Провадження № 22-ц/803/7627/20 Справа № 205/1827/20 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
26 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Деркач Н.М., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Ігрек”, третя особа: Дніпропетровська міська рада про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Ігрек”, третя особа: Дніпропетровська міська рада про захист прав споживачів та стягнення моральної шкоди (а.с. 1-3).
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ. 05 лютого 2020 року о 17 год. 05 хв. у місті Дніпро позивач користувався автобусним маршрутом загального користування № 106, від посадочної платформи «Старомостова площа» до зупинки «Міжшкільний комбінат». При посадці в даний вид транспорту н/з НОМЕР_1 , позивач пред'явив водію автобусу посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає йому право на безкоштовний проїзд, але водій автобусу з неповагою звернувся до позивача зі словами « Та скільки вас там ще?». 06 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії водія та застосування до нього заходів впливу. Позивач вважає дії водія в особі відповідача неправомірними та такими, що порушують його права як споживача. Зазначає також, що така поведінка водія принизила його гідність та спричинила моральні страждання. У зв'язку з викладеним, позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом.
Просив суд визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Ігрек» щодо невиконання та недотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захисту права споживачів стосовно позивача протиправними, стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 300,00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року в задоволені заявлених позовних вимог відмовлено /а.с. 16-18/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права /а.с. 21-22/.
Відповідач скористався своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 41-42).
Третя особа Дніпровська міська рада подала письмові пояснення стосовно поданої апеляційної скарги (а.с. 34-37).
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 18 січня 2006 року УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 4).
ТОВ ВКФ «ІГРЕК» є автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Дніпрі.
06 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії водія та застосування до нього заходів впливу з приводу неповаги до ветерана на автобусному маршруті № 106, в якій зазначив, що 05 лютого 2020 року о 17 год. 05 хв. у місті Дніпро позивач користувався автобусним маршрутом загального користування № 106, від посадочної платформи «Старомостова площа» до зупинки «Міжшкільний комбінат». При посадці в даний вид транспорту н/з НОМЕР_1 , позивач пред'явив водію автобусу посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає йому право на безкоштовний проїзд, але водій автобусу з неповагою звернувся до позивача зі словами «Та скільки вас там ще?» (а.с. 5).
Правовий статус ветеранів органів внутрішніх справ закріплений у Законі України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» № 203/98-ВР від 24 березня 1998 року.
Згідно з п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам органів внутрішніх справ надаються пільги, зокрема, безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах України.
Згідно з нормами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналогічні вимоги викладені в п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, згідно яких, окрім іншого, автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання дії Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Ігрек» щодо невиконання та недотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захисту права споживачів стосовно позивача протиправними, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у свою чергу не довів належними, допустимими та достовірними доказами того, що ним все ж таки здійснено оплату за проїзд та, зокрема, отримано квиток у підтвердження права на проїзд. Отже, в даному випадку, позивачем не доведено належним чином факту відмови водія у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має на це відповідне право встановлене законом, а тому заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим, не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, підставами звернення позивача з даним позовом є не факт відмови позивачу у безкоштовному проїзді, а факт порушення відповідачем в особі водія маршрутного таксі прав позивача, як споживача шляхом приниження його честі, яка виразилась у висловленні водія при пред'явленні позивачем посвідчення, яке надає останньому право на безкоштовний проїзд, а саме: “Да сколько вас там еще?”.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не доведено, що висловлення водія маршрутного таксі “Да сколько вас там еще?” стосувалося саме його, оскільки, як зазначено самим позивачем в його скарзі (а.с. 5) при посадці в маршрутне таксі він був третій в черзі, тобто разом з позивачем до маршрутного таксі посадку здійснювали також інші особи, що не дає беззаперечних підстав вважати, що вказане висловлювання водія було адресовано саме позивачу, а тому є лише припущенням позивача про те, що дане висловлювання було сказано саме на його адресу.
Таким чином, позивачем не доведено жодними доказами щодо невиконання та недотримання персоналом відповідача вимог законодавства про автомобільний транспорт та захисту права споживачів стосовно позивача, оскільки останній безперешкодно скористувався своїм правом на безкоштовний проїзд, що не заперечується позивачем, а також, позивачем не доведено, що висловлення водія маршрутного таксі “Да сколько вас там еще?” стосувалося саме його.
Також, відсутні свідки, які б могли підтвердити вищевказані обставини.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлені позовні вимоги про визнання дії Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Ігрек» щодо невиконання та недотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захисту права споживачів стосовно позивача протиправними, є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим, не підлягають задоволенню, однак, судом першої інстанції невірно враховано підстави позову, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне змінити підстави відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки саме по собі посилання позивача на те, що йому завдано шкоди та моральних страждань внаслідок висловлювань водія в його бік, не може бути достатньою підставою для стягнення моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Цивільна - правова відповідальність за завдану моральну шкоду настає при наявності протиправної поведінки заподіювача шкоди, встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою, вини заподіювача.
Як зазначено в п. 9 Постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості,можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Позивачем не доведено, що діями відповідача йому було завдано шкоду, яка виразилась в приниженні його честі, а тому саме посилання позивача на висловлювання водія в його бік, яке начебто принизило його гідність не є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди, а тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, які були недоведеними позивачем та безпідставно заявлені, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтовані та не тягнуть за собою скасування рішення суду у повному обсязі. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
За вимогами ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2020 року в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дії Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Ігрек» щодо невиконання та недотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захисту права споживачів стосовно позивача протиправними - змінити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Н.М. Деркач
М.О. Макаров