02.11.2020 року Справа № 904/2357/20
м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Широбокової Л.П. (доповідач),
суддів Подобєда І.М., Чус О.В.
секретар судового засідання Грачов А.С.
за участю представників сторін
від позивача: Муравський В.В., ордер серії ДП №2528/049 від 24.09.2020, адвокат;
від позивача: Отцевич Є.Ю., ордер серії АА № 108012 від 04.06.2020, адвокат;
від відповідача: Перепелиця О.С., ордер серії АЕ №1041674 від 30.10.2020, адвокат;
від відповідача: Миргородський Д.Ю., адвокат ордер ДП № 007 від 26.10.2020;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 (суддя Манько Г.В., повне рішення складено 15.07.2020)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", с. Мокіївці Шепетівського району Хмельницької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро
про стягнення 77 021 588 грн 33 коп
1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду.
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (надалі відповідач) та просило стягнути 77 021 588 грн 33 коп.
Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що на виконання умов договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2013 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року, №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року в період з 02.04.2013 по 30.03.2018 сплачувало лізингові платежі, які включали в себе відшкодування вартості майна, переданого в лізинг, та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно. В лютому та липні 2019 року лізингодавець в односторонньому порядку розірвав названі договори та на підставі виконавчих написів нотаріуса вилучив у позивача майно (сільськогосподарську техніку), що було предметом лізингу. Посилаючись на те, що внаслідок розірвання договорів у відповідача відсутній обов'язок щодо передання об'єктів лізингу у власність лізингоодержувача, а у позивача - обов'язок щодо сплати вартості цього майна, вважає, що сплачені платежі як відшкодування вартості майна підлягають поверненню лізингоодержувачу. Правовою підставою позовних вимог вказує ч. 2 ст. 693 ЦК України.
На стадії підготовчого провадження 05.06.2020 позивач подав заяву про зміну предмета позову, в якій позовні вимоги виклав в такій редакції:
«Визнати недійсним пункт 9.3. договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2013 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року та пункт 8.3. договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» кошти, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77 021 588,33 грн за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2014 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року, №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке».
Стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу».
Вимоги щодо визнання недійсними п. 9.3. та 8.3. договорів фінансового лізингу обгрунтовував тим, що визначене договором право на утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем сум як штрафних санкцій за дострокове розірвання договору суперечить положенням ст. 230, 231 ГК України, ст. 549, 611, 614, 653 ЦК України. А умови щодо неповернення всіх лізингових платежів положенням ч. 2 ст. 693 ЦК України, яка містить імперативну норму щодо повернення суми попередньої оплати покупцю в разі не передання товару.
Відповідач позов заперечував в повному обсязі, зазначав, що позивач безпідставно посилається на положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки відповідно до положень ст. 653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх належних лізингодавцю платежів до розірвання договору. Посилався на свободу договору та правомірність набуття спірних коштів, які були сплачені до розірвання договорів. Вказував на недоведеність позивачем сплати на його користь 2856883,84 доларів США, правових та фактичних підстав для розрахунку суми позову із застосуванням курсу долара США до гривні на час звернення з позовом - 05.05.2020 року. Заперечував проти заяви позивача про зміну предмету позову, оскільки вважав, що позивач одночасно змінив і предмет і підставу позову, що прямо заборонено ст. 46 ГПК України. Подав заяву про застосування позовної давності щодо вимог про визнання пунктів договорів недійсними.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 (суддя Манько Г.В.) позов задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 9.3. в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що були сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2013 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року, та пункт 8.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ «Агротек» на свою користь сум, що були сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьк» кошти, які компенсують частину вартості предметів лізингу, в сумі 77021588,33 грн за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2014 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року, №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке».
В решті вимог позову відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» 736 751,00 грн судового збору.
Рішення суду обгрунтоване тим, що оспорювані умови договору не відповідають положенням ст. 230, 231 ГК України, ст. 653, 693, 806 ЦК України та прийшов до висновку, що позовна давність щодо цих вимог не спливла. Також суд дійшов висновку, що позивачем доведена сплата лізингових платежів як відшкодування вартості майна в сумі 2856883,84 доларів США, що за курсом на 05.05.2020 року становить 77021588,33 грн, факт розірвання спірних договорів фінансвого лізингу та вилучення об'єктів лізингу у лізингоодержувача на підставі виконавчих написів нотаріуса. В зв'язку з чим у лізингодавця відсутній обов'язок щодо передачі об'єктів лізингу у власність лізингоодержувача, а сплачені за договорами кошти як відшкодування вартості майна за своєю суттю є попередньою оплатою за товар, тому підлягають поверненню покупцю відповідно до положень ч. 2 ст. 693 ЦК України.
2. Доводи та вимоги апеляційних скарг та відзивів.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Відповідач, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обгрунтована таким:
- заява про зміну предмету позову була подана з порушенням положень ст. 46 ГПК України та безпідставно прийнята судом до розгляду;
- суд прийшов до безпідставного висновку, що початок перебігу позовної давності щодо визнання пунктів договорів недійсними слід відраховувати з моменту порушення прав лізингоодержувача - моменту вилучення у нього об'єктів лізингу лізингодавцем. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних спорах сторона договору обізнана з порушенням його прав укладеним договором з моменту його укладання, тому суд незаконно відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності;
- відповідно до умов договору та ст. 653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору;
- суд не врахував положення ст. 6 та ст. 627 ЦК України щодо свободи договору;
- суд помилково застосував положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 03.08.2020 для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П. (доповідач), суддів Чус О.В., Подобєд І.М.
19.08.2020 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М. по справі для вирішення питання відкриття апеляційного провадження здійснений автоматизований перерозподіл, за результатами якого справу №904/2357/20 передано колегії суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20. Розгляд справи призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.09.2020 року о 10.00 год.
30.09.2020 у зв'язку з усуненням обставин, що стали підставою для автоматизованого розподілу судової справи 19.08.2020, по справі здійснений повторний автоматизований перерозподіл, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., суддів Чус О.В., Подобєд І.М.
У судовому засіданні було оголошено перерву до 19.10.2020 та до 02.11.2020.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу та письмові пояснення, проти доводів апелянта заперечує, просить рішення суду залишити без змін, посилаючись на таке: він правомірно скористався своїми правами щодо зміни предмету позову, але підстав позову не змінював, та суд першої інстанції правомірно прийняв його заяву до розгляду і зробив вірний висновок, що вказана заява подана в межах строку позовної давності. Посилаючись на постанови Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі №3-31гс13, від 01.10.2013 у справі №3-28гс13, КГС ВС від 26.04.2018 у справі №911/3483/16 та від 09.07.2018 у справі №911/2449/17 вказує, що наслідком розірвання договору лізингу є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Вважає, що суд правомірно застосував положення ст. 693, ст. 1212 ЦК України та стягнув попередню оплату за предмет лізингу, яку позивач сплачував поетапно як компенсацію частини вартості предметів лізингу, тому доводи апелянта безпідставні.
Апелянт надав відповідь на відзив, де вказує на порушення позивачем строків подання відзиву, невірність розрахунків та застосування курсу долара до гривні на день подання позову, недоплату позивачем судового збору за подання заяви про зміну позовних вимог.
30.10.2020 та 02.11.2020 від апелянта надійшли ідентичні за змістом додаткові пояснення по справі, в яких вказує, що рішення суду прямо протирічить ч. 4 ст.563 ЦК України та п. 6.1.1. (п. 5.3.1) договору, які забороняють повернення платежів. Посилається на те, що суд безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності, що протирічить правовим висновкам Верховного Суду, а також зазначає про втрати лізингодавця в зв'язку з тим, що лізингові платежі не компенсували зменшення ринкової вартості техніки через її знос. Просив рішення суду скасувати, в позові відмовити та скасувати заходи забезпечення позову.
3. Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" було укладено ряд ідентичних за змістом договорів фінансового лізингу та додаткових угод до них, а саме:
- договір фінансового лізингу №48АФ-13 від 02 квітня 2013 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 2 (два) трактори John Deere 8335, 2012 року випуску, загальною вартістю 456 000 доларів США;
- договір фінансового лізингу №49АФ-13 від 02 квітня 2013 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 3 (три) трактори John Deere 8335R, 2012 року випуску, загальною вартістю 684 000 доларів США;
- договір фінансового лізингу №9АФ-14 від 14 березня 2014 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 3 (три) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 988 800 доларів США;
- договір фінансового лізингу №22АФ-14 від 27 березня 2014 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 2 (два) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 659 200 доларів США;
- договір фінансового лізингу №25АФ-14 від 27 березня 2014 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) оприскувача John Deere 4730, 2013 року випуску, загальною вартістю 329 600 доларів США;
- договір фінансового лізингу №6АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2013 року випуску, загальною вартістю 250 000 доларів США;
- договір фінансового лізингу №9АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якогоу фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2013року випуску, загальною вартістю 250 000 доларів США;
- договір фінансового лізингу №11АФ-15 від 11 березня 2015року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;
-договір фінансового лізингу №12АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;
-договір фінансового лізингу №13АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;
- договір фінансового лізингу №14АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;
- договір фінансового лізингу №15АФ-15 від 11 березня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) трактор John Deere 8335R, 2014 року випуску, загальною вартістю 253 400 доларів США;
- договір фінансового лізингу №26АФ-15 від 28 квітня 2015 року, відповідно до якого у фінансовий лізинг надано 1 (один) оприскувач John Deere 4730, 2013 року випуску, та 1 (один) оприскувач John Deere 4,30, 2014 року випуску, загальною вартістю 718 000 доларів США.
Договори фінансового лізингу містять такі умови:
- Лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (надалі - «майно»), а Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти майно та зобов 'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в Додатку №1 «Специфікація». Строк користування не може бути менше одного року (п. 1.1, 1.2 договору);
- вартість майна становить гривневий еквівалент (у кожному договорі зазначена відповідно вартість майна, що наведена судом вище) доларів США, що розраховується за курсом продажу долару США, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг», сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі - міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього Договору (у кожному договорі відповідно визначений гривневий еквівалент вартості майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти. Вартість майна в гривневому еквіваленті, перерахована відповідно до умов цього пункту договору, зазначається в гривневому еквіваленті в акті приймання-передачі майна. Вартість майна (в гривнях) коригується шляхом підписання додаткової угоди до акту приймання-передачі майна у випадку зміни курсу на дату зарахування (п. 2.1.1, 4.7 договору);
- всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та Додатку №2 «Графік внесення лізингових платежів» шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі. Авансовий платіж в рахунок оплати майна складає 15,00% від вартості майна (п.4.1, 4.3 договору);
- сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в доларах США), зазначеної в Графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в Графіку, збільшеного на розмір збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі іноземної валюти (надалі - міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в Графіку. При зміні міжбанківського курсу фактичної оплати, міжбанківського курсу Графіку, міжбанківського курсу акту приймання-передачі по відношенню до міжбанківського курсу договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна договору в гривні, і, в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні (п. 4.4. договору);
- лізингові платежі складаються з суми, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку, помноженої на фіксований міжбанківський курс акту приймання-передачі, та платежу як винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, який не може бути меншою за 1 (одну) гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна (п. 4.5. договору);
- лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов'язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором, у тому числі несплаченої суми штрафних санкцій (п. 5.3. договору або 6.1.1);
- лізингодавець зобов'язується передати в лізинг лізингоодержувачу відповідно до Специфікації в обумовлені даним договором строки майно, а також після виплати всієї суми лізингових платежів, відповідно до Графіку та сплати штрафних санкцій, передати майно у власність лізингоодержувача за договором купівлі-продажу (викупу) майна (п. 5.3. договору);
- у розділі 8 (розділі 9) визначені умови розірвання договору та повернення майна, зокрема, договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору;
- п.8.3 (п.9.3) у разі дострокового розірвання договору з ініціативи лізингодавця відповідно до умов договору лізингодавець має право утримати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором, як штрафні санкції за дострокове розірвання договору. Сторони дійшли згоди, що в разі дострокового розірвання, припинення, відмови від договору, що сталися в зв'язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають;
- у пунктах 11.1 сторони визначили строк дії договору кожного договору, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цими договорами. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного Договору.
До кожного договору сторонами була укладена Специфікація із визначенням предмету лізингу, його вартості, а також складені Графіки внесення лізингових платежів.
Визначене цими договорами майно було передано позивачу в лізинг на підставі актів приймання-передачі від 02.04.2013, від 14.03.2014, від 27.03.2014, від 11.03.2015, що не оспорюється сторонами.
В подальшому сторони укладали додаткові угоди до цих договорів щодо збільшення річних, зміни графіків лізингових платежів та продовження строків дії договорів.
Окрім того, 30 березня 2018 року до цих договорів були укладені додаткові угоди №5 (або №3), де сторони узгодили нові графіки платежів, продовжили дію договорів та визначили суми боргу, які підлягають сплаті, зокрема і частини лізингових платежів, що компенсують частину вартості предмету лізингу.
Так, за договором фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року - загальна сума заборгованості становить 60 629,89 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 49 081,39 доларів США;
-за договором фінансового лізингу №49АФ-13 від 02.04.2013 року загальна сума заборгованості становить 83 479,68 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 73 622,09 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №9АФ-14 від 14.03.2014 року загальна сума заборгованості становить 809 563,16 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 640 302,91 доларів США. Наданий суду екземпляр угоди зі сторони лізингоодержувача (позивача у справі) не підписаний, втім сторони підтвердили в судовому засіданні, що фактично вказана угода була підписана обома сторонами;
- за договором фінансового лізингу №22АФ-14 від 27.03.2014 року загальна сума заборгованості становить 346 560,98 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 301 570,95 долара США;
- за договором фінансового лізингу №25АФ-14 від 27.03.2014 року загальна сума заборгованості становить 214 768,50 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 191 973,42 доларів США. Наданий суду екземпляр угоди зі сторони лізингоодержувача (позивача у справі) не підписаний, втім сторони підтвердили в судовому засіданні, що фактично вказана угода була підписана обома сторонами;
- за договором фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 156 625,62 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 139 899,40 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №9АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 181 625,51 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 161 532,76 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №11АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 190 594,41 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 165 568,45 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №12АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 240 877,49 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 214 924,94 доларів США.
- за договором фінансового лізингу №13АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 184 248,29 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 165 313,44 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №14АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 180 924,03 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 162 629,70 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №15АФ-15 від 11.03.2015 року загальна сума заборгованості становить 150 300,38 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 133 644,19 доларів США;
- за договором фінансового лізингу №26АФ-15 від 28.04.2015 року загальна сума заборгованості становить 441406,26 доларів США, де сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу становить 369 147,89 доларів США.
На виконання умов договорів позивач протягом 02.04.2013 по 30.03.2018 здійснював лізингові платежі, зокрема і платежі, які відшкодовують частину вартості предмету лізингу.
Так, по договору №48АФ-13 від 02.04.2013 сплачено всього в сумі 2 228 608,80 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.173 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№344 від 14.03.2014 на суму 371434,80 грн,
-№1064 від 25.04.2014 на суму 133634,29 грн,
-№1874 від 13.06.2014 на суму 52083,11 грн,
-№2256 від 09.07.2014 на суму 371434,80 грн,
-№506 від 16.02.2015 на суму 476988,20 грн,
-№974 від 19.03.2015 на суму 742869,60 грн,
-№1884 від 20.11.2017 на суму 80 164,00 грн (а.с. 174-180 т.2).
По договору №49АФ-13 від 02.04.2013 сплачено всього в сумі 3 342 913,18 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.181 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№349 від 14.03.2014 на суму 557 152,20 грн,
-№1012 від 23.04.2014 на суму 278 576,10 грн,
-№2257 від 09.07.2014 на суму 557 152,20 грн,
-№970 від 19.03.2017 на суму 1 114 304,58 грн,
-№1885 від 20.11.2017 на суму 835 728,30 грн (а.с.182-186 т.2).
По договору №9АФ-14 від 14.03.2014 сплачено всього в сумі 5 757 442,06 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.187 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№351 від 14.03.2014 на суму 1 460 952,00 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),
-№351 від 14.03.2014 на суму 147 089,74 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),
-№836 від 10.03.2015 на суму 1 489 528,32 грн,
-№978 від 19.03.2015 на суму 1 489 528,32 грн,
-№69 від 30.12.2015 на суму 531974,40 грн,
-№4533 від 09.08.2018 на суму 638 369,28 грн (а.с.188 -191 т.2).
По договору №22АФ-14 від 27.03.2014 сплачено всього в сумі 4 429 847,42 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.192 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№351 від 14.03.2014 на суму 775 317,58 грн (загальна сума платіжного доручення 2 776 567,88 грн),
-№554 від 28.03.2014 на суму 309 870,41 грн,
-№771 від 09.04.2014 на суму 7 459,43 грн,
-№838 від 10.03.2015 на суму 1038 240,00 грн,
-№972 від 19.03.2015 на суму 1038 240,00 грн,
-№67 від 30.12.2015 на суму 370 800,00 грн,
-№2988 від 18.12.2017 на суму 444 960,00 грн,
-№2989 від 18.12.2017 на суму 444 960,00 грн (а.с.193-200 т.2).
По договору №25АФ-14 від 27.03.2014 сплачено всього в сумі 2 032 083,02 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.201 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№551 від 10.04.2014 на суму 604 640,00 грн,
-№1007 від 22.04.2014 на суму 1 582,22 грн,
-№835 від 10.03.2015 на суму 604 486,40 грн,
-№983 від 19.03.2015 на суму 604 486,40 грн,
-№70 від 30.12.2015 на суму 215 888,00 грн (а.с.202-206 т.2).
По договору №6АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 590 616,86 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.207 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№908 від 13.03.2015 на суму 720 616,86 грн,
-№201 від 18.09.2017 на суму 295 000,00 грн,
-№203 від 18.09.2017 на суму 205 000,00 грн,
-№2623 від 11.12.2017 на суму 201 792,60 грн,
-№2625 від 11.12.2017 на суму 90 000,00 грн,
-№2885 від 15.12.2017 на суму 590 000,00 грн,
-№2892 від 15.12.2017 на суму 388 207,40 грн (а.с. 208-214 т.2).
По договору №9АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 000 616,86 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.215 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№909 від 13.03.2015 на суму 720616,86 грн,
-№211 від 18.09.2017 на суму 205000,00 грн,
-№210 від 18.09.2017 на суму 295000,00 грн,
-№306 від 22.09.2017 на суму 90000,00 грн,
-№490 від 27.09.2017 на суму 500 000,00 грн,
-№501 від 28.09.2017 на суму 90 000,00 грн (а.с.216-221 т.2).
-№2892 від 15.12.2017 на суму 388 207,40 грн (а.с. 208-214 т.2).
По договору №11АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 346 706,27 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.222 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№904 від 13.03.2015 на суму 731 683,86 грн,
-№1165 від 27.03.2015 на суму 57 282,57 грн,
-№1257 від 31.03.2015 на суму 267 949,78 грн,
-№604 від 02.10.2017 на суму 90 000,00 грн,
-№619 від 03.10.2017 на суму 205 794,86 грн,
-№620 від 03.10.2017 на суму 297 998,40 грн,
-№691 від 04.10.2017 на суму 500 000,00 грн,
-№719 від 05.10.2017 на суму 95 996,80 грн (а.с.223-230 т.2).
По договору №12АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 894 062,43 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.231 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№1253 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн (а.с.232 т.20).
По договору №13АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 079 312,32 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.233 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№1261 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,
-№721 від 05.10.2017 на суму 112 998,40 грн,
-№720 від 05.10.2017 на суму 291 254,69 грн,
-№733 від 06.10.2017 на суму 185 000,00 грн,
-№734 від 06.10.2017 на суму 315 996,80 грн,
-№821 від 09.10.2017 на суму 280 000,00 грн (а.с.234-239 т.2).
По договору №14АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 079 312,32 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.240 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№1258 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,
-№204 від 18.09.2017 на суму 208 745,31 грн,
-№206 від 18.09.2017 на суму 291 254,69 грн,
-№307 від 22.09.2017 на суму 44 750,11 грн,
-№500 від 28.09.2017 на суму 185 996,80 грн,
-№506 від 02.10.2017 на суму 44 502,98 грн,
-№603 від 02.10.2017 на суму 410 000,00 грн (а.с.241-247 т.2).
По договору №15АФ-15 від 11.03.2015 сплачено всього в сумі 2 877 310,72 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.248 т.2), а саме згідно платіжних доручень:
-№707 від 02.03.2015 на суму 100 000,00 грн (загальна сума платіжного доручення 3 000 0000,00 грн),
-№1256 від 31.03.2015 на суму 794 062,43 грн,
-№212 від 18.09.2017 на суму 291 254,69 грн,
-№205 від 18.09.2017 на суму 208 745,31 грн,
-№277 від 21.09.2017 на суму 500 000,00 грн,
-№305 від 22.09.2017 на суму 95 996,80 грн,
-№316 від 22.09.2017 на суму 89 253,09 грн,
-№2086 від 24.11.2017 на суму 297 998,40 грн
-№20906 від 24.11.2017 на суму 500 000,00 грн (а.с.249 т.2 - а.с.7 т.3).
По договору №26АФ-15 від 28.04.2015 сплачено всього в сумі 7 959 288,05 грн, що підтверджується таблицею-розрахунків позивача (а.с.8 т.3), а саме згідно платіжних доручень:
-№1747 від 28.04.2015 на суму 2 490 024,00 грн,
-№2618 від 11.12.2017 на суму 830 008,00 грн,
-№2619 від 11.12.2017 на суму 830 008,00 грн,
-№2624 від 11.12.2017 на суму 623 224,05 грн,
-№1022 від 19.02.2018 на суму 830 008,00 грн,
-№1105 від 20.02.2018 на суму 1 660 016,00 грн,
-№1109 від 20.02.2018 на суму 696 000,00 грн (а.с.9 - 15 т.3).
За вище наведеними платіжними дорученнями всього сплачено 40 618 120,31 грн, що також зазначено у зведеній таблиці-розрахунків позивача (а.с.16 т.3).
В подальшому, в зв'язку з простроченням лізингоодержувачем сплати лізингових платежів відповідно до узгоджених сторонами графіків, ТОВ «Агротек» на підставі виконавчих написів нотаріуса від 02 липня 2019 року, від 20 лютого 2019 року, від 21 березня 2019 року, від 13 травня 2019 року вилучило у позивача 29.03.2019, 03.06.2019 та 08.07.2019 всі предмети лізингу за спірними договорами та передано відповідачу.
Факт вилучення предметів лізингу та розірвання договорів сторонами визнається.
Позивач, посилаючись на те, що ним сплачено в рахунок відшкодування вартості предметів лізингу в загальній сумі 2 857 237,88 доларів США, а в зв'язку з розірванням договорів та вилученням у нього предметів лізингу взаємні обов'язки сторін, зокрема лізингодавця щодо передання йому у власність предметів лізингу, припинилися, звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача сплачених коштів. Позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому кошти з врахуванням курсу долара США до гривні на час звернення до суду (05.05.2020 року), що буде становити 77 021 588 грн 33 коп. Також, подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову та просив визнати недійсними п. 8.3. або 9.3. означених договорів.
4. Застосоване законодавство та висновки апеляційного суду.
Відповідно до ст. 46 ГПК України позивачу надано право до закінчення підготовчого засідання збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову.
Суд встановив, що позивачем було заявлено позовну вимогу матеріального характеру - про стягнення грошових коштів. В подальшому він подав заяву про зміну предмету позову - визнання недійсними пунктів договорів, та залишив незмінною первісну позовну вимогу.
Отже, подана позивачем 05.06.2020 заява про зміну позовних вимог за своєю суттю не є такою, а фактично є іншим (новим) позовом, оскільки позивач заявив нову (додаткову) позовну вимогу немайнового характеру про визнання недійсним правочинів в частині умов п. 8.3. або 9.3. договорів фінансового лізингу, всього 13 договорів.
Суд першої інстанції здійснив розгляд справи по суті заявлених вимог з врахуванням заяви від 05.06.2020, дійшовши висновку, що вказана заява є зміною предмета позову. Проте, не обгрунтував, в чому саме відбулася зміна первісної позовної вимоги про стягнення грошових коштів.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки процесуальний закон не надає позивачу права після подання позову доповнювати його новими позовними вимогами.
Суд першої інстанції безпідставно прийняв вказану заяву до розгляду, оскільки вона подана з порушенням положень ч. 3 ст. 46 ГПК України, та вимоги про визнання недійсним правочинів в частині умов п. 8.3. або 9.3. договорів фінансового лізингу (всього 13 договорів) не можуть бути предметом цього позовного провадження.
Наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №918/350/16, від 27.06.2018 у справі №910/18802/17, від 28.03.2019 у справі №910/23066/17, від 10.09.2019 у справі №910/13267/18.
За таких обставин справа підлягає перегляду виключно в межах вимог, викладених у позовній заяві, а рішення суду в частині визнання частково недісними пунктів п.8.3. або 9.3. договорів фінансового лізингу (всього 13 договорів) підлягає скасуванню.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити про безпідставність об'єднання позивачем в одній позовній заяві вимог про стягнення коштів за 13 договорами фінансового лізингу, оскільки вони не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Апелянт вірно зауважив, що позивач не сплатив в повному обсязі судовий збір за подання заяви про зміну предмету позову. Втім, як зазначено вище, вказана вимога безпідставно прийнята судом до розгляду та не розглядається апеляційним судом, тому відсутні підстави для стягнення з позивача недоплаченої суми судового збору за цими вимогами.
Апелянт також вірно зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про початок перебігу позовної давності за вимогами про визнання договору недійсним в частині та відмовив у задоволенні заяви про застосування позовної давності.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.11.2018 у справі №910/2974/18, від 02.07.2019 у справі №910/14018/18, від 22.10.2019 у справі №910/15453/17, від 23.01.2020 у справі №910/14006/18, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Але в цьому випадку суд першої інстанції взагалі не мав права розглядати доповнену (нову) позовну вимогу та рішення суду в цій частині скасовується саме з цієї підстави.
Щодо первісної позовної вимоги апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Судом встановлено, що сторонами було укладено 13 договорів фінансового лізингу.
Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно приписів ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 у справі №911/2449/17, від 26.04.2018 у справі №911/3483/16, від 21.02.2010 у справі №910/10191/17. Та з таким висновком погодився відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Судом встановлено, що на виконання договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, №22АФ-14 від 27.03.2014 року, №25АФ-14 від 27.03.2014 року, №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 ТОВ «Серединецьке» сплатило ТОВ «Агротек» лізингові платежі, як частину відшкодування вартості предметів лізингу, в загальній сумі 40 618 120,31 грн, що підтверджується належними доказами - платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, та не спростовано відповідачем.
Також матеріали справи підтверджують факт розірвання сторонами всіх вище означених договорів фінансового лізингу та вилучення лізингового майна у лізингодержувача і передачі його відповідачу, який є його власником. Таке право лізингодавця передбачено умовами договорів, яким останній скористався.
Відповідно до ч.2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов'язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, на які посилається відповідач, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі №911/3483/16).
Як зазначено судом вище, договір лізингу є змішаним договором та на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність.
Судом встановлено, що в зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
Отже, позивач правомірно посилається на положення ч. 2 ст. 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, з чим погодився суд першої інстанції.
Посилання апелянта на положення ч.2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України про те, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, та положення пунктів 5.3.1, 6.1.1, 8.3, 9.3 договорів апеляційним судом відхиляються.
Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України визначені такі наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару. З огляду на це судом також не приймаються до уваги названі положення договорів фінансового лізингу, оскільки вони регулюють загальні підстави не повернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів, не враховують вище наведені положення ч. 2 ст. 693 ЦК України та ситуацію, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю.
Втім, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення коштів в повному розмірі.
Суд першої інстанції встановив, що позивач у відшкодування вартості предмета лізингу сплатив 2 857 237,88 доларів США та стягнув зазначені кошти з врахуванням курсу долара США до гривні на час звернення до суду (05.05.2020 року) в загальній сумі 77 021 588 грн 33 коп, не обгрунтувавши навіть підстав застосування такого підходу щодо визначення сплаченої суми.
Але матеріали справи не містять доказів сплати грошових коштів саме в доларах США та саме в такій сумі. Як умовами договору, так і наданими платіжними дорученнями підтверджується сплата спірних платежів саме в національній валюті - гривні.
Як встановив апеляційний суд вище, матеріалами справи підтверджена сплата 40 618 120,31 грн, так як зазначив сам позивач у своїх розрахунках це становить еквівалент 2 087 771,28 доларів США (за підрахунком апеляційного суду - 1 963 705,90 доларів США).
Визначення судом першої інстанції сплаченої суми як різниці між зазначеною в договорах фінансового лізингу вартістю предметів лізингу та зазначеною в додаткових угодах від 30.03.2018 заборгованістю є неправомірним. У цих додаткових угодах сторони не визначали сплачені позивачем суми, зокрема, і відшкодування вартості предметів лізингу, а лише визначили суми, які лізингоодержувач повинен ще сплатити (новація). Та позивач і не навів, яким же чином він визначив, що сплачена сума становить 2 857 237,88 доларів США із зазначенням платіжних документів, які підтверджують цю сплату.
Твердження позивача, що в рахунок спірних платежів були зараховані платежі за іншими договорами фінансового лізингу та надані ним платіжні доручення щодо сплати лізингових платежів (а.с. 17-68 т.3) апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки ці платіжні доручення підтверджують сплату лізингових платежів за іншими договорами, які не є предметом спору у цій справі. Позивачем не надано жодних доказів щодо зміни призначення платежів в установленому порядку чи узгодження сторонами зарахування їх саме щодо спірних договорів із зазначенням, який саме платіж зараховується та в рахунок сплати за яким саме договором.
Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним коригування суми платежів на курс долара США на час подання позову, оскільки умовами договору такого не передбачено, та положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, на яких грунтує позовні вимоги позивач, визначають лише повернення сплачених сум попередньої оплати без жодних їх коригувань.
З огляду на викладене, доводи апелянта щодо неправомірності визначеної позивачем суми та коригування платежів на курс долара США на час подання позову є обгрунтованими.
За встановлених обставин апеляційний суд доходить висновку, що позивачем підтверджені належними та допустимими доказами вимоги в сумі 40 618 120,31 грн, які підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.
В додаткових поясненнях апелянт вказує на втрати відповідача від невиконання позивачем умов договорів щодо компенсації зменшення ринкової вартості сільськогосподарської техніки через її знос. Втім, вказане не було предметом цього позову, та як вказує сам апелянт у цих поясненнях з посиланням на ст. 778 та 785 ЦК України саме плата за використання майна повинна включати в себе компенсацію природного зносу орендованої речі. Плата за використання майна є іншої складовою лізингового платежу та про її повернення позивач вимог не заявляв.
Також в цих додаткових поясненнях апелянт, посилаючись на те, що в позові належить відмовити повністю, просив скасувати заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, тому відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову, що не позбавляє апелянта права звернутися з вмотивованим клопотанням до суду першої інстанції, який вжив таких заходів, в порядку ч.1 ст. 145 ГПК України.
Відповідно до ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20, як прийняте при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого судом зроблені висновки, що не відповідають цим обставинам справи, та порушенні норм процесуального права підлягає скасуванню в частині визнання пунктів договорів недійсними та зміні в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, та розподілу судових витрат, а апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 в частині визнання недійсним пункт 9.3. в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ “Агротек” на свою користь сум, що були сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, №49АФ-13 від 02.04.2013 року, №9АФ-14 від 14.03.2014 року, № 22АФ-14 від 27.03.2013 року, № 25АФ-14 від 27.03.2014 року, та пункт 8.3 в частині умов Договорів щодо утримання ТОВ "Агротек" на свою користь сум, що були сплачені за Договорами як лізингові платежі та авансовий платіж, у разі дострокового розірвання, припинення, відмови від Договорів фінансового лізингу №6АФ-15 від 11.03.2015 року, №9АФ-15 від 11.03.2015 року, №11АФ-15 від 11.03.2015 року, №12АФ-15 від 11.03.2015 року, №13АФ-15 від 11.03.2015 року, №14АФ-15 від 11.03.2015 року, №15АФ-15 від 11.03.2015 року, №26АФ-15 від 28.04.2015 року, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агротек” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” скасувати.
Змінити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2020 у справі №904/2357/20 в частині визначення суми коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу, та розподілу судових витрат, у зв'язку з чим частину 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
“Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м.Дніпро, вул. Собінова, буд.1, код ЄДРПОУ 32232765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька область, Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд.4, код ЄДРПОУ 32678262) кошти, сплачені як компенсація частини вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу №48АФ-13 від 02.04.2013 року, № 49АФ-13 від 02.04.2013 року, № 9АФ-14 від 14.03.2014 року, № 22АФ-14 від 27.03.2014 року, № 25АФ-14 від 27.03.2014 року, № 6АФ-15 від 11.03.2015 року, № 9АФ-15 від 11.03.2015 року, № 11АФ-15 від 11.03.2015 року, № 12АФ-15 від 11.03.2015 року, № 13АФ-15 від 11.03.2015 року, № 14АФ-15 від 11.03.2015 року, № 15АФ-15 від 11.03.2015 року, № 26АФ-15 від 28.04.2015 - в сумі 40618120,31 грн (сорок мільйонів шістсот вісімнадцять тисяч сто двадцять грн 31 коп), витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви - 389921,00 грн (триста вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять одну грн 00 коп), про що видати наказ”.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Серединецьке” (30440, Хмельницька обл., Шепетівський район, село Мокіївці, вулиця Дорожня, буд.4, код ЄДРПОУ 32678262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротек” (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, буд.1, код ЄДРПОУ 32232765) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги - 518 668,50 грн (п'ятсот вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят вісім грн 50 коп), про що видати наказ.
Відповідно до ст. 327 ГПК України видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови у випадках, визначених ст. 287 ГПК України.
Повна постанова складена 04 листопада 2020 року.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя І.М. Подобєд
Суддя О.В. Чус