Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 листопада 2020 р. Справа№200/1065/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. за участю секретаря судового засідання Синиці М.І.
за участі:
позивачки: ОСОБА_1
представника відповідача 1: не з'явився,
представника відповідача 2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та зобов'язання його та правонаступника Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в порядку солідарної відповідальності, -
24 січня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) Про визнання протиправною бездіяльность Головного та територіального управління юстиції у Донецькій області та зобов'язання його та правонаступника Східне управління (м.Харків) міжрегіональне Міністерства юстиції нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в порядку солідарної відповідальності
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила наступне.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області позивачку було звільнено із займаної головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного управління 28 грудня 2019 року.
Підставою звільнення є пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та пункт 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.
Вказує що відповідно до Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому передбачена виплата вихідної допомоги у вигляді середньомісячного заробітку.
Тобто, вихідна допомога повинна була бути виплачена не пізніше дня звільнення, а саме 28 грудня 2019 року, імперативний порядок виплати якої закріплено у статті 44 Кодексу законів про працю України.
При проведенні з нею розрахунку при звільненні вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку Головним управлінням їй не нарахована та не виплачена до теперішнього часу.
З вказаних підстав вважає протиправною бездіяльність Головного управління щодо не нарахування та невиплати мені вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
Просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області солідарно з правонаступником Головного територіального управління юстиції у Донецькій області - Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Харків) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
12 лютого 2020 року відповідачем 1 надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що відповідач, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
18 лютого 2020 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від позивачки, в якої вона наполягала на своїх позовних вимогах та просила їх задовольнити.
19 лютого 2020 року відповідачем 2 надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що відповідач, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання на 25 лютого 2020 року.
19.02.2020 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача 2 про проведення судового засідання в режимі відео конференції.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.02 2020 року суд відмовив відповідачу 2 в проведенні судового засідання в режимі відео конференції.
25 лютого 2020 року суд відклав розгляд справи на 26 березня 2020 року.
25 лютого 2020 року від відповідача 2 через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у зв'язку з розглядом іншої справи № 200/1067/20.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року розгляд справи за клопотанням відповідача зупинено до набрання законної сили рішенням суду по справі № 200/1067/20.
02 жовтня 2020 року від позивачки через канцелярію суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду по справі № 200/1067/20.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року розгляд справи було поновлено та призначено розгляд на 03 листопада 2020 року.
03 листопада 2020 року позивачка в судове засідання з'явилася. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача 1 03 листопада 2020 року в судове засідання не з'явився. Надав заяву про розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача 2 03 листопада 2020 року в судове засідання не з'явився. Надав заяву про розгляд справи в його відсутність.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши позивачку, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 виданого Дружківським МВ УДМС України в Донецькій області 20 лютого 2015 року (а.с.19).
Відповідачем 1 є Головну територіальне управління юстиції у Донецькій області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 34898944 та суб'єктом владних повноважень. Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області перебуває в стані припинення і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не виключено.
Відповідачем 2 є Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 43315445 та суб'єктом владних повноважень.
Судом встановлено, що позивачка займала посаду головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (п. 1 Постанови); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п. 2 Постанови).
До Переліку територіальних органів Мін'юсту, що ліквідуються, який є додатком № 1 до цієї Постанови, включено Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області.
До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту, що утворюються, який є додатком № 2 до цієї Постанови, включено Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Пунктом 3 вказаної Постанови також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків)
Вказаним наказом також затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п. 4 Наказу).
Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (п.п. 7 та 8 п. 5 Наказу).
Наказом голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 21 жовтня 2019 року №776/4 затверджено персональний склад ліквідаційної комісії Управління.
21 жовтня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про перебування Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в стані припинення.
Наказом голови ліквідаційної комісії Головного управління від 25 жовтня 2019 року № 429/2 затверджено План заходів з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області». Пунктом 2 Плану заходів передбачено здійснення письмового персонального попередження працівників про наступне звільнення, а п. 5 Плану заходів - проведення в установленому законом порядку процедури звільнення працівників.
29 жовтня 2019 року проведено державну реєстрацію Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) як юридичної особи, про що до вказаного Реєстру внесено запис від 29 жовтня 2019 року № 1 480 102 0000 082677.
Отже, з дня утворення Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, який втратив такі повноваження та функції згідно з п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870.
У зв'язку з ліквідацією державного органу, згідно п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3897/1 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Призначено виплатити компенсацію за частину щорічної основної відпустки за період роботи з 13 червня 2012 року по 12 червня 2013 року у кількості 18 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 13 червня 2013 року по 12 червня 2014 року у кількості 12 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 7 років стажу державної служби у кількості 3 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як одинокій матері за 2019 рік у кількості 10 календарних днів.
Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області перебуває в стані припинення і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не виключено (код ЄДРПОУ 34898944).
Як встановлено судом та підтверджується у відзивах на позовну заяву, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) діє на підставі Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, що затверджено тим же наказом - наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497), Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, виконуючі свої повноваження керувалося Положенням про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5, (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497).
Відповідно до листа від 21 жовтня 2019 року № 08.1-21/862 ОСОБА_1 була повідомлена головою ліквідаційної комісії про наступне звільнення, про що свідчить її особистий підпис від 28 жовтня 2020 року. Інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася (а.с.55)
Наказом № 3897/1 від 24.12.2019 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з 28 грудня 2019 року у зв'язку з ліквідацією державного органу згідно п.1 ст.40 КЗпП України та відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (а.с.18, 54)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено частинами першою та другою статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі- Закон №889), в редакції яка діяла на дату звільнення позивача, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону поширюється на державних службовців:
1) Секретаріату Кабінету Міністрів України;
2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
3) місцевих державних адміністрацій;
4) органів прокуратури;
5) органів військового управління;
6) органів дипломатичної служби;
7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону;
8) інших державних органів.
Згідно підпунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Як вбачається з наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 року №3897/1 ОСОБА_1 звільнено в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідно до, зокрема, п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» №889.
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону №889 (в редакції, яка була чинною на час прийняття наказу про звільнення позивача), у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тобто, Законом №889 була визначена підстава виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати - це звільнення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, яке передбачене пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом №889 не врегульовано питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати в разі звільнення в зв'язку з ліквідацією державного органу.
На підставі частини третьої статті 5 Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідач, приймаючи наказ від 24.12.2019 року №3897/1 про звільнення ОСОБА_1 , також вказав підставу звільнення - пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позивач мала право при звільненні на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до п.1 ст.44 КЗпП України.
Але, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.05.2020 року по справі № 200/1067/20-а, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, було вирішено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Професійної спілки «Юстиція Донеччини» про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку задоволено частково.
Було визнано протиправним та скасувано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3897/1 про звільнення ОСОБА_1 .
Було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74035, 25 грн.
В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Позивачка в ході судового розгляду справи підтвердила факт її поновлення на посаді згідно з рішенням суду.
Відповідно до ст..44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, з аналізу цієї статті Кодексу, випливає що вихідна допомога виплачується тільки при припиненні трудового договору з відповідних підстав.
Оскільки позивачка поновлена на посаді в установі, то відповідно трудовий договір поновлено, її звільнення не відбулося, і таким чином права на вихідну допомогу при припиненні трудового договору, вона не має.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші протии Україн" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, це питання судом не розглядається.
Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору, це питання судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У позовних вимогах ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та зобов'язання його та правонаступника Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в порядку солідарної відповідальності, відмовити.
Рішення прийняте у нарадчій кімнаті та його вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні 03 листопада 2020 року
В повному обсязі рішення складене 04 листопада 2020 року.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Хохленков