Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2842/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного спеціалізованого підприємства технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, буд.5, ідентифікаційний код 20282472)
до Фізичної особи-підприємця Циркот Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 28 984,16 грн
без виклику учасників справи
Приватне спеціалізоване підприємство технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця Циркот Олега Михайловича, в якій позивач просить стягнути з відповідача 23200,05 грн. - основного боргу; 2320,00 грн - пені; 2320,00 грн - штрафу; 1144,11 грн - 3% річних. Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати понесені позивачем при сплаті судового збору за подання цієї позовної заяви у сумі 2118,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки ІЦВ 718 від 23.05.2016, який укладений між позивачем та відповідачем, щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2842/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вищевказаною ухвалою роз'яснено відповідачу, що згідно статті 251 ГПК України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позов у встановлений строк, справа згідно з ч.9 ст.165 ГПК України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.09.2020, була надіслана на адресу відповідача: 61144, м. Харків, вулю Клочківська, б. 199, кв. 152, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відомості про місцезнаходження відповідача за цією адресою містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказана ухвала суду вручена представнику відповідача 14.09.2020.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.09.2020) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
На момент ухвалення даного рішення строк для подання відзиву на позовну заяву закінчився, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
23 травня 2016 року між Приватним спеціалізованим підприємством технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (постачальник за договором, далі по тексту - позивач) та Фізичною особою - підприємцем Циркот Олегом Михайловичем (покупець за договором, далі по тексту - відповідач) було укладено договір поставки № ІЦВ 718.
Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставити: дробини, стрем'янки, тачки, БСМ, ген-ри, далі - товар, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у виставлених рахунках за заявками Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору.
У пункті 1.2. договору сторони погодили, що постачання товару може здійснюватися партіями на підставі заявок Покупця, які надійшли Постачальнику та погоджені сторонами, в яких зазначається повне найменування товару, одиниці виміру, кількість, загальна вартість товару, термін, умови поставки та інші відомості, за якими сторони досягли згоди.
Згідно з п.2.1. договору, постачання товару здійснюється на умовах ЕХW м. Дніпропетровськ, склад Постачальника відповідно до Правил "ІНКОТЕРМС-2010".
Пунктом 2.2. сторони визначили, що передача (здача - приймання) товару здійснюється згідно з накладною в термін, погоджений між сторонами в заявках (п.1.2.). Постачання враховується здійсненим з моменту надання товару в розпорядження Покупця, підписання акту приймання-передачі або видаткової накладної.
Відповідно до п.2.3. договору, приймання товару за кількістю і зовнішньому вигляду здійснюється сторонами відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору за актом приймання - передачі товару за кількістю і зовнішнім виглядом. За наявності заперечень Постачальник в погоджений термін вживає заходів щодо їх врегулювання.
Згідно з п.2.4. договору перехід права власності на товар, який є предметом поставки за цим договором, здійснюється в момент приймання товару Покупцем та підписання документів, передбачених п.2.2. цього договору.
Загальна сума Договору визначається як вартість товару, що поставляється за цим Договором, з врахуванням ПДВ (п.3.1. догвору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2016 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання Покупцем прийнятих на себе зобов'язань (пункт 10.1 договору).
Відповідно п. 10.2. договору, сторони погодили, що у тому випадку, якщо на день припинення Договору від жодної із Сторін не надійшло пропозицій про припинення правовідносин, Договір вважається укладеним на той самий строк і на тих же умовах.
Дострокове припинення Договору можливе лише в тому випадку, коли одна із Сторін не менш, ніж за місяць, у письмовій формі, повідомить про це іншу Сторону.
Матеріали справи не містять повідомлення жодної із сторін про припинення договору, отже, договір поставки, що укладений між позивачем та відповідачем є діючим.
Покупець здійснює повну оплату заявленого товару згідно з виставленими Постачальником рахунками протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів від дати виписки видаткових накладних (пункт 3.2. договору).
Позивачем було поставлено відповідачу товар згідно видаткової накладної № ИЦ-107867 від 22.10.2018, зокрема: бетонозмішувач СМ125 з чавунним вінцем у кількості 10 шт на суму 27 740,70 грн та бетонозмішувач СМ180 з чавунним вінцем у кількості 3 шт на суму 11 071,56 грн без ПДВ, а всього на загальну суму 46 575,07 грн (в тому числі ПДВ 7 762,51 грн).
Відповідач отримав товар згідно видаткової накладної № ИЦ-107867 від 22.10.2018, про що свідчать такі документи: зазначена видаткова накладна, акт прийому-передачі товару по кількості та зовнішньому вигляду від 22.10.2018; товарно транспортна накладна за №107867 від 22.10.2018, на яких містяться підписи ФОП Циркота О.М. та відбитки його печатки.
Проте, товар поставлений позивачем оплачений відповідачем частково, та відповідно до довідки від 02.09.2020 за підписом директора та головного бухгалтера позивача заборгованість відповідача за договором № ІЦВ-718 від 23.05.2016 становить 23200,05 грн, що не спростовано відповідачем.
Наявність заборгованості відповідача за договором № ІЦВ-718 від 23.05.2016 зумовило звернення позивача 27.02.2020 до відповідача із претензією про сплату вказаної суми боргу, в якій останній вимагав сплатити суму основного боргу за поставлений товар. До вказаної претензії позивачем додано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2018 по 17.02.2020 для підписання з боку відповідача. У матеріалах справи містяться докази надсилання претензії поштовим відправленням із описом вкладення.
Проте, відповідач суму заборгованості у розмірі 23 200,05 грн не сплатив.
Вказані обставини, зокрема наявність боргу у розмірі 23 200,05 грн, зумовили звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення вказаної суми в примусовому порядку.
Також, у зв'язку із простроченням відповідачем оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за 600 днів прострочення у розмірі 2320,00 грн (за період з 05.11.2018 по 01.09.2020); штраф згідно п. 6.4. договору у розмірі 2320,00 грн; та 3% річних у розмірі 1144,11 грн (за період з 05.11.2018 по 01.09.2020).
Відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався, відзив на позов до суду не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання: кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Також, ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, зокрема за видатковою накладною: № ИЦ-107867 від 22.10.2018 на суму 23 200,05 грн з 06.11.2018, що не спростовано відповідачем.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності дост.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем, у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки № ІЦВ 718 від 23.05.2016 в частині оплати поставленого позивачем товару своєчасно та у повному обсязі, та те, що відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався та доказів на спростування наявності заборгованості не надав, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 23 200,05 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2 320,00 грн (за 600 днів прострочення станом на 01.09.2020).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п.6.3. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків оплати поставленого товару, передбачених п.3.2. цього Договору, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день.
За умовами пункту 3.2. договору, сторони погодили оплату поставленого позивачем товару на протязі 14 календарних днів від дати виписки видаткових накладних.
Товар поставлений позивачем 22.10.2018, отже оплата мала бути проведена відповідачем не пізніше 05.11.2018, відповідно до цього прострочення зобов'язання по оплаті товару виникло з 06.11.2018.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.
Сторонами у договорі період нарахування пені не збільшено, отже й нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок пені, що заявлена до стягнення у розмірі 2 320,00 грн, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару згідно з п. 6.3. договору за 600 днів по 01.09.2020 та викладено наступну формулу: 23 200,05 грн х 0,1% від суми заборгованості за 600 днів дорівнює 2320,00 грн.
Проте, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені за період з 06.11.2018 по 06.05.2019 судом встановлено, що її розмір становить 4157,58 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2320 грн. підлягають задоволенню, оскільки розмір заявленої до стягнення пені не перевищує дійсний розмір пені за період заявлений позивачем.
Також, позивачем заявлено до стягнення суму 3% річних у розмірі 1 144,11 грн (за період з 05.11.2018 по 01.09.2020).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зазначає, що прострочення по оплаті відповідачем товару виникло з 06.11.2018, отже й вірним періодом нарахування 3% річних є: з 06.11.2018 по 01.09.2020.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних за допомогою системи "Законодавство", судом встановлено, що позовні вимоги щодо 3% річних у розмірі 1 144,11 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми заборгованості у розмірі 2 320,00 грн.
Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 6.4 договору поставки, у разі порушення Покупцем строків оплати поставленого товару більш як на 21 календарних днів від дати виписки видаткових накладних, Покупець оплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Судом встановлено, що штраф в розмірі 2320,00 грн. нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Також, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом надмірно сплачено судовий збір у розмірі 16,00 грн. Отже, позивач має право звернутися із відповідним клопотанням про повернення вказаної суми судового збору згідно п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Циркот Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного спеціалізованого підприємства технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, буд.5, ідентифікаційний код 20282472) суму боргу за поставлений товар (будівельний інструмент) у розмірі 23200,05 грн, пеню у розмірі 2320,00 грн; штраф у розмірі 2320,00 грн та 3 % річних у розмірі 1144,11 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
3. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2102,00 грн. покласти на відповідача: Фізичну особу - підприємця Циркот Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Циркот Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного спеціалізованого підприємства технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, буд.5, ідентифікаційний код 20282472) судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Позивач: Приватне спеціалізоване підприємство технічного забезпечення "Інструмент-Центр" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, буд.5, ідентифікаційний код 20282472).
Відповідач: Фізична особа - підприємець Циркот Олег Михайлович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "04" листопада 2020 р.
Суддя І.О. Чистякова