Справа № 495/1522/20
№ провадження 2/495/1604/2020
13 жовтня 2020 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/1522/20
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення боргу
11.03.2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення боргу (а.с.1-2).
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 18 880 доларів США та судові витрати понесені за розгляд позовної заяви.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивачем надано відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 18 880 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) доларів США, які відповідач зобов ?язалася повернути у встановлений строк в повному обсязі. При цьому відповідач залишив заставу - договір дарування ВКС № 082236 та технічний паспорт № 46-09.16 на нерухоме майно. Між тим, на теперішній час борг не повернуто.
26.10.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено новий договір позики, згідно якого встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 документи на нерухоме майно, які знаходилися у нього на зберіганні, а саме: техпаспорт 46-09-16 на п'яти аркушах; договір дарування ВКС № 082236 у складі 1 аркуш; витяг з Державного реєстру правочинів № КК 555306 та зазначив, що немає матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_2 написав про те, що бере на себе обов'язок повернути займ у сумі 18 880 доларів США, які він получив від ОСОБА_1 відповідно до розписки від 01.09.2018 року. Між у встановлений строк до 15.12.2019 року, на теперішній час борг також не повернуто.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.04.2020 року відкрито загальне позовне провадження по справі № 495/1522/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Справу призначено до розгляду (а.с.22-23).
В судове засідання позивач - ОСОБА_1 , не з'явився, але подав до суду заяву, згідно якої заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та розглянути справу за його відсутності та відсутності його представника. Вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.60).
Відповідач - ОСОБА_2 , відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надавав та в судові засідання жодного разу не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про отримання 17.09.2020 року судового виклику.
Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).
Частиною 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідач - ОСОБА_2 , був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, він жодного разу не з'явився в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подавав відзив, а позивач - ОСОБА_1 , не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.10.2020 року постановлено розгляд справи 495/1522/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу провести у заочному порядку.
У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 01.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивачем надано відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 18 880 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) доларів США, які відповідач зобов ?язалася повернути у встановлений строк в повному обсязі. При цьому відповідач залишив заставу - договір дарування ВКС № 082236 та технічний паспорт № 46-09.16 на нерухоме майно. Між тим, на теперішній час борг не повернуто.
26.10.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено новий договір позики, згідно якого встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 документи на нерухоме майно, які знаходилися у нього на зберіганні, а саме: техпаспорт 46-09-16 на п'яти аркушах; договір дарування ВКС № 082236 у складі 1 аркуш; витяг з Державного реєстру правочинів № КК 555306 та зазначив, що немає матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_2 написав про те, що бере на себе обов'язок повернути займ у сумі 18 880 доларів США, які він получив від ОСОБА_1 відповідно до розписки від 01.09.2018 року. Між у встановлений строк до 15.12.2019 року, на теперішній час борг не повернуто.
Крім цього, 10.02.2020 року позивач направив на ім'я відповідача лист-вимогу з пропозицією повернути борг в сумі 18 880 доларів США, який відповідач отримав 13.02.2020 року, проте борг не повернув.
Викладені обставини свідчать про те що, між сторонами виникли правовідносини, що витікають з договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.ст. 525, 625 ЦК України).
Згідно із ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 Цивільного кодексу України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 3 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як вбачається з написаної ОСОБА_2 власноруч і без примушення розписки від 01.09.2018 року та 26.10.2019 року, укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем - ОСОБА_1 , грошової суми в розмірі 18 880 доларів США позичальнику - ОСОБА_2 .
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13 та від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16, за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права та постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року по справі № 524/4946/16-ц.
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, ОСОБА_2 в порушення зазначених вище норм чинного законодавства, умов Договору позики від 01.09.2018 року та написаних 01.09.2018 року та 26.10.2019 року власноруч і без примушення розписок, на теперішній час не повернув ОСОБА_1 грошові кошти, у зв'язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку сума боргу в розмірі 18 880 доларів США, яку зазначає позивач в своїх позовних вимогах, як таку, що підлягає стягненню (а.с.1-2).
В матеріалах справи наявний оригінал розписок от 01.09.2018 року та від 26.10.2019 року (а.с.45), які свідчать про те, що відповідач дійсно позичені гроші позивачу не повернув.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку прозаконність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, у зв'язку з чим такий позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 15-16, 202, 207, 509-510, 525-526, 530, 612, 625, 640, 1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 128, 131, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ):
- заборгованість за договором позики від 01.09.2018 року та 26.10.2019 року в розмірі 18 880 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) доларів США;
- судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 4 699 (чотири тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 23 (двадцять три) копійки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області або безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя В.В. Мишко