справа № 755/14321/13-ц
головуючий у суді І інстанції Савлук Т.В.
провадження № 22-ц/824/6156/2020
03 листопада 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Писаної Т.О.,
Суддів Приходька К.П., Журби С.О.
за участі секретаря судового засідання Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва з 2013 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна (спільної сумісної власності подружжя) та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року первісна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна (спільної сумісної власності подружжя) залишена без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання, доказів поважності причин неявки суду позивач не надала, також не скористалась процесуальним правом подати заяву про розгляд справи у її відсутність.
Крім того, неодноразові клопотання позивача за первісним позовом та її представника, відповідача за зустрічним позовом про оголошення перерви в судовому засіданні, які знаходяться в матеріалах справи було подано без підтверджуючих доказів про поважність неявки в судові засідання, що на думку суду першої інстанції, вважалось зловживанням процесуальними обов'язками сторони по справі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Вказує, що вона не була повідомлена про судове засідання 03 лютого 2020 року. Про судове засідання 14 лютого 2020 року також не повідомлялась, проте дізналась про нього самостійно, після чого подала до суду клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з хворобою, на доказ зазначеного подала до суду першої інстанції медичну довідку та лікарняний лист.
Проте, суд першої інстанції проігнорував її клопотання та продовжував розгляд справи.
Окрім того, скаржник зазначає, що необхідною умовою для застосування судом пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України є повідомлення позивача про засідання належним чином, а вона не була повідомлена, адже повістки на судове засідання, їй не були вручені.
Таким чином, позивач не була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 мотивував своє рішення тим, що позивач тривалий час в судові засідання не з'являлась. Зазначено, що оскільки позивачка не з'являється в судові засідання то це свідчить про те, що вона втратила заінтересованість у вирішенні даного спору, тому існують правові підстави для залишення позову без розгляду.
Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у червні 2013 року звернулась до суду першої інстанції з позовом про поділ майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 у жовтні 2013 року подав зустрічний позов про поділ майна подружжя.
Отже, в провадженні суду першої інстанції дана справа перебуває вже п'ять років.
Залишаючи 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 без розгляду з підстав неявки останньої, відсутністю заяв про розгляд справи у її відсутність, суд виходив з того, що позивач за первісним позовом без поважних причин не з'являється в судові засідання та не надала доказів, які підтверджують поважність даної неявки.
22 січня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про оголошення перерви в зв'язку із витребуванням інформації від реєстратора ( а.с.36 том 6).
22 січня 2020 року ОСОБА_1 також подала клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з тим, що вона перебуває на лікарняному, додавши відповідний доказ, а саме: копію лікарняного листа ( а.с. 40-42 том 6).
Таким чином, в судовому засіданні була оголошена перерва до 03 лютого 2020 року о 11 год. 00 хв.
Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення засідання (а.с. 49 т.6).
03 лютого 2020 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 було подане клопотання про повідомлення позивача належним чином про дату, час та місце проведення засідання.
В судовому засіданні 03 лютого 2020 року була оголошена перерва до 14 лютого 2020 року о 11 год. 30 хв.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача за первісним позовом про розгляд справи.
14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зупинення провадження у справі в порядку п.2 ч.1 ст. 252 ЦПК України. ( а.с.67-70 том 6).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, приписи ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Тому повернення поштової кореспонденції з повістками про виклик до суду ОСОБА_1 на 22 січня 2020 року та на 03 лютого 2020 року з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про належне інформування позивача про час і місце розгляду справи.
З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду з підстав неявки позивача у судові засідання за відсутності належного повідомлення позивача про дату час та місце розгляду справи.
Згідно частини третьої статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина перша статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" передбачено, зокрема, що особа повинна мати доступ до незалежного, неупередженого та компетентного суду.
У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 року суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики "справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження". Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, про помилковість залишення без розгляду позовної заяви, з огляду на те, що доказів належного повідомлення позивача про призначення справи до розгляду матеріали справи не містять, а тому підстави для залишення позову без розгляду на час постановлення такої ухвали були відсутні.
Таким чином, з вищенаведених підстав колегія суддів не погоджується з постановленою ухвалою та уважає, що відповідно до вимог статті 379 ЦПК України остання підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року скасувати справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 листопада 2020 року.
ГоловуючийТ.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба