Житомирський апеляційний суд
Справа №295/17406/18 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 43 Доповідач Павицька Т. М.
03 листопада 2020 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
за участю секретаря Ковальської Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/17406/18 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, Виконавчого комітету Житомирської міської ради, приватного підприємства «Житлове експлуатаційне підприємство №1 м. Житомира», третя особа - Департамент реєстрації Житомирської міської ради, про визнання недійсним та скасування рішення і свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г., в м. Житомирі,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, у якому просив визнати недійсними і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 79,8 кв. м., серія та номер: НОМЕР_1 , видане 30.09.2013, територіальній громаді м. Житомира в особі Житомирської міської ради, рішення державного реєстратора реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області Шевченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 6349937 від 30.09.2013, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.09.2013 року. Позовні вимоги мотивував тим, що приміщення, позначене за АДРЕСА_5 на поповерховому плані цокольного поверху, згідно технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням, нерозривно пов'язаним з підвальним приміщенням, оскільки у ньому перебуває сантехнічне та інше обладнання, призначене для забезпечення експлуатації будинку. Зокрема, у спірному приміщенні відповідно до рішення виконкому Житомирської міської ради від 13.07.2016 «Про передачу приміщень та обладнання теплових вводів, елеваторних вузлів, вузлів вводу системи опалення житлових будинків на баланс КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради для обслуговування та експлуатації», розміщено прилад обліку теплової енергії. А відтак, воно не є нежитловим приміщенням, як самостійним об'єктом правовідносин, і не може бути предметом приватизації чи іншого способу набуття права власності на нього, як окремого об'єкта нерухомого майна. Разом з тим, КП «ВЖРЕП №1 м. Житомира» Житомирської міської ради, порушуючи права співвласників, провело реконструкцію допоміжного приміщення під адміністративне та за дорученням Житомирської міської ради замовило технічний паспорт на будинок та оформило свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Співвласники будинку АДРЕСА_1 є співвласниками усього спільного майна, в тому числі підвальних/допоміжних приміщень, як невід'ємних конструктивних елементів будинку. Усі допоміжні приміщення, в тому числі спірне приміщення, є спільною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1 , що розташований за вищевказаною адресою, а свідоцтво про право власності від 30.09.2013 порушує право власності позивача на спірне майно.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права. При вирішенні спору, суд першої інстанції не встановив чи дійсно спірне приміщення є допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно- гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир) без доступу до якого, експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалося воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу №1724 від 11.05.2006, та копії витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Територіальна громада м. Житомира в особі Житомирської міської ради у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.09.2013 є власником нежитлового приміщення, площею 79,8 кв.м. будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням виконачвого комітету Житомирської міської Ради народних депутатів трудящих №144 від 19 лютого 1970 року вирішено виділити Управлінню капітального будівництва облвиконкому земельну ділянку , площею 3.9 для будівництва 3-х 5-ти поверхових жилих будинків: два по 75 квартир і один на 210 квартир по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_1 . В цих жилих будинках вбудувати на перших поверхах: магазин продовольчих товарів, аптеку, перукарню, відділення зв'язку та ощадну касу.
Рішенням виконачвого комітету Житомирської міської Ради народних депутатів трудящих №84 від 24 січня 1974 року додатково виділено УКБ облвиконкому земельну площею 22 кв.м. для будівництва 5-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконачвого комітету Житомирської міської Ради народних депутатів трудящих №1084 від 20 грудня 1973 року вул. Чуднівська перейменова на вул. ім. генерал-лейтенанта І.Д. Черняховського.
Рішенням виконачвого комітету Житомирської міської Ради народних депутатів трудящих №167 від 03 квітня 1975 року, затверджено акт державної прийомки житлового будинку на АДРЕСА_4 з вбудованим приміщеннями ( аптека, поштове відділення, ощадкаса) .
Листом №117 від 16 березня 2011 року КП «ВЖРЕП №1» Житомирської області інформувало управління житлового господарства про те, що на першому поверсу житлового будинку по АДРЕСА_1 ( підвал) знаходиться ощадбанк філія 75/15.
Згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів №621 від 22 жовтня 1992 року про формування комунальної власності міської ради народних депутатів та передачу в управління виконкому майна міської Ради було прийнято у міську комуналну власність та затверджено перелік майна комунальної власності міської Ради народних депутатів.
Згідно технічного паспорту від 26 липня 2013 року приміщення ощадного банку вбудованого в житловому будунку по АДРЕСА_1 складається з приміщент: 1- вх. Тамбур площею 1, 7 кв.м., 2 приміщення площею 11, 4 кв.м., 3- приміщення площею 10,4 кв.м., 4 - приміщення площею 4.1 кв.м., 5- коридор площею 3 кв.м., 6- санвузол площею 1.9 кв.м., 7 - приміщення площею 13, 3 кв.м., 8- приміщення площею 11,7 кв.м., 9 - каса площею 22, 3 кв.м., всього 79,8 кв.м.
З вищезазначених документів вбачається, що спірний будинок проектувався та був прийнятий в експлуатацію з вбудованими приміщеннями - магазином продовольчих товарів, аптекою, перукарнею, відділенням зв'язку та ощадною касою. Отже, спірне приміщення будувалося саме як нежитлове.
Згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №621 від 13 липня 2016 року комунальному підприємству «ВЖРЕП №1» Житомирської міської ради вирішено передати на баланс КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради приміщення та обладнання теплових вводів, елеваторних вузлів, вузлів вводу системи опалення в житлових будинках згідно з переліком (Додаток 1) для обслуговування та експлуатації. Зокрема, на баланс КП «Житомиртеплокомуненерго» безоплатно передається з балансу КП «ВЖРЕП №1» ЖМР елеваторний вузол в ж.б. №100 по вул. Чуднівська в 3 під'їзді, в 10 під'їзді, в 16 під'їзді.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №2 від 09.04.2019 передано з балансу КП «ВЖРЕП №1» Житомирської міської ради на баланс КП «ВЖРЕП №5» Житомирської міської ради безкоштовно частину нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення загальною площею - 79, 8 кв.м. літера «А-5».
Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини 1 та 2 ст.368 ЦК України).
Частиною 1 ст.369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п.2 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче- огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
У Рішенні від 9 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Разом з тим, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин (стаття 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
З наведеного вбачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Крім того, термін «допоміжні приміщення» визначено в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207, а саме допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 по справі була призначена судово-технічна експертиза.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертири №172/09-2020 від 12 вересня 2020 року через приміщення № 7 (площею 13,3 кв.м) групи приміщень АДРЕСА_5, загальною площею 79,8 кв.м, яке знаходиться в цокольному поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проходять трубопроводи системи центрального теплопостачання із влаштованою основною запірною арматурою, призначеною для забезпечення експлуатації будинку.
Частина групи приміщень АДРЕСА_5 , зокрема: вхідний тамбур № 1 (площею 1,7 кв.м), приміщення № 2 (площею 11,4 кв.м) та приміщення № 7 (площею 13,3 кв.м), оскільки дані приміщення необхідні для доступу та можливості технічного обслуговування системи теплопостачання будинку. При цьому інші приміщення групи приміщень № 69 не є допоміжними приміщеннями які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку.
Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновком судової будівельно- технічної експертизи визначено, що вхідний тамбур № 1 (площею 1,7 кв.м), приміщення № 2 (площею 11,4 кв.м) є допоміжними приміщеннями, оскільки дані приміщення необхідні для доступу та можливості технічного обслуговування системи теплопостачання будинку .
Разом з тим апеляційний суд не погоджується з висновокм експертизи в цій частині, враховуючи те, що будь-яких інженерних комунікацій, технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир будинку в цих приміщеннях не має.
В приміщенні № 7 (площею 13,3 кв.м) групи приміщень № 69, загальною площею 79,8 кв.м, проходять трубопроводи системи центрального теплопостачання із влаштованою основною запірною арматурою.
Незважаючи на те, що в приміщенні№ 7 (площею 13,3 кв.м) знаходиться основна запірна арматура, це приміщення використовується як нежитлове, що підтверджено матеріалами судової експертизи.
Крім того у висновку судово-технічної експертизи зазначено, виходячи із результатів проведеного візуально-інструментального обстеження, існує технічна можливість перенесення (демонтажу та подальшого влаштування) основної запірної системи теплопостачання у бойлерній № 3 (площею 12,2 кв.м) групи приміщень № 72.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду документальних даних про те, що спірне приміщення з початку проектування будинку передбачалось саме як допоміжне, а не як нежитлове з розподілом під ощадну касу,
Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спірне приміщення загальною площею 79,8 кв.м. ні за своїм розташуванням у житловому будинку, ні за технічними характеристиками та властивостями, ні за порядком та способом функціонального використання не відноситься до категорії допоміжних, а відтак обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти Укрїни, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 04 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді