Провадження № 11-кп/803/1924/20 Справа № 210/5352/16-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 листопада 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12016040230000644, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, працюючого водієм ДП «Кривбасстандартметрологія», одруженого, не маючого на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей, та інших непрацездатних осіб, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_6
За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, та призначено йому покарання у виді 04 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням строком на 02 (два) роки, зобов'язавши його на підставі ст.76 ч.1 п.п.1, 2 КК України, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, та згідно зі ст.76 ч.3 п.2 КК України, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Судом вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_6 визнано винними та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
Водій ОСОБА_6 14 вересня 2016 року, приблизно о 07 годині 45 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT CLIO SYMBOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , слідував у середньому ряду проїзної частини дороги вул. Героїв АТО (раніше Димитрова) з боку вул. Костенка в напрямку вул. Олександра Васякіна (раніше вул. Будьонного) в Металургійному районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра», який розташований навпроти магазину «Будапешт».
В цей час, за вказаним пішохідним переходом, попереду по ходу руху автомобіля «RENAULT CLIO SYMBOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 у правій смузі проїзної частини повільно рухався невстановлений автомобіль типу «ГАЗЕЛЬ», позаду якого на проїзну частину вийшла пішохід похилого віку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та почала перетинати проїзну частину з права наліво, під кутом в бік автомобіля, наближаючись до пішохідного переходу.
Водій ОСОБА_6 , виявивши пішохода похилого віку, яка рухається до смуги руху транспортного засобу, повинен був розцінити дії пішохода як небезпеку для руху та негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки.
В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 шляхом своєчасного застосування гальмування з моменту виявлення пішохода ОСОБА_10 мав об'єктивну можливість уникнути настання ДТП та її наслідків в будь-якому вигляді, але проявив неуважність до дорожньої обстановки та із запізненням застосував гальмування, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме вимоги п.п.1.5., 1.7., 2.3б)., 12.3., 1.10. Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
«1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху ... не повинні створювати небезпеку ... для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
1.7. «Водії ... зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як ... люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності»;
«2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну,..»;
«12.3. У разі виникнення небезпеки для руху..., яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу ...»;
«10.1. Небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкту, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її)..., яка погрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися... »
В процесі несвоєчасно застосованого гальмування, водій ОСОБА_6 на проїзній частині дороги вул. Героїв АТО в Металургійному районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області поблизу від електроопори №114 допустив наїзд керованого ним автомобіля «RENAULT CLIO SYMBOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_10 .
В діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем «RENAULT CLIO SYMBOL», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачаються невідповідності вимогам п.12.3. Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з наїздом на пішохода ОСОБА_10 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 була травмована та під час стаціонарного лікування в КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №2» померла.
Смерть ОСОБА_10 настала від сполученої травми голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалася множинними переломами кісток тулубу та кінцівок, та ускладнилася розвитком шоку.
Таким чином, між порушенням ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху, в частині виконання п.12.3. Правил дорожнього руху України та настанням наслідків - спричинення смерті ОСОБА_10 є прямий причинний зв'язок.
В апеляції:
- прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
В обґрунтування вказує, що суд не в достатній мірі врахував, що ОСОБА_6 грубо порушив Правила дорожнього руху, вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинула людина. Також зазначає, що ОСОБА_6 вину у скоєному не визнав та не розкаявся.
- обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким виправдати його за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування вказує, що у висновку автотехнічної експертизи № 19/10.1-180 слідчим надані дані, які не відповідали фактичним обставинам ДТП. Також вказує на недоліки які мали місце під час проведення слідчих експериментів. Зазначає, що суд, в порушення принципу безпосередності поклав в основу покази, отримані від свідків на стадії досудового розслідування. Також вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги висновки комісійної автотехнічної експертизи № 32/10.1-123 від 12 червня 2019 року, проведеної за клопотанням сторони захисту. Окрім цього вказує, що частина слідчих дій, в тому числі і слідчий експеримент з ОСОБА_6 , був проведений з останнім, як зі свідком, і було порушено його право на захист, а результати вказаних слідчих дій в подальшому стали підґрунтям для проведення відповідних експертиз.
Заслухавши учасників кримінального провадження, їх думки з приводу інших апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступного висновку.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази беззаперечно вказують на вину ОСОБА_6 у вчиненні ним інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, в результаті чого потерпілій похилого віку ОСОБА_10 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до її смерті.
Так, суд належним чином і в повній мірі дослідив усі обставини кримінального провадження, надавши відповідну оцінку усім дослідженим доказам в їх сукупності, у тому числі і показам учасників кримінального провадження, на які посилається в апеляції захисник, дійшовши до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині з мотивів зазначених у вироку, з якими погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають встановленим судом першої інстанції обставинам і матеріалам кримінального провадження.
За показами обвинуваченого ОСОБА_6 наданими ним в суді першої інстанції, останнім не заперечується сам факт наявності події дорожньо- транспортної пригоди, в результаті якої обвинувачений керуючи автомобілем, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_10 , яка від отриманих тяжких тілесних ушкоджень померла.
Обвинувачений заперечує повністю свою вину, вказуючи, що подія сталася миттєво, жінка з'явилася і рухалася, не звертаючи уваги на машину, як тільки він її побачив застосував гальма, змінити напрямок у нього не було можливості.
Проте, вина обвинуваченого підтверджується належним чином дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, які покладені в основу вироку зокрема: протоколом огляду місця події від 14 вересня 2016 року, схемою місця до протоколу огляду місця ДТП та фото таблицею до нього, складеного за участі понятих, об'єктом огляду якого є ділянка дороги від вул. Костенка до вул. О.Васякіна в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та встановлено, що постраждала госпіталізована з місця ДТП, автомобіль має розбите переднє скло навпроти місця водія, незначна деформація капоту, виявлено плями речовини бурого кольору.
За висновком експерта №1687 від 17 жовтня 2016 року, складеним за результатами судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_10 , виявлені тілесні ушкодження в останньої прижиттєві, що підтверджується крововиливами в ушкоджених виникли незадовго до настання смерті у проміжок часу який становить 3 доби, плесні ушкодження виникли від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючи частини транспортного засобу з послідуючим падінням на капот, потім відкиданням та падінням на тверде нерівне дорожнє покриття, що могло бути при умовах та дорожньо-транспортної пригоди зазначеної у постанові. Виявлені тілесні ушкодження за своїм характером відносяться до категорії тяжкої ступені тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Смерть її наступила від сполученої травми голови, тулубу та яка супроводжувалася множинними переломами кісток тулубу та кінцівок та ускладнилася розвитком шоку.
Протоколами слідчих експериментів від 11 жовтня 2016 року зі схемою до протоколу та фото таблицею, за участі ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_11 , під час якого відтворено обставини ДТП від 14 вересня 2016 року за показами ОСОБА_6 та відповідно за участі свідка ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_11 , під час якого відтворено обставини ДТП від 14 вересня 2016 року за показами ОСОБА_12 .
Згідно висновку автотехнічної експертизи №19/10.1-180 від 24 жовтня 2016 року, відповідно до якого, мінімально можлива швидкість руху автомобіля «RENAUL СLІО SYMBOL», виходячи із зафіксованого на місці ДТП сліду гальмування переднього правого колеса цього автомобіля, складає близько 60,9...63,7км/год. Варіант №1 (за свідченнями ОСОБА_6 ). При заданих вихідних даних, в діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем «RENAULT CLIO SYMBOL» вбачаються невідповідності вимогам п.12.3., 12.4., 12.9б). Правил дорожнього руху України. Невідповідності вимогам п.12.3. Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з ДТП.
За вказаним висновком аналогічно викладено Варіант №2 (за свідчень ОСОБА_12 ). При заданих вихідних даних, в діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем «RENAULT CLIO SYMBOL» вбачаються невідповідності вимогам п.12.3., 12.4., 12.9б). Правил дорожнього руху України. Невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з ДТП;
У суді першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_13 , який підтвердив висновки вказаної експертизи, вказуючи, що використовувалися матеріали кримінального провадження, у експертизі розглянуто два варіанти подій, максимально допустима швидкість 60км/год., при фактичній швидкості руху при заданих параметрах водій мав технічну можливість запобігти наїзду.
Надаючи оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам у своїй сукупності, у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Разом із цим, надаючи оцінку доводам обвинуваченого, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи необхідність скасування вироку обвинувачений посилається, на порушення порядку проведення слідчого експерименту за його участю як свідка.
Однак за матеріалами кримінального провадження, перевіряючи дані доводи обвинуваченого не встановлено даних, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_6 , або слідчий у будь-якій формі примушував би до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_6 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим. Не містять спростувань цьому й доводи апеляції.
Між тим, останній, викладаючи власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, зазначав про відсутність своєї винуватості у її наслідках, про дотримання ним правил дорожнього руху. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог частини другої статті 9 КПК, зобов'язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити. Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_6 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою був проведений слідчий експеримент. Його проведенню передувало роз'яснення ОСОБА_6 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_6 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин травмування пішохода і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.
Колегія суддів також враховує, що тільки після отримання висновків автотехнічної експертизи, ОСОБА_6 було оголошено про підозру.
Також, неспроможними є твердження обвинуваченого щодо грубого порушення норм КПК України при проведенні слідчого експерименту, через те, що зазначені обставини взагалі не можуть вважатися порушенням порядку проведення слідчого експерименту, визначеного ст. 240 КПК України, оскільки норми КПК України не визначають процедури залучення статистів та понятих для проведення слідчої дії.
Отже, під час апеляційного розгляду встановлено, що слідчий експеримент було проведено у порядку, визначеному КПК, підстав вважати наявність порушення прав ОСОБА_6 на захист з наведених ним мотивів в своїй апеляції, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів висновку експертизи №19/10.1-180 від 24 жовтня 2016 року, який сторона захисту вважає суперечливим, колегія суддів зазначає, що усі вихідні дані для проведення експертизи бралися з належних і допустимих доказів, а саме показань самого обвинуваченого, свідка; протоколу огляду місця події; схеми ДТП та інших письмових матеріалів кримінального провадження. У ході апеляційного розгляду експерт ОСОБА_13 дав відповідь на всі спірні запитання та повністю підтримав висновок експертизи. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що всупереч доводам обвинуваченого суд першої інстанції не мав підстав для визнання даного висновку експертизи недопустимим доказами.
Щодо стверджень обвинуваченого ОСОБА_6 про безпідставність неприйняття судом першої інстанції висновку комісійної автотехнічної експертизи від 12.06.2019 №32/10.1-123 як доказ його невинуватості, то суд правильно зазначив, що цей висновок зроблено на підставі даних, достовірність яких викликає сумніви навівши в повній мірі належним чином відповідні мотиви такого свого висновку.
Колегія суддів також вважає безпідставним і надуманим ствердження в апеляції обвинуваченим про порушення судом принципу безпосередності, посилаючись на покладення в основу вироку показів отриманих від свідків на стадії досудового слідства, оскільки такі ствердження не відповідають дійсності.
У даному випадку покладення в основу вироку слідчих експериментів, які проведені за участі свідків, зокрема і свідка ОСОБА_12 , де останні надавали пояснення про обставини вчинення злочину, і яким суд надавав відповідну оцінку, не можна вважати порушенням принципу безпосередності, оскільки суд не покладав в основу вироку жодного протоколу допиту свідка, наданих ним на досудовому розслідуванні.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, перевіркою матеріалів провадження не встановлено даних, які б свідчили про однобічність, неповноту, необ'єктивність чи упередженість дослідження судом обставин, що могли мати значення для кримінального провадження.
Судом першої інстанції були встановлені та досліджені всі обставини, які мають істотне значення для висновків суду, перевірена позиції захисту обвинуваченого шляхом допиту потерпілої, свідків, дослідження висновків судово-медичної та автотехнічних експертиз, яким дано належну оцінку у вироку.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, які могли перешкодити суду всебічно й повно розглянути справу або вплинути на його висновки щодо винності ОСОБА_6 , під час апеляційного розгляду не виявлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м'якості, суд вважає, що вони частково заслуговують на увагу.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Окрім того, зі змісту ч. 1 ст. 75 КК України вбачається, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Втім, обов'язковою умовою застосування цього кримінально-правового інституту, що належить до дискреційних повноважень суду, є сукупність обставин, які б із достатньою переконливістю свідчили про можливість виправлення особи без відбування покарання.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції вказаних вимог закону дотримано не було.
Так, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, думку потерпілої щодо призначення покарання, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.
В якості обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнав добровільне відшкодування завданого збитку та в якості таких, що в силу вимог ст. 67 КК України його обтяжують, судом не встановлено.
З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та призначив покарання із застосуванням вимог ст.ст. 75, 76 КК України.
Між тим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_6 грубо порушив Правила дорожнього руху, вчинив тяжкий злочин, не врахував незворотність наслідків злочину-смерть людини похилого віку, вину не визнав, щирого каяття не проявив, в повній мірі належних дій щодо співчуття потерпілій не проявив.
Колегія суддів вважає, що за вказаних обставин виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому покарання, призначене із застосуванням ст. 75 КК України не буде справедливим та не відповідатиме його меті - виправленню та попередженню вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначив обвинуваченому занадто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі, колегія суддів вбачає підстави скасувати оскаржуване судове рішення в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок в цій частині.
Суд апеляційної інстанції погоджується з видом призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, але вважає, враховуючи наведені вище обставини, необґрунтованим звільнення ОСОБА_6 від його відбування на підставі ст. 75 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 колегія суддів враховує тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також те, що ОСОБА_6 провину не визнав.
В якості обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає добровільне відшкодування збитку потерпілій.
Обставини, які в силу вимог ст. 67 КК України покарання обтяжують, судом не встановлено.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України більш наближеного до мінімального, що відповідатиме його особі та сприятиме його виправленню.
Отже, колегія суддів вважає частково слушними доводи апеляційної скарги прокурора та приходить до висновку про необхідність її задоволення та скасування вироку щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання з ухваленням нового у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, - скасувати в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту його фактичного затримання.
В іншій частині вирок - залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженому який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4