Ухвала
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 341/1787/17
провадження № 61-15385ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Дзера Лариса Олександрівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та договорів дарування земельних ділянок,
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та договорів дарування земельних ділянок.
Рішенням Галицького районного суду від 20 травня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної площею 0,05 га від 23 грудня 2013 року, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу, Дзерою Л. О., зареєстрований в реєстрі за № 4949. Визнано недійним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га від 23 грудня 2013 року, що знаходиться на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л. О., зареєстрований в реєстрі за № 4951. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 23 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу, Дзерою Л. О., зареєстрований в реєстрі за № 4947.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 20 травня 2020 року - без змін.
19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційного скаргою на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Згідно з частинами першою та другою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що копію повної постанови апеляційного суду заявник отримав лише 18 вересня 2020 року на підтвердження чого подав докази.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження заявником пропущений з поважних причин, є підстави для його поновлення.
Проте касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навів передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення конкретних випадків, наведених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконав процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 390, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2020 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко