Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 жовтня 2020 р. Справа№640/10174/20
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного воду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління) про:
- визнання протиправним та скасування рішення №37 від 09 жовтня 2019 року про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язання повторно розглянути заяву від 11 вересня 2019 року № 3226 про призначення пенсії за віком з урахуванням надання архівної довідки №11/07-04-485 від 20 грудня 2019 року та з урахуванням до страхового стажу періоду роботи в Шахтарській виробничій госпрозрахунковій лабораторії біопрепаратів з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року.
Також позивачка просила суд стягнути на її користь судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. та виплати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачка звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням управління від 09 жовтня 2019 року у призначенні пенсії відмовлено, оскільки до страхового стажу не враховано період роботи з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року.
Вказане рішення було отримано позивачкою лише в лютому 2020 року на запит її представника.
17 лютого 2020 року позивачка знову звернулась до управління із заявою в якій просила повторно розглянути заяву про призначення пенсії та зарахувати спірний період роботи згідно архівної довідки №11/07-04-485, однак листом від 19 березня 2020 року управління відмовило у повторному розгляді заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2020 року справу направлено за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 23 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Станом на 23 жовтня 2020 року відзиву відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивачка - ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 02 січня 2020 року № 3001-5000251461.
Судом встановлено, що позивачка звернулась до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії від 11 вересня 2019 року.
Рішенням від 09 жовтня 2019 року № 37 у призначенні пенсії було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Так вказаним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано період її роботи з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року, оскільки у наказі про звільнення допущена помилка, невірно зазначено рік звільнення.
Суд звертає увагу, що вказане рішення було направлено на адресу представника позивачки листом від 22 січня 2020 року на його запит.
17 лютого 2020 року позивачка звернулась до управління із заявою про повторний розгляд її заяви про призначення пенсії зарахувавши спірний період роботи з урахуванням архівної довідки та надала відповідну довідку.
Листом від 19 березня 2020 року №1090/34-4/04 відповідач повідомив, що не має можливості прийняти до уваги вказану довідку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі - Порядок) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Щодо спірного періоду роботи трудова книжка позивачки НОМЕР_3 містить наступні записи:
- 23.01.1990 р. прийнята в Шахтарській виробничій гопрозрахунковій лабораторії по виробництву біопрепаратів на посаді лаборанта;
- 29.04.2000 р. звільнена згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Отже, трудова книжка позивачки містить належним чином відображенні записи про вищевказаний період роботи, що є належним доказом. Відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.
Крім того суд звертає увагу відповідача, що порушення порядку заповнення трудової книжки не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.
Отже, підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період її роботи з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року, а тому рішення про відмову у призначенні пенсії від 09 жовтня 2019 року № 37 підлягає скасуванню.
Поряд з цим, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії з урахуванням наданої архівної довідки №11/07-04-485, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось раніше, основним документом, що підтверджує стаж роботи, підтверджено право позивачки на зарахування до її страхового стажу спірного періоду роботи. Зазначене нівелює необхідність надавати пенсійному органу додаткові документи для призначення пенсії, зокрема довідки про підтвердження страхового стажу.
Крім того, вказана довідка не надавалась позивачкою із заявою про призначення пенсії та не була врахована управлінням під час прийняття спірного рішення, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч.2 статті 9 КАС України, суд вважає що достатнім та належним способом захисту порушених прав позивачки є скасування рішення управління про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
На обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачкою було надано договір про надання правової (правничої ) допомоги №03-12/2019 від 28 грудня 2019 року, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та орієнтований розрахунок судових витрат на правничу допомогу за договором №03-12/2019 від 28 грудня 2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру №03-12/2019, відповідно до якої позивачкою сплачено 6000 грн. за отримання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачці, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Як вбачається з детального опису виконаних робіт до договору від 28.12.2019 р. № 03-12/2019, представником позивача витрачено 2 години на представництво позивачки по слуханню даної адміністративної справи.
Поряд з цим, суд зазначає, що дана адміністративна справа призначена в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судових засідань. Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу. Крім того, справа слухалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, отже представництво інтересів у судовому засіданні не потребувало витрат часу, через що суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 4000 грн.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 18633, судові витрати у розмірі 756,72 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
За таких обставин судовий збір у розмірі 384,20 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України та у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного воду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 09 жовтня 2019 року № 37.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 11 вересня 2019 року, зарахувавши до її страхового стажу період роботи в Шахтарській виробничій госпрозрахунковій лабораторії біопрепаратів з 23 січня 1990 року по 31 грудня 1998 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати, пов'язані з правничою допомогою у розмірі 4000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 756,72 грн.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 23 жовтня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко