Справа: № 22-а-4163/09 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
"15" квітня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Собківа Я.М.
суддів: Бистрик Г.М., Романчук О.М.,
при секретарі: Бадріашвілі К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення від 14.04.2008 року, -
У липні 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування податкового повідомлення відповідача № 0001791703 від 14.04.08 р. (надалі - оскаржуване рішення), яким останній визначив суму податкового зобов'язання за платежем - земельний податок на загальну суму 9425,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення прийнято з порушенням Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727 та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.00 р. №507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2008 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 14.04.2008 року № 0001791703 про визначення суми земельного податку у розмірі 9425,43 грн.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона задоволенню не підлягає, а постанову суду -слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1, з 25.11.02 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець.
05.03.08 р. на підставі ч.2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивачем отримано замінене Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії В02 № НОМЕР_1.
Як вбачається із свідоцтва про сплату єдиного податку Серії Е № НОМЕР_2. виданого ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва, позивач є платником єдиного податку на 2008 рік.
Відповідно до даного свідоцтва видом діяльності останнього є здавання в оренду власного нерухомого майна. Місце здійснення діяльності - м. Київ. вул. Пушкінська/Прорізна,1-3/5.
Позивач є власником нерухомого майна, зокрема, нежилого приміщення, за зазначеною адресою, яке здає в оренду як суб'єкт підприємницької діяльності.
14.04.08 p. відповідачем прийнято оскаржуване рішення, згідно з яким на підставі пп.«г»п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідно до ст. ст. 13, 17 Закону України «Про плату за землю» визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок у сумі 9425,43 грн.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, до уваги приймається наступне.
Відповідно до пункту 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків та зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податку на землю.
У пункті 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 N 727" (із змінами та доповненнями) визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 не є платником плати (податку) на землю, звільняється від плати (податку) на землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Як вбачається з матеріалів справи, податкове зобов'язання з податку на землю визначено пропорційно до належного позивачу на праві власності (договір купівлі-продажу від 23.06.02) нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 1-3/5.
01.01.08 р. Позивачем отримано свідоцтво про сплату єдиного податку за 2008 рік № НОМЕР_2 відповідно до якого видом діяльності зазначено: здавання в оренду власного нерухомого майна.
Посилання апелянта на приписи Закону України «Про плату за землю»є помилковим, зокрема на ст. 2 Закону (відповідно до якої використання землі в Україні є платним), оскільки апелянт невірно розуміє суть спірних правовідносин, вважаючи, що за здані в оренду відповідно до договорів оренди платник єдиного податку повинен сплачувати земельний податок на загальних підставах.
Оскільки операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе не тільки компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності, а отже, платник єдиного податку - орендодавець - має право на відповідну пільгу.
Тобто Позивачем не було допущено порушення ст. ст. 13, 17 Закону України «Про плату за землю».
Колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що здача в оренду власної земельної ділянки передбачена статутними документами позивача і є підприємницькою діяльністю як суб'єкта малого підприємництва з надання послуг.
Оскільки позивач сплачує єдиний податок, то він не є платником податку на землю.
У цьому випадку судом першої інстанції правильно застосовані положення Законів України "Про плату за землю", "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV та Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування та обліку суб'єктів малого підприємництва".
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують, не відповідають вимогам законодавства та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 2,5, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2008 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу на ухвалу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня його складення в повному обсязі.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 20 квітня 2010 року