печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20145/20-к
14 липня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2016 року у кримінальному провадженні №42013110020000282, -,
19.05.2020 в провадження Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2016 року у кримінальному провадженні №42013110020000282.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує, що арешт підлягає скасуванню, оскільки станом на день звернення до суду він є не актуальним тому, що квартира на яку накладено арешт належить заявникам на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року, які є законними власником квартири, так як рішеннями суддів було встановлено, що останні не є боржниками ПАТ «Фармацепнична фірма «Дарниця», тому даний арешт на майно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , є безпідставним та має бути негайно скасованим.
У судове засідання представник заявника не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання у її відсутність, вимоги підтримала та просила задовольнити.
Прокурор/слідчий в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, заяв, клопотань до суду не подано.
Частиною 2 статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 23.04.2013 року прокуратурою Дарницького району м. Києва, за колективною заявою мешканців будинку АДРЕСА_1 , щодо неправомірних дій посадових осіб ЗАТ «Фармацепнична фірма «Дарниця» розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013110020000282, за попередньою правовою кваліфікацією кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та передано до слідчого відділу Дарницького районного управління для подальшого розслідування.
Станом на день розгляду клопотання, вбачається, що слідчими Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013110020000282.
Окрім цього, адвокат заявника звертає увагу, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.10.2014 року було позовні вимоги ПАТ «Фармацепнична фірма «Дарниця» задоволено та стягнуто заборгованість з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Разом з цим, рішенням апеляційного суду м. Києва від 05.09.2017 було скасовано заочне рішення та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 рішення апеляційного суду м. Києва від 05.09.2017, було залишено без змін.
Так, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва, 15.01.2016 року було задоволено клопотання органу досудового розслідування та накладено арешт, на квартири, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною їх відчуження, у тому числі і на квартиру АДРЕСА_2 , яку за договором купівлі-продажу від 18.02.1997 року, яка належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність в заявників права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Як вбачається з мотивувальною частини ухвали при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що на час розгляду клопотання у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що накладення на нерухоме майно арешту, є необхідним для збереження даного майна, оскільки самі мешканці не заперечували щодо цього факту.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
З врахуванням зазначених обставин, слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України доказів необхідності продовження дії даного заходу кримінального провадження, так як заявники володіють даним майном на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.1997 року, немає ніяких зобов'язань перед ПАТ «Фармацепнична фірма «Дарниця», що встановлено рішеннями суду та немає жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні, а протилежного стороною обвинувачення не доведено.
Таким чином, враховуючи зазначене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявниками належним їм майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Дарницького районного суду м. Києва, 15.01.2016 року у справі №753/592/16-к в частині що стосується накладення арешту саме на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_1