Номер провадження: 22-ц/813/1329/20
Номер справи місцевого суду: 522/16546/18
Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С.
Доповідач Громік Р. Д.
21.10.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Фонтанський" про визначення статусу в договорі як третю особу; зобов'язання надати вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості житлових послуг, зобов'язання виконати перерахунок ціни послуг,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
18 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» про визначення статусу ОСОБА_1 в договорі 01/0238 «Про надання послуг з управління багатоквартирним будинком» як третю особу в договорі; зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості житлових послуг, як це передбачено Актом прийняття-передачі об'єкта в управління, затвердженому ПКМУ від 20 травня 2009 року №484; зобов'язання відповідача виконати перерахунок ціни послуг з управління за адресою: АДРЕСА_1 за період надання послуг, виконання яких можуть документально підтвердити відповідно до вимог п. 6 ПКМУ від 11 грудня 2013 року №970 «Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «ЖКС «Фонтанський» є управителем будинку, в якому мешкає позивач, однак ні примірника договору про управління будинком, ні оферти договору про надання послуг по УБПТ, ні самих послуг «ЖКС «Фонтанський» не надавав. На думку позивача, за статутом відповідач не є ні виробником, ні виконавцем послуг з УБПТ та вважає, що визначення «ціни» послуг з УБПТ Управителем за результатами конкурсу є грубим порушенням законодавства України в галузі житлово-комунальних послуг. Без загальних відомостей про будинок, склад послуг, кількісних характеристик послуг і періодичності їх надання неможливо встановити тариф на послуги та контролювати їх виконання. У зв'язку з викладеним позивач звертався до відповідача з проханням надати вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості житлових послуг, як це передбачено Актом прийняття-передачі об'єкта в управління, затвердженому ПКМУ від 20 травня 2009 року №484, проте отримав відмову. Крім того, на думку позивача, відповідач повинен виконати перерахунок ціни послуг з управління за адресою: АДРЕСА_1 за період надання послуг, виконання яких можуть документально підтвердити.
Представником відповідача надано до суду відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що визначення позивача в договорі як третьої особи є необґрунтованим, оскільки Договір № 01/0238 від 23.05.2017 року та чинне законодавство не передбачає необхідності укладення окремих договорів з кожним квартиронаймачем, так як предметом договору є забезпечення управителем сталого функціонування будинку. Вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості ціни послуг, вказані у Додатку № 1 до Договору №01/0238 від 23.05.2017 року, вже наявні у Позивача, що підтверджується додатками до позовної заяви, тому дана вимога фактично виконана. За надання послуг не в повному обсязі КП «ЖКС «Фонтанський» зробило перерахунок ціни послуг за управління багатоквартирним будинком, що підтверджується наказом № 16-П від 01.02.2018 року, та наказом № 25-А від 28.02.2018 року. Таким чином, позовна вимога щодо перерахунку ціни послуг фактично виконана. Враховуючи вищевикладене КП «ЖКС «Фонтанський» вважає позовну заяву такою що не підлягає задоволенню.
Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначив, що з перерахунком, здійсненим відповідачем він не погоджується, вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості ціни послуг, йому не надано, і він наполягає на задоволенні свого позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та не встановлено всіх обставин справи.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 23 травня 2017 року між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради як уповноваженим органом власника житла та на підставі рішення Одеської міської ради №1358-VII від 07.12.2016 року та Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» укладено договір №01/0238 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , та просить суд визначити його статус як «третю особу» в зазначеному договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з ст. 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками. У випадках, визначених законом, договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноваженою особою органу місцевого самоврядування. В одному багатоквартирному будинку договір про надання послуг з управління може укладатися одночасно не більш як з одним управителем. Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладений від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноваженою особою органу місцевого самоврядування, може бути достроково розірваний у випадках та порядку, визначених законом.
Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642-643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
При цьому, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Серед способів захисту, передбачених ст.16 ЦК, не зазначено такого способу захисту, як встановлення правовідносин (у тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).
Враховуючи викладене, примусове визначення будь-якої особи стороною у договорі порушує принцип свободи договору та є неприпустимим, а тому вимога позивача про визначення його статусу як «третьої особи» у договорі 01/0238, укладеному між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради як уповноваженим органом власника житла та на підставі рішення Одеської міської ради №1358-VII від 07.12.2016 року та Комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» дійсно задоволенню не підлягає.
Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача по справі надати позивачу вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості житлово-комунальних послуг, як це передбачено актом прийняття-передачі об'єкта в управління, затвердженого ПКМУ від 20.05.2009 року №484, суд першої інстанції вірно зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 року №172 «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком», визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 484 “Про затвердження Типового договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд”.
Позивач під час розгляду справи не змінював підстави та предмет позову, зокрема з причини змін у законодавстві.
Враховуючи викладене, вимога ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача по справі надати позивачу вихідні дані, що покладені в розрахунок вартості житлово-комунальних послуг, як це передбачено актом прийняття-передачі об'єкта в управління, затвердженого ПКМУ від 20.05.2009 року №484 не може бути задоволена судом, оскільки нормативно-правовий акт, яким обґрунтовано зазначену вимогу, втратив чинність.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача виконати перерахунок ціни послуг з управління за адресою АДРЕСА_1 , за період надання послуг, виконання яких може документально підтвердити відповідно до вимог п. 6 ПКМУ від 11.12.2013 року №970 «Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви у їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У Рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено ст. 15 Цивільного кодексу України.
Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги” (надалі за текстом - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 23 травня 2017 року). Так, ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до статті 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Статтею 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначені права та обов'язки споживачів.
Так, відповідно до вищевказаної правової норми споживач має право:
1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг;
2) одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;
3) на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг;
4) на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг;
5) на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством;
6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
7) отримувати від виконавця компенсацію в розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством, за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт;
8) на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Споживач має право на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, повірку, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу.
Споживач зобов'язаний:
1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору;
2) своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини;
3) забезпечувати цілісність засобів обліку комунальних послуг та не втручатися в їх роботу;
4) за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини;
5) оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;
6) дотримуватися правил пожежної і газової безпеки, санітарних норм;
7) допускати у приміщення, будинки і споруди представників виконавця/виробника в порядку, визначеному законом і договором, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку;
8) дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг;
9) своєчасно проводити підготовку жилого будинку, помешкання (в якому він проживає або яке належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;
10) у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.
Таким чином, саме на споживача покладено обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом та надано право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Крім того, суд враховує, що статтею 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначені особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку.
Так, договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Статтею 18 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.
Постановою Кабінету Міністрів України № 970 від 11.12.2013 затверджено Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі (далі - Порядок). Як визначено постановою Кабінету Міністрів України № 482 від 05.06.2019, вимоги Порядку, затвердженого цією Постановою, застосовуються під час дії договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладеного до 10 червня 2018 р., до укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком згідно із Законом України від 9 листопада 2017 р. № 2189-VIII “Про житлово-комунальні послуги”.
Зазначений Порядок визначає механізм проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - послуги) у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі.
Згідно з п. 2 Порядку перерахунок - операція, пов'язана із зміною розміру нарахованої плати за послуги у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі та/або без урахування встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, у разі надання послуг без дотримання вимог щодо їх якості шляхом зменшення розміру такої плати виходячи з фактично наданих у період перерахунку послуг.
Відповідно до п. 5 Порядку перерахунок проводиться не рідше одного разу на рік протягом кварталу, наступного за періодом перерахунку, з урахуванням результатів перерахунків, проведених з початку звітного року, виходячи з фактично понесених у звітному періоді витрат на надання послуг щодо кожного будинку окремо з урахуванням обсягу наданих послуг в межах тарифу, періодичності та строків надання послуг, установлених рішенням органу місцевого самоврядування, з урахуванням складених виконавцем планів та графіків виконання робіт, пов'язаних з наданням послуг (пункт 5 Порядку).
Пунктом 6 Порядку визначено, що обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, пов'язаних з їх наданням, повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця, зокрема наказами підприємства, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо.
На підтвердження невірності здійснених відповідачем розрахунків позивачем відповідні акти-претензії не надавались.
Відповідачем до суду надані накази від 01.02.2018 року №16-п, від 28.02.2018 року №25-А, відповідно до яких мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1 здійснено перерахунок нарахувань за послуги по управлінню будинком, відомості, які ще послуги відповідачем надавались неякісно або не надавались у суду відсутні.
Позивач надав до суду заяви, які він надсилав відповідачу (від 25.09.2017 року, від 16.11.2017 року, від 07.07.2018 року, від 24.05.2018 року), в яких ставив питання щодо укладення договору на надання послуг з УБПТ, надання «вихідних даних» для розрахунку тарифів, при цьому в заяві від 25.09.2017 року він зазначає, що відповідачем не прибираються сходові клітини, внутрішній двір не прибирається роками, в будинку відсутня система протипожарної сигналізації тощо. Проте, зазначені листи - заяви на адресу КП ЖКС «Фонтанський», на які посилається позивач в якості доказу неналежного надання послуг, написані позивачем особисто, тобто в односторонньому порядку, без участі представника відповідача та виконавця, у зв'язку з чим не можуть бути належним доказом на підтвердження ненадання чи неналежного надання житлово-комунальних послуг.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Статтями 12 і 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ст. ст. 76 - 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень ч.5,7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої вимоги про перерахунок ціни послуг, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у її задоволенні.
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов до правильгого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2020 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дрішлюк