Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 335/13019/18
провадження № 61-17341св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2019 року у складі судді Ходька В. М. та на постанову Запорізького апеляційного суду
від 28 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Подліянової Г. С., Кухаря С. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі -
ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про захист прав споживача шляхом стягнення суми депозиту.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 04 вересня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 342081 із сумою вкладу у розмірі 25 000 євро.
Датою повернення згідно з умовами договору зазначено 09 вересня 2015 року, проте відповідач у вказаний строк не повернув вклад.
01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримав частину депозитних коштів у розмірі 200 000,00 грн, виплачену Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Оскільки відповідач не повернув всю суму вкладу, що свідчить про ухилення від виконання зобов'язання, просив суд стягнути з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на його користь 972 151,02 грн, які складаються з: суми вкладу у розмірі 602 000, грн, процентів за депозитним вкладом за ставкою 10,5 % у розмірі 288 563,34 грн та штрафних санкцій у розмірі 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 81 587,68 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня
2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду
від 28 серпня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що оскільки розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», а отже, задоволення вимог кредиторів поза межами гарантованої суми вкладів відбувається в порядку черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивачу відшкодовано гарантовану суму коштів за вкладом у розмірі 200 000,00 грн, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Апеляційний суд відхилив посилання на те, що неповернення залишкової суми коштів за депозитним вкладом свідчить про порушення права власності особи, оскільки у разі ліквідації юридичної особи вступають у дію спеціальні законодавчі обмеження. Таким законом є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, позивач, який розмістив свої кошти у банку, повинен був знати про порядок повернення вкладів, які розміщені в банках, що ліквідуються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 26 квітня 2019 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 28 серпня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2019 року справу № 335/13019/18 передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, зокрема, не звернули належної уваги на порушення банком прав споживача шляхом неповернення всієї суми вкладу.
Суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 1060 ЦК України, якою передбачено обов'язок банку видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Ухилення банку від повернення вкладу є незаконним та безпідставним, порушує умови укладеного договору та право особи на володіння, користування і розпорядження власністю, передбачене статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 04 вересня 2014 року між ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу
№ 3420812 (далі - Договір), відповідно до якого банк прийняв від вкладника грошові кошти у розмірі 25 000 євро, з процентною ставкою 10,5 % річних, строком до 09 вересня 2015 року, що підтверджується копією вказаного договору, платіжним дорученням та визнається сторонами. (а. с. 9-12)
23 червня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» Фонд запровадив тимчасову адміністрацію з 24 червня 2015 року до 23 вересня 2015 року включно і розпочав процедуру виведення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з ринку. (а. с. 25)
04 листопада 2015 року Фондом було прийнято рішення № 200 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», відповідно до якого продовжено визначені Законом повноваження тимчасового адміністратора вказаного банку до прийняття Фондом окремого рішення з питання виведення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з ринку (а. с. 26).
01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримав 200 000,00 грн готівкою як відшкодування згідно з реєстром Фонду гарантування, що підтверджується заявами на видачу готівки № 209Т01997Е та № 209Т0198ТV від 01 жовтня 2015 року. (а. с. 13-14)
Згідно з банківською випискою від 28 листопада 2018 року на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», наявний залишок грошових коштів у розмірі: № НОМЕР_2 - 17 468,50 євро;
№ НОМЕР_3 - 276,62 євро. (а. с. 27)
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Частиною першою статті 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом,
а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані
з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
Процедура виведення неплатоспроможних банків із ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним та пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи зі змісту положень пунктів 6, 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у спорах, пов'язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону установлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття того рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн.
З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку та наступають наслідки, встановлені статтею 46 Закону. Уповноважена особа Фонду затверджує перелік вимог кредиторів, після чого задоволення цих вимог здійснюється в порядку черговості, встановленої статтею 52 Закону. Зокрема, вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, погашаються у четверту чергу.
Частиною четвертою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що після запровадження тимчасової адміністрації банку та початку процедури ліквідації, задоволення вимог кредиторів поза межами гарантованої Фондом суми вкладів, відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку.
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин інших норм, ніж норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким заборонено під час тимчасової адміністрації примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, а задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку черговості на підставі реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15 (провадження № 14-263цс18) зазначила, що у спорах, пов'язаних із виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах. Запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у позові.
Судами встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що Фондомгарантування вкладів фізичних осіб виплачено ОСОБА_1 гарантовану суму вкладу у розмірі 200 000,00 грн.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 виплачено гарантовану суму коштів за вкладом у розмірі 200 000,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами, оскільки їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку.
На момент укладення договорів банківського вкладу діяв та продовжує діяти Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, ОСОБА_1 , проявляючи виваженість, обережність та розумну обачність, зважуючи ризики на противагу можливості отримання прибутку, укладаючи договори вкладу не міг не знати, що у разі запровадження у банку тимчасової адміністрації можуть виникнути труднощі у поверненні внесених ним коштів, а саме: повернення коштів лише в сумі, що не перевищує
200 000,00 грн. Отже, позивач, укладаючи договір банківського вкладу, діяв свідомо, з метою отримання прибутку, будучи обізнаним із зазначеними ризиками, умовами та чинним законодавством, що регулює зазначені правовідносини, а відтак, доводи касаційної скарги в частині порушення судами права особи на власність є безпідставними.
Неповернення залишкової суми коштів за депозитними вкладами не свідчить про порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплачено позивачу суму граничного розміру відшкодування коштів за вкладом.
Встановлення законом спеціального порядку отримання грошових коштів не позбавляє права власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а лише обумовлює певні особливості здійснення власником своїх прав щодо цих коштів, які встановлені іншими спеціальними законами. Отже, тимчасове обмеження не впливає на зміст суб'єктивного цивільного права позивача на майно.
Виходячи зі встановлених обставин справи, на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є правильним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17; у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 761/30775/18 (провадження № 61-17514св19), від 31 березня 2020 року у справі
№ 761/40324/18 (провадження № 61-16963св19), від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц (провадження № 61-45373св18), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної
інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня
2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 серпня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
С. П. Штелик