номер провадження справи 17/106/20
26.10.2020 Справа № 908/1783/20
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1783/20
за позовною заявою: концерну “Міські теплові мережі”, 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137
до відповідача: міського комунального підприємства “Основаніє”, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А
про стягнення 60 202,41 грн.
Без виклику представників сторін
До господарського суду Запорізької області від концерну “Міські теплові мережі” (далі концерн “МТМ”) надійшла позовна заява за вих. від 06.07.20 № 488 про стягнення з відповідача 60 202,41 грн., а саме: 43 009,91 основного боргу, 12 842,87 інфляційних втрат та 4 349,63 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані Законом України “Про теплопостачання”, “Правилами користування тепловою енергією”, ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України та ст. ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГПК України.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Корсуну В.Л.
Судом позовну заяву від 20.07.20 прийнято до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/1783/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.
Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали.
В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позовній заяві від 06.07.20 № 488 зазначає, що концерн «Міські теплові мережі» здійснював постачання теплової енергії в нежитлове приміщення IX (літ. А-5) по вул. Валерія Лобановського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629,90 кв.м., яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення.
Згідно умов договору № 520/12 від 01.02.2002 р., нежитлове приміщення загальною площею 629,90 кв.м. по вул. Валерія Лобановського, буд. 25 перебувало в оренді Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області.
Концерном «МТМ» постачалась теплова енергія згідно договору № 141253 від 09.04.15 укладеного з Запорізьким міським управлінням ГУМВС України в Запорізькій області, а в період з 01.01.16 по 30.04.16 згідно договору № 152253 від 15.06.16 (діє з 01.01.16) укладеного з Головним управлінням національної поліції в Запорізькій області.
Однак, 03.11.16 на адресу концерну «МТМ» надійшов лист № 4817 згідно до якого відповідач повідомляє про розірвання договору оренди № 520/12 та повернення зазначеного приміщення МКП «Основаніє» на підставі акту прийому-передачі від 31.12.15.
Представник позивача зазначає, що 13.12.16 концерн «МТМ» звернувся з листом № 5506/09-03 до відповідача та повідомив про коригування нарахувань в жовтні 2016 року та про необхідність сплатити заборгованість за відпущену теплову енергію в період з 01.01.16 по 30.04.16 у розмірі 44 805,00 грн., що підтверджується рахунком та актом приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2016 року. Відповідач не виконав у повному обсязі своїх зобов'язань по сплаті за спожиту теплову енергію за період з 01.01.16 по 30.04.16 та сплатив заборгованість лише в розмірі 1 795,09 грн.
Позивач також, зазначає, що звернувся до господарського суду Запорізької області з метою стягнення заборгованості за спірний період по об'єкту вул. Лобановського, 25, однак судом встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу теплової енергії № 100607 від 01.02.15 не передбачено здійснення теплопостачання в даний об'єкт (рішення № 908/1661/18 від 03.10.18).
Представник позивача вважає, що незважаючи на те, що зазначений об'єкт не було включено до договору, Концерн «МТМ» постачав теплову енергію в нежитлове приміщення IX (літ. А-5) по вул. Валерія Лобановського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629,90 кв.м. Тобто, на думку представника позивача, між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.
Крім того, представник позивача зазначає, що відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з відповідача вартості послуг з теплопостачання.
Таким чином, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 43 009,91 грн. основного боргу, 12 842,87 грн. інфляційних втрат та 4 349,63 грн. 3 % річних.
30.07.20 до суду надійшов відзив за вих. від 13.07.20 на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що 26.08.16 виконавчий комітет ЗМР прийняв рішення № 494, яким вирішив вилучити у МКП «Основаніє» та передати у господарське відання об'єкти житлового та нежитлового фонду КП «Наше місто». Відповідач зазначає, що 31.08.16 згідно Акту приймання-передачі нежитлове приміщення IX по вул. В.Лобановського буд. 25 м. Запоріжжя було передано у господарське відання КП «Наше місто». Оскільки у позовній заяві позивач зазначає спірний період - жовтень 2016 року, але в цей період нежитлове приміщення IX по вул. В.Лобановського буд. 25 м. Запоріжжя не перебувало у господарському віданні МКП «Основаніє» і відповідач не отримував теплову енергію, представник відповідача із заявленими позовними вимогами МКП «Основаніє» не згоден у повному обсязі та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи за № 908/1783/20 дозволяють розглянути справу по суті спору.
За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
При прийнятті рішення по суті спору судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.20 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.20 №392 та від 22.07.20 № 641 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.20 по 24.04.20 на всій території України було встановлено карантин.
Із 20.04.20 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-ІХ від 30.03.20, яким внесено зміни до … ГПК України.
Пунктом 3 ч. 11 розділу I вказаного Закону внесені наступні зміни до ГПК України:
3) розділ X «Прикінцеві положення» доповнено п. 4 наступного змісту:
- визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також ін. процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
У зв'язку із вказаним, суд виходив з того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.20 за №540-ІХ процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а продовжуються автоматично.
Судом після відкриття провадження у цій справі було враховано, що на засіданнях Кабінету Міністрів України строки загальнонаціонального карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) продовжувались до … 22.05.20, 22.06.20, 31.07.20, 31.08.20, 31.10.20, 31.12.20.
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.20 №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.20 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та відповідно до п.п. 8 п. 2 постанови була дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.20 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у т.ч. у м. Києві та в м. Запоріжжі та області). Зокрема, дозволено: з 22.05.20 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.20 перевезення пасажирів метрополітенами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.20 № 641 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з (в редакції останніх змін) на всій території України продовжено карантин до 31.08.20.
Залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі рівень епідемічної небезпеки) (п. 2). Рівень епідемічної небезпеки встановлюється за результатом оцінки епідемічних показників та визначається рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке розміщується на офіційному інформаційному порталі Кабінету Міністрів України (за посиланням http://covid19.gov.ua) (п. 3). “Жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки встановлюється на території регіону, в якому наявне значне поширення COVID-19. Рівень епідемічної небезпеки може змінюватися для всієї території регіону або території окремих адміністративно-територіальних одиниць регіону. В регіоні, щодо якого відсутнє рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про встановлення рівня епідемічної небезпеки, застосовуються протиепідемічні заходи, передбачені для “зеленого” рівня епідемічної небезпеки (п. 4). Регіоном із значним поширенням COVID-19 вважається регіон, в якому наявна хоча б одна з таких ознак: завантаженість ліжок у закладах охорони здоров'я, визначених для госпіталізації пацієнтів з підтвердженим випадком COVID-19, становить більш як 50 %; середня кількість тестувань методом полімеразної ланцюгової реакції та імуноферментного аналізу становить менше ніж 24 тестування на 100 тис. населення протягом останніх 7 днів; коефіцієнт виявлення випадків інфікування COVID-19 становить більш як 11%, який обраховується за формулою … (п. 5). Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій переглядає рішення про зміну рівня епідемічної небезпеки на території регіону або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону із “жовтим”, “помаранчевим” або “червоним” рівнем епідемічної небезпеки не частіше ніж один раз на п'ять днів (п. 6).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.20 № 731-ІХ (набув чинності із 17.07.20) п. 4 розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України викладено в такій редакції: «І. … 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд, за заявою особи, продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
II. Прикінцеві та перехідні положення. … 2. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п. 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України, … в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.20, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 26.10.20.
Дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.4 Статуту Концерну “Міські теплові мережі”, основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ і її збут. Основними функціями Концерну є: забезпечення розвитку теплофікаційного господарства та забезпечення тепловою енергією для комунально-побутових потреб населення, бюджетних установ і організацій, госпрозрахункових підприємств, інших об'єктів, розташованих в зоні діяльності Концерну; - збір коштів за послуги теплопостачання зони діяльності Концерну (територія міста Запоріжжя) з метою централізованих розрахунків за енергоресурси.
Статтею ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” визначено, що:
теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Отже, споживання теплової енергії можливо лише на підставі договору.
Як вбачається з позовної заяви концерну “МТМ” від 06.07.20 № 488 та матеріалів цієї справи, позивач звернувся до відповідача, як до користувача та розпорядника нежитлових приміщень ІХ (літ. А-5) по вул. Валерія Лобоновського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629,90 кв.м. щодо сплати за спожиту без договірну теплову енергію за період з 01.01.16 по 30.04.16 у розмірі 43 009,91 грн.
Таким чином, станом на час розгляду цієї справи в суді, між Концерном “МТМ” та МКП “Основаніє” відсутні врегульовані відповідним договором правовідносини з постачання теплової енергії у гарячій воді.
Як вказано позивачем у позовній заяві від 06.07.20 № 488 (дослівно): «Концерн «Міські теплові мережі» (Теплопостачальна організація) здійснював постачання теплової енергії в нежитлове приміщення IX (літ. А-5) по вул. Валерія Лобановського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629.90 кв.м., яке знаходиться у житловому будинку та має єдину систему централізованого опалення.
Згідно договору № 520/12 від 01.02.2002 року нежитлове приміщення загальною площею 629.90 кв.м по вул. Валерія Лобановського, буд. 25 перебувало в оренді Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області.
Концерном «МТМ» постачалась теплова енергія згідно договору №141253 від 09.04.2015 р. укладеного з Запорізьким міським управлінням ГУМВС України в Запорізькій області, а в період з 01.01.2016 р.-30.04.2016 р. згідно договору №152253 від 15.06.2016 (діє з 01.01.2016р.) укладеного з Головним управлінням національної поліції в Запорізькій області.
Однак, 03.11.2016 р. на адресу Концерну «МТМ» надійшов лист № 4817 (копія додається) згідно до якого Відповідач повідомляє про розірвання договору оренди № 520/12 та повернення зазначеного приміщення МКП «Основаніє» на підставі акту прийому-передачі від 31.12.2015 року. (копія акту додається).
13.12.2016 року Концерн «МТМ» звернувся з листом № 5506/09-03 (копія додається) до Відповідача та повідомив про коригування нарахувань в жовтні 2016 року та про необхідність сплатити заборгованість за відпущену теплову енергію в період з 01 січня 2016 року-30 квітня 2016 року у розмірі 44805,00 грн., що підтверджується рахунком та актом приймання-передачі теплової енергії за жовтень 2016 року.
Відповідач не виконав в повному обсязі своїх зобов'язань по сплаті за спожиту теплову енергію за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2016 року та сплатив заборгованість лише в розмірі 1795,09 грн., тобто заборгованість на момент падання позовної заяви становить 43009,91 грн., що підтверджується розрахунком основного боргу (додається).
Позивач звертався до Господарського суду Запорізької області з метою стягнення заборгованості за спірний період по об'єкту вул. Лобановського, 25, однак судом встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу теплової енергії № 100607 від 01.02.2015 року не передбачено здійснення теплопостачання в даний об'єкт, (копія рішення № 908/1661/18 від 03.10.2018 року додається).
Незважаючи на те, що зазначений об'єкт не було включено до договору, Концерн «МТМ» постачав теплову енергію в нежитлове приміщення IX (літ. А-5) по вул. Валерія Лобановського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629.90 кв.м., тобто між Позивачем та Відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з Відповідача вартості послуг з теплопостачання.
Статтею 509 ЦКУ визначено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГКУ та ст. 526 ЦКУ зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, ч. 2 ст. 193 ГКУ визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 276 ГКУ Споживач зобов'язаний був оплатити відпущену теплову енергію у встановлений термін за встановленими цінами.
Статтею 625 ЦКУ передбачено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з цим, Відповідачу були нараховані інфляційні втрати у розмірі 12842,87 грн. та 3% річних у сумі 4349,63 грн. (розрахунки додаються).
Таким чином, враховуючи інфляційні втрати, 3% річних та суму основного боргу, загальний розмір заборгованості складає 60202,41 грн.».
Таким чином, на думку позивача, як зазначено в позовній заяві:
- концерн «МТМ» у період з 01.01.16 по 30.04.16 відпустив теплової енергії на загальну суму 44 805,00 грн.;
- факт постачання теплової енергії підтверджується наданим суду актом приймання-передачі теплової енергії надання послуг з централізованого постачання гарячої води від 31.10.16;
- відповідачем частково сплачено суму заборгованості в розмірі 1 795,09 грн.
Тому, на думку позивача (та як зазначено в позовній заяві від 06.07.20 № 488), станом на час розгляду цієї справи судом за відповідачем обліковується заборгованість з оплати вартості спожитої теплової енергії в період з 01.01.16 по 30.04.16 в сумі 43 009,91 грн. та на підтвердження вказаної заборгованості надано розрахунок заборгованості.
Судом враховано, що відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Частиною 1 ст. 2 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг є:
1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача;
2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом;
3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація;
4) послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води;
5) послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання;
6) послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;
7) послуг з поводження з побутовими відходами - суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У відповідності до п. 20 Правил користування тепловою енергією (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198), облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи теплопостачального обладнання в розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 23 наведених вище Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зокрема, юридичного факту, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.
Розглядаючи справу по суті спору судом враховано, що позивач посилається на те, що:
- заборгованість відповідача з оплати вартості спожитої теплової енергії виникла в період з 01.01.16 по 30.04.16 на загальну суму 44 805,00 грн.;
- відповідачем частково сплачено суму заборгованості в розмірі 1 795,09 грн.
Разом з тим, суду не надано ні розрахунок теплового навантаження на теплопостачання по спірному об'єкту, на підставі якого здійснено розрахунки за спожиту відповідачем теплову енергію у спірний період, ні жодних доказів на підтвердження того, що уповноваженою юридичною особою чи ін. органом було визначено теплове навантаження щодо нежитлового приміщення ІХ (літ. А-5) по вул. Валерія Лобоновського буд. 25 в м. Запоріжжі загальною площею 629,90 кв.м. та з якого документа це вбачається.
Крім того, суду не було повідомлено про причини, які позбавляли його (позивача) можливості надати такі докази у справу станом на час прийняття процесуального рішення по суті спору у цій справі.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи № 908/1783/20 суд дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог про стягнення з відповідача у цій справі суми коштів.
Вирішуючи вказану справу по суті спору судом враховано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України та інших підзаконних нормативно-правових актів, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
А тому, як наслідок, суд, через недоведеність, відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог у цій справі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.11.20.
Суддя В.Л. Корсун