Справа №369/7503/20 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження №22-ц/824/10780/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
02 листопада 2020року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року про забезпечення позову до подачі позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменок Сергій Миколайович, про витребування Ѕ частини квартири з чужого незаконного володіння,
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову до подачі позову, посилаючись на те, що
На підставі викладеного в заяві про забезпечення просила суд першої інстанції накласти арешт на нерухоме майно, а саме на Ѕ частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити особам, що мають повноваження державного реєстратора, вчинення дій, спрямованих на відчуження, розпорядження та (або) реєстрацію, перереєстрацію зареєстрованої на даний час за ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна, а саме: Ѕ частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року заяву задоволено на накладено арешт на Ѕ частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено особам, що мають повноваження державного реєстратора, вчинення дій, спрямованих на відчуження, розпорядження та (або) реєстрацію, перереєстрацію зареєстрованої на даний час за ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна, а саме: Ѕ частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову жодним чином не обґрунтував, як саме невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду та не послався на конкретні обставини, з якими пов'язувалося б утруднення чи неможливість виконання рішення суду.
Також зазначає, що оскаржувана ухвала, якою було накладено арешт на 1/2 частину квартири, була постановлена судом першої інстанції без виклику ОСОБА_1 як власника даної квартири та добросовісного набувача майна та інших учасників, а тому була постановлена без достатніх правових підстав та доказів того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити в подальшому виконання рішення суду у разі подачі вказаної позовної заяви.
Таким чином, розгляд питання щодо обмеження права власності громадянина, гарантованого Конституцією України, є винятковим випадком, за наявності якого, суд повинен був викликати сторін до суду для з'ясування всіх обставин та додаткових питань до надання суду відповідних письмових доказів.
Окрім того, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 набув законне право власності як добросовісний набувач у відповідності до договору купівлі-продажу квартири від 16 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, реєстровий номер №876, у встановленому законом порядку, оскільки придбав дану квартиру у ОСОБА_3 на умовах, які зазначені в договорі як добросовісний набувач.
На момент придбання скаржником даної квартири, ОСОБА_3 була законним власником та на свій розсуд розпорядилася своєю власністю по правомірному правочину, який був укладених згідно норм чинного законодавства повноваженою особою власника.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в якому зазначено, що оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права та не може бути скасована з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.
Також у відзиві зазначає, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у цивільній справі №369/7576/16 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 за первісним позовом та частково задоволено вимоги зустрічного позову ОСОБА_5 , а саме:
визнано право власності за ОСОБА_2 та за ОСОБА_6 по 1/2 частині кожному квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнано право власності за ОСОБА_2 та за ОСОБА_6 по 1/2 частині кожному на автомобіль Mercedes-Benz Е 220 CDI, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
виділено кожному у власність меблі, придбані також за час шлюбу зі сплатою на мою користь різниці в вартості виділених меблів.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року за ОСОБА_6 визнано право особистої приватної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково та скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у частині визнання за ОСОБА_6 права особистої приватної власності на спірну квартиру та залишено в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Разом з тим, 24 січня 2019 року ОСОБА_2 дізналася про те, що 15 січня 2019 року ОСОБА_7 , згідно відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно відчужив вказану спірну квартиру на підставі невідплатного договору (дарування) на користь матері - ОСОБА_8 з метою утруднити виконання можливого рішення суду та, очевидно, і в подальшому намагатиметься відчужити спірне майно, чим може спричинити порушення не тільки моїх прав, а й прав третіх осіб.
16 червня 2020 року о 16:58 год. спірна квартира була відчужена матір'ю відповідача за договором купівлі-продажу на користь його двоюрідного дядька та брата матері ОСОБА_5 - відповідача ОСОБА_1 .
На даний час відповідач ОСОБА_1 намагається відчужити на користь третіх осіб належну ОСОБА_2 частку в квартирі, при чому в тому числі разом з присудженими судом меблями, що підтверджується роздруківкою з сайту продажу нерухомості.
Відповідно реєстрація права власності на всю квартиру за двоюрідним дядьком колишнього чоловіка унеможливлює виконання рішення суду, порушує права ОСОБА_2 як власника 1/2 частини квартири.
Також, за весь час розгляду судом справи про поділ майна подружжя, а також станом на даний момент ОСОБА_7 , його мати ОСОБА_9 та двоюрідний дядько ОСОБА_1 доступу до квартири та спільного майна не надають.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про витребування 1/2 частини квартири із чужого незаконного володіння та скасування записів про право власності відповідача на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується копією ухвали про відкриття провадження у цивільній справі №369/7986/20 від 02 липня 2020 року.
На підставі викладеного у відзиві, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
ОСОБА_1 та інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, однак поштові конверти повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній», про причини неявки суд не повідомляли.
Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Як вбачається з матеріалів справи, учасники справи не повідомляли суд апеляційної інстанції про зміну місця знаходження, а тому судові повістки-повідомлення надсилалися на останні відомі суду адреси, які були зазначені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення враховуючи таке.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що існують обґрунтовані ризики того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, для вжиття заходів забезпечення позову суд повинен не лише перевірити законність та необхідність вжиття таких обмежень суб'єктивних прав відповідача, а й перевірити достатність доказів, які надаються позивачем на обґрунтування необхідності вжиття таких заходів.
Суд першої інстанції з врахуванням наданих ОСОБА_2 доказів обґрунтовано виходив з того, що предметом спору між сторонами є право власності на спірну квартиру, яка на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 і може бути ним відчужена до вирішення спору по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому не може бути скасована з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 149, 150, 157, 367, 374, 375, 382, 383, 384 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року про забезпечення позову до подачі позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дорменок Сергій Миколайович, про витребування Ѕ частини квартири з чужого незаконного володіння залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року.
Суддя-доповідач
Судді: