Номер провадження: 22-ц/813/6427/20
Номер справи місцевого суду: 947/1044/20
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Сегеда С. М.
03.11.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря: Ющак А.Ю.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи,апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 27 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Таранська Аліна Миколаївна, про визнання заповіту недійсним
встановив:
21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Таранська А.М., про визнання заповіту недійсним.
25 березня 2020 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_2 вчиняти певні дії стосовно зазначеної квартири.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 27 березня 2020 року узадоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову по справі №947/1044/20 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27 березня 2020 року, та постановлення нової, якою його заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити, та накласти арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею - 21,7 кв.м., та заборони відповідачці ОСОБА_3 вчиняти певні дії стосовно зазначеної квартири, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вирішуючи питання про слухання справи у спрощеному позовному провадженні, у відсутності учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання, яке було призначено на 28.10.2020 року, на 14.00 год., у тому числі відповідачка ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Левіта В.С., як то передбачено ч.5 ст. 130 ЦПК України (а.с. 73-76).
Більш того, від ОСОБА_1 28.10.2020 року до Одеського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи буз його участі (а.с. 77).
При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до п.п. 1, 5 Розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 16.10.2020 року (а.с.79), тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки «помаранчевий» або «червоний», зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.
Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Оскільки жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 03.11.2020 року.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову про визнання заповіту недійсним, районний суд виходив із того, що заявником ОСОБА_1 не наведено достатніх правових підстав для забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також не надано належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову, не надано доказів на підтвердження того, що на момент подання даної заяви вказане нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_2 , лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення останнього від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Однак, із таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виходячи з положень ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.150 ППК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, ю передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання тощо.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом, на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують у майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Інститут забезпечення позову в цивільному процесі дозволяє гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача.
Згідно із роз'ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язковість виконання судових рішень задекларована статтею 1291 Конституції України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 , посвідченого 07.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., відповідно до якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 53).
Підставою незгоди з заповітом являється те, що на час складання заповіту його батько важко хворів на онкологію, переніс декілька операцій. Більш того, відповідно висновку мультиспіральної комп'ютерної томографії, зробленої лікарем вищої категорії ОСОБА_5 в «лікарні ОСОБА_6 » від 05.09.2019 року, у нього було виявлено: «КТ - картина вторичных изменений в правой гемисфере мозжечка, в левой гемисфере головного мозга. Арахноидальная киста правой гемисферы головного мозга. КТ признаки знцефалопатии» (а.с.24).
З висновку фахівців у сфері охорони здоров'я слідує, що при такій хворобі батько не міг адекватно реагувати на обставини та давати своїм діям належний звіт.
В останній рік свого життя він не міг себе самостійно обходити, почастішали випадки не сприйняття ним дійсних подій.
ОСОБА_2 в шлюбі з батьком не перебувала, спільно з ним не проживала та їх стосунки не були пов'язані спільним побутом. Вони за декілька років до смерті батька познайомилися при невідомих йому обставинах в АР Крим, після чого вона інколи приїжджала до нього гостювати та залишалася на незначний час.
Також позивач заявив суду, що під час його перебування в рейсі, відповідачка, скориставшись самотністю батька позивача, безпорадністю та психологічним станом, пов'язаним із встановлення діагнозу хвороби головного мозку (5.09.2019), через день після цього (7.09.2019), змусила його зробити на неї заповіт на квартиру АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, позивач вказав, що ОСОБА_7 на материковій частині України раніше і нині не проживає, а здає квартиру, яка належить покійному батьку позивача, в оренду.
Про це свідчить договір оренди жилого приміщення, а саме, квартири АДРЕСА_2 , який позивачу вдалося сфотографувати у слідчого під час допиту квартирантки, ОСОБА_8 , по кримінальному провадженню, яка працює ріелтором з продажу нерухомості. І це не випадковість, так як остання, як йому стало відомо від сусідів, за згодою відповідачки займається підбором потенційних покупців зазначеного жилого приміщення.
Договір оренди жилого приміщення укладено 20.10.2019 року, тобто ще до офіційного прийняття спадщини 23.10.2019 року.
При цьому апелянт зазначив, що існує досить висока ймовірність того, що відповідачка може в будь-який момент, до вирішення судом спору по суті, здійснити відчуження спірної квартири на користь інших осіб, що в майбутньому утруднить чи зробить неможливим виконання судового рішення.
Після отримання свідоцтва на спадщину, у ОСОБА_2 немає ніяких перешкод для відчуження квартири до ухвалення рішення у справі, тим більше, що вона постійно мешкає та зареєстрована на даний час фактично за межами материкової частини України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що забезпечення позову є необхідним для уникнення можливого невиконання або утруднення виконання рішення суду в майбутньому.
В свою чергу, суд першої інстанції не врахував наведені норми процесуального права, а тому дійшов помилкового висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено із порушенням вимог процесуального права.
У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати, та прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 27 березня 2020 року скасувати.
Прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею - 21,7 кв.м.
Заборонити відповідачці ОСОБА_2 вчиняти дії по відчуженню зазначеної квартири.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева