відповідач припустився порушення вимог трудового законодавства, зокрема положень статей 83 та 116 КЗпП України стосовно повної виплати працівнику в день звільнення усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації.
Зокрема, позивач наполягав на тому, що відповідач здійснив незаконні вирахування коштів із його заробітної плати як під час розрахунку при звільненні, так і впродовж останнього року перед звільненням.
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 30 серпня 2017 року у справі №553/4211/15-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з правових питань ПАТ «Полтаваобленерго» з 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Полтаваобленерго» про відновлення положення, що існувало до порушення прав, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтаваобленерго» №342-к від 29 жовтня 2015 року в частині зазначення підстави для звільнення ОСОБА_1 , директора з правової роботи, за п. 3 статті 40 КЗпП України (систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення). У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу ПАТ «Полтаваобленерго» №342-к від 29 жовтня 2015 року в решті формулювання, відновлення положення, що існувало до порушення прав, поновлення на роботі - відмовлено за безпідставністю. Рішення набрало законної сили 18 вересня 2019 року.
Після цього, 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів, у якому наполягав на неправильному застосуванні останнім правила статті 127 КЗпП України, внаслідок чого ним було необгрунтовано та незаконно включено до складу вирахувань при звільненні суми, які такими не можуть бути відповідно до закону.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем АТ «Полтаваобленерго» доведено правомірність та обґрунтованість вирахування із заробітної плати ОСОБА_1 профспілкових внесків та коштів на оплату послуг за користування послугами мобільного зв'язку в роумінгу понад встановлені ліміти.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду не вірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статей 7 та 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і видів господарювання. За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.
Згідно з пунктом 4.3 Рекомендацій щодо порядку сплати та обліку членських профспілкових внесків, затверджених постановою президії Федерації професійних спілок України від 21 вересня 2006 року № П-6-15, безготівкова сплата щомісячних членських профспілкових внесків проводиться за письмовою заявою члена профспілки роботодавцю, яка зберігається в справах бухгалтерії роботодавця (копія заяви - в профкомі) протягом усього періоду перебування працівника на обліку в первинній профспілковій організації цього підприємства та протягом трьох років після вибуття з неї. Внески утримуються при нарахуванні заробітної плати за місяць за основним місцем роботи.
Однак під час розгляду справи в суді першої інстанції ні АТ «Полтаваобленерго» як роботодавець, ні голова профспілкового органу та головний бухгалтер АТ «Полтаваобленерго» як свідки по справі не надали суду письмову заяву ОСОБА_1 як члена профспілки, адресовану роботодавцю, яка була б підставою для здійснення безготівкової сплати щомісячних членських профспілкових внесків, згідно порядку, встановленому чинним законодавством.
У матеріалах справи міститься лише копія заяви ОСОБА_1 про вступ до профспілкової організації, в якій не йдеться про вирахування членських внесків (а.с.14). А тому твердження АТ «Полтаваобленерго» щодо правомірності та обґрунтованості вирахування із заробітної плати ОСОБА_1 профспілкових внесків у сумі 2387,36 грн. є необгрунтованим, а висновки суду першої інстанції таким чином не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд надав неправильну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи (а.с.14, 123, 124).
Відповідно до статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, встановлено статтею 136 КЗпП України. Так, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
Як видно з матеріалів справи, АТ «Полтаваобленерго» не було дотримано встановленого порядку здійснення відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 для покриття його заборгованості перед підприємством за користування послугами мобільного зв'язку в роумінгу понад встановлені ліміти, зокрема не було видано наказ (розпорядження) про проведення відповідного відрахування.
Зазначене дає підстави вважати незаконним утримання з заробітної плати ОСОБА_1 коштів у сумі 6366,06 грн. в рахунок відшкодування оплати за користування послугами мобільного зв'язку в роумінгу понад встановлені ліміти, а висновки суду першої інстанції помилковими та зробленими на підставі неправильного застосування норм матеріального права, що полягає у незастосуванні закону, який підлягав застосовуванню (статті 127 та 136 КЗпП України).
Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині залишення поза увагою судом першої інстанції частини позовних вимог щодо вирахування із заробітної плати ОСОБА_1 коштів у сумі 6149,14 грн., що входить до загальної заявленої суми позову в 14932,56 грн., та відсутністю в рішенні будь-якого мотивування в їх незадоволенні.
Вказана сума була доведена позивачем шляхом надання письмових доказів (а.с.3,6) та жодним чином не оспорювалася відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Стосовно вимоги апелянта щодо скасування рішення суду в частині відмови у винесенні окремої ухвали колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Згідно з положеннями статті 353 ЦПК України окрема ухвала оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
У свою чергу, суд першої інстанції обрав процесуально не вірну форму фіксації результату розгляду клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали, вирішивши це питання у кінцевому рішенні, а не шляхом постановлення власне окремої ухвали під час розгляду справи по суті.
Однак на правильність прийнятого рішення даний факт не впливає, а тому, з урахуванням того, що правильне по суті і справедливе рішення суду в даній частині не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, вимога апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у винесенні окремої ухвали не підлягає задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині скасування рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів є обгрунтованими, а висновки суду помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вбачає наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів у зв'язку з допущенням порушень норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 13 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів з постановленням в цій частині нового рішення. В іншій частині вказане рішення суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частин 1 та 6 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлено судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду. За подання фізичною особою апеляційної скарги на рішення суду встановлено судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою у 2019 році, на 1 січня якого розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921 грн.
Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , який у даній справі звільнений від сплати судового збору, задоволено повністю в частині стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів, то з АТ «Полтаваобленерго» підлягають стягненню в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн. (1921 грн.*0,4) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн. (768,40 грн.*150%).
Керуючись ст.ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст. 374, п.3, 4 ч.1 ст. 376, 382, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 13 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» про стягнення надлишково вирахуваних відповідачем коштів скасувати. Постановити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (код за ЄДРПОУ 00131819) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , надлишково вирахувані відповідачем кошти в розмірі 14932,56 грн. (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні 56 коп.).
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 13 серпня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2020 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді: В.П. Пікуль
Г.Л. Карпушин