21 жовтня 2020 року Справа № 160/11124/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
15.09.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить
суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 в період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2017 основного розміру пенсії із розрахунку 80 відсотків грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2017 з урахуванням раніше виплачених сум та з нарахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних;
- відповідно частини 1 статті 382 КАС зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт в установлений судом строк до виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне:
- позивач є пенсіонером МНС України з 15.07.2003, має вислугу 32 роки, що дає йому право на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;
- відповідно до діючих на дату звільнення зі служби позивача нормативно-правових актів, зокрема пункту «а» ст. 13 Закону №2262-ХІІ позивачеві була призначена пенсія в розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення;
- у зв'язку зі зміною редакції пункту «а» ст. 13 Закону №2262-ХІІ відповідач без повідомлення про це позивача зменшив останньому з 01.07.2012 року розмір відсотків відповідних сум грошового забезпечення з 90% до 80%, що призвело до зменшення позивачу пенсії;
- 19.08.2020 позивач в порядку досудового врегулювання спірних відносин письмового звернувся до відповідача з вимогою про перерахунок пенсії за період з 01.07.2012 по 31.12.2017;
- зменшення розміру відсотків відповідних сум грошового забезпечення та розміру самої пенсії підтверджується листом від 01.09.2020, в якому відповідач мотивував свої дії постановою КМУ від 23.04.2012 №355;
- позивач зазначає, що з урахуванням обчислення перерахованої пенсії з 80% відповідних сум грошового забезпечення замість належних позивачу 90% на підставі Постанови №355 розмір пенсії позивача був неправомірно зменшений за період з 01.07.2012 по 31.12.2017;
- крім цього, позивач вважає цілком правильним стягнення з відповідача інфляційних витрат і 3% річних в рахунок відшкодування матеріальних витат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсації (плати) від відповідача за неправомірне користування належними позивачеві грошовими коштами на підставі положень статті 625 ЦК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалпми справи.
19.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:
- ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ;
- згідно з п. «а» ст. 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, яка діяла на час призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (п. «а» ст. 12): за вислугу 20 років 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43); за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
- відповідно до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на дату призначення позивачу пенсії, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення, пенсія позивачу була призначена у розмірі 90% від грошового забезпечення за 32 роки вислуги;
- Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, яким максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен був перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43 Закону №2262-ХІІ);
- згідно із Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінсової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності 01.04.2014, було внесено змінив ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ, а саме цифри 80 замінили на цифри 70;
- таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, якою визначаються розміри пенсій за вислугу років визначено, що максимальний розмір пенсії обчислений відповідно до цієї статті не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2 - 95 процентів;
- відповідно до вимог чинного законодавства відповідач як територіальний орган центрального органу виконавчої влади у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов'язковими до виконання постановами КМУ, при цьому ГУ ПФУ не наділене правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно-правових акців, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку;
- відповідач вказує, що визначальною умовою виплати особі компенсації втрати частини пенсії є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів;
- відповідач вважає, що відповідні права позивача можна буде вважати порушеними лише у разі, якщо компенсація не буде йому виплачена у тому ж місяці, що і заборгованість, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню;
- крім цього, ГУ ПФУ в Дніпропетровській обалсті зазначає, що в позовній заяві не вказано, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення;
- дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правомірними, оскільки управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства надзвичайних ситуацій України, якому з 15.07.2003 року призначена пенсія за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ в розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення (вислуга 32 роки 09 місяців 14 днів), що підтверджується висновком про призначення пенсії від 21.10.2003 року №83/26485, копія якого містититься в матеріалах адміністративної справи.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 19.08.2020, відповідно до якої зазначив станом на 01.04.2012 на підставі довідки Головного управління МНС України в Дніпропетровській області від 15.06.2012 №9633/39 гроошове забезпечення позивача складало 3838,00 грн. На виконання вимог частини 1 пункту 1 Постанови №355 при перерахуванні розмір пенсії позивача (90% грошового забезпечення) з 01.07.2012, 01.09.2012 та 01.01.2013 мав би збільшуватися та досягнути 3454,20 грн. (3838,00 грн х 0.9), а ОСОБА_1 виплачувалось в період з 01.07.2012 по 31.12.2017 пенсія у розмірі 3173,20 грн. Позивач просив здійснити перерахунок пенсії з належних йому 90% грошового забезпечення за період з 01.07.2012 по 01.12.2017 (копія заяви наявна у матеріалах справи).
Листом «Про надання відповіді» від 01.09.2020 №16984-17178/Б-02/8-0400/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачеві, що на виконання вимог Постанови №355 Головним територіальним управлінням МНС України в Дніпропетровській області надано довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за відповідною посадою станом на 01.04.2012. Розмір пенсії відповідно до Постанови №355 обчислено за чинною на дату проведення перерахунку редакцією Закону №2262, а саме: в розмірі 80% від грошового забезпечення 3838,00 грн. та розмір пенсії склав 3070,40 грн. Для проведення перерахунку пенсії за нормами Постанови №355 у розмірі 80% від грошового забезпечення правові підстави відсутні (копія міститься у матеріалах справи).
З наданої до суду копії пенсійної справи ОСОБА_1 №N/А4/44 МНС вбачається, що з 01 січня 2008 року позивачеві було здійснено перерахунок пенсії за вислугу років у розмірі 90 % грошового забезпечення (вислуга 32 роки) та пенсія позивача складала 3173,20 грн. (перерахунок від 22.04.2008).
Відповідно до відомостей щодо нарахованої та виплаченої позивачеві пенсії за період з серпня 2009 року по листопад 2020 року ОСОБА_1 до 31.12.2017 року отримував пенсію у розмірі 3173,20 грн.
Крім цього, у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 міститься довідка Головного територіального управління МНС України у Дніпропепровській області про грошове забезпечення для перерахунку пенсії за вхід.№ ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 9633/39-п від 15.06.2012, відповідно до якої грошове забезпечення за нормами чинними на 01.07.2012 за посадою, яку обіймав позивач на день звільнення зі служби складає: посадовий оклад - 1150,00 грн.; оклад за військовим (спеціальним) званням підполковник вн. сл. - 130,00 грн.; надбавка за вислугу років (40%) - 512,00 грн.; надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи (50%) (ПО+ВЗ+ВР) - 896,00 грн.; премія (100%) (ПО) - 1150,00 грн. Всього для обчислення пенсії: 3838,00 грн.
Доказів на підтвердження проведення перерахунку пенсії позивачеві на підставі вищевказаної довідки відповідачем до суду надано не було.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01 січня 2018 року був зроблений перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Головного управління ДСНС України у Дніпропепровській області №84 від 20.03.2018, з урахуванням розміру посадового окладу, військового звання, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою, яку він займав на дату звільнення зі служби, що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виходячи з основного розміру пенсії 70% грошового забезпечення, що підтверджується перерахунком від 12.04.2018.
Не погоджуючись зі зменшення розміру пенсії до 80% відповідних грошових сум грошового забезпечення, при проведенні перерахунку пенсії за період з 01.07.2012 по 31.12.2017, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Стаття 13 Закону №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачеві), передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
08 липня 2011 року прийнято Закон №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри 90 замінено цифрами 80.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року №355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» установлено з 1 липня 2012 року підвищення до пенсій, призначених до зазначеної дати відповідно до Закону №2262-ХІІ крім пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, у розмірі 11 відсотків пенсій, обчислених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону, збільшивши його з 1 вересня 2012 року до 23 відсотків та з 1 січня 2013 року до 35 відсотків розміру пенсій.
При цьому, абзацом другим пункту 1 постанови КМУ № 355 визначено, що розмір пенсії, обчислений з урахуванням підвищень, передбачених абзацом першим цього пункту, не можуть перевищувати розміри пенсій, обчислені відповідно до Закону виходячи з грошового забезпечення, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», за відповідними посадами військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу станом на 1 квітня 2012 року.
Спір у даній справі виник з приводу правомірності розрахунку розміру підвищення до пенсії виходячи з визначення його максимального розміру у відповідності до умов, передбачених абзацом другим пункту 1 постанови КМУ № 355.
Аналіз положень постанови КМУ № 355 свідчить, що максимальний розмір підвищення до пенсії, обчисленої відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати різницю між розміром пенсії, що виплачується особі, та розміром пенсії, обчисленої з грошового забезпечення за відповідними посадами військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу станом на 1 квітня 2012 року.
З метою реалізації постанови КМУ № 355, яка прийнята задля збільшення розмірів пенсій вказаних категорій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ до набрання чинності вказаною постановою, пунктом 2 цієї постанови передбачено обов'язок відповідних установ забезпечити оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України довідок про розмір грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 станом на 1 квітня 2012 року.
Таким чином, суд вважає, що базою для розрахунку максимального розміру пенсії з урахування суми підвищення є довідка про розмір грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 станом на 1 квітня 2012 року.
Як встановлено судом в ході судового розгляду, відповідачем отримано довідку про розмір грошового забезпечення за посадою, яку обіймав позивач на час звільнення, за якою станом на 01.07.2012 року грошове утримання становить 3838,00 грн.
З листа «Про надання відповіді» від 01.09.2020 №16984-17178/Б-02/8-0400/20 вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області обчислено розмір пенсії відповідно до Постанови №355 за чинною на дату проведення перерахунку редакцією Закону №2262, а саме: в розмірі 80% від грошового забезпечення 3838,00 грн. та розмір пенсії склав 3070,40 грн.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії ОСОБА_1 , максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а з 1 жовтня 2011 року у звязку із набранням чинності Законом № 3668-VІ положення частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення максимального розміру пенсії за вислугу років 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ.
З урахуванням наведеного, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом № 3668-VІ зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії у разі реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону № 2262-ХІІ у часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України [перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 лип:я 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та[правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я,підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 10 грудня 2013 року № 21-420а13 та № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року № 21-445а13.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру підвищення до пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний її розмір має обраховуватись із вказаного у довідці грошового утримання станом на 01.04.2012, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.
Таким чином, відповідач зобов'язаний при обчисленні розміру підвищення пенсії позивача виходити із 90% від грошового забезпечення, визначеного станом на 01.04.2012.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 03.04.2018 в справі №175/1665/17 (2-а/175/41/17).
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім цього, суд вражає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
З огляду на викладене, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 90% (розмір пенсії, який позивач отримував до здійснення перерахунку, що не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду спарви) до 80 % грошового забезпечення не відповідають вимогам закону, отже, є протиправними, а право позивача на отримання пенсії виходячи з грошового забезпечення 90% підлягає судовому захисту.
В той же час, вирішуючи питання про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Натомість, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 08 листопада 2017 року №821 реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України, зокрема, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Дніпровське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке північне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Першотравенське об'єднане управління Пенсійного фонду України, П'ятихатське об'єднане управління Пенсійного фонду України та Царичанське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовано шляхом злиття у Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).
В той же час, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Зазначена норма не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсії у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2017 року
Вирішуючи питання щодо здійснення перерахунку та виплати Головни управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області пенсії з нарахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач з обґрунтування в нього права на виплату йому пенсії з нарахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних посилається на положення 625 Цивільного кодексу України.
У той же час, суд звертає увагу, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді інфляційних нарахувань і компенсації в розмірі трьох відсотків річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди та її подальшого відшкодування. Судове рішення про стягнення моральної шкоди покладає на боржника зобов'язання її виплатити. Однак таке зобов'язання має іншу правову природу, аніж договірні відносини, адже судове рішення про стягнення шкоди і є підставою для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності.
Водночас, за правилами статей 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Таким чином, дія вказаних норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
За приписами пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, а також Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18 та від 10.04.2019 №686/13725/17.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що у зв'язку з невиплатою позивачу суми підвищення пенсії в повному обсязі існує заборгованість з виплати пенсії, зокрема, щодо порушення строків такої виплати, що є підставою для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів з виплати сум пенсії у заниженому розмірі.
Вирішуючи по суті заявлену позивачем позовну вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт в установлений судом строк до виконання судового рішення, суд звертає увагу на таке.
Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може умисно ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Щодо вимоги про здійснення перерахунку пенсії з 01.07.2012 року з урахуванням строків давності звернення до суду, суд зазначає наступне.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17, від 19 березня 2019 року у справі №806/1952/18.
З аналізу судової практики з аналогічних спорів, суд прийшов до висновку, що звернення позивача до суду з позовом про перерахунок пенсії не обмежене будь-яким строком.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частовому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 14.09.2020 року №2900, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 560,53 грн.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку за період 01 липня 2012 року по 31 грудня 2017 року з 90% від відповідних сум грошового забезпечення до 80% від відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, та виплатити її за вирахуванням раніше виплачених сумм, за період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2017 за вирахуванням раніше виплачених сум та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 560,53 грн. (п'ятсот шісдесят гривень п'ятдесят три копійки).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно