27 жовтня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора Миколаївської області ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13.07.2020 року щодо обвинуваченого
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Борзя Читинської області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 23.12.2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя від за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186 КК України, ст.70, 69 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 31.08.2016 року за відбуттям строку покарання,-
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_8
захисник: ОСОБА_7
потерпілі: ОСОБА_9 , ОСОБА_10
представник потерпілих: ОСОБА_11
Провадження: № 11-кп/812/878/20 Суддя першої інстанції: ОСОБА_12
Категорія: ст. 186 ч.2 КК України Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник обвинуваченого також просить скасувати оскаржуваний вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуваний вирок.
В запереченнях на апеляційні скарги представник потерпілих та потерпіла ОСОБА_10 просять залишити вирок суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 190 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 190 КК України - 11 (одинадцять) років позбавлення волі з конфіскацією усього особисто належного йому майна в дохід держави.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього особисто належного йому майна в дохід держави.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 98 208,00 грн. (дев'яносто вісім тисяч двісті вісім гривень 00 коп.) та моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.), на користь потерпілої ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 541 600,00 грн. (п'ятсот сорок одна тисяча шістсот гривень 00 коп.) та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.).
Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуваний вирок є незаконним та підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що суд не сформулював обвинувачення ОСОБА_6 таким чином, що дозволило би при зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочинів, передбачених відповідними статтями КК України, дійти висновку про їх відповідність.
В апеляційній скарзі обвинувачений не погоджується з оскаржуваним вироком та вважає, що він підлягає скасуванню, як незаконний та необгрунтований.
Захисник обвинуваченого вважає невірними висновки суду щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Зазначає, що обвинувачений був затриманий 07.02.2017р. о 01год.30 хв., а в центр з надання безоплатної вторинної допомоги було повідомлено лише о 17.55 год, тобто обвинувачений знаходився біля 16 годин без захисника, і працівники поліції могли показати в цей час потерпілим фотографії ОСОБА_6 для подальшого впізнання.
Не погоджується з висновками суду стосовно допустимості, як доказів протоколу пред'явлення особи для впізнання потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Також, стверджує, що медичні документи, які містяться в матеріалах справи доводять, що обвинувачений хворів в той час коли було вчинено злочини і приїхав до м. Миколаєва тільки 06.02.2017р.
Окрім того, на думку захисника обставини встановлені судом за епізодом від 07.02.2017р. з потерпілою ОСОБА_13 викликають сумніви.
Захисник також вважає, що постанови про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 08.02.2017р. та про призначення групи прокурорів від 07.02.2017р. вірогідно були винесені пізніше зазначених дат для усунення недоліків, а саме проведення дій не уповноваженим прокурором.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
ОСОБА_6 повторно, 31.01.2017 близько 22 год. 55 хв., знаходячись у тамбурі квартири за адресою: АДРЕСА_2 , маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під вимушеним приводом щодо непритягнення онука потерпілої ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, заволодів грошовими коштами останньої в розмірі 3 400 доларів США (92 208 гривень) та 6 000 гривень, з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 98 208,00 грн.
Він же, повторно, 01.02.2017 близько 23 год. 00 хв., знаходячись біля третього під'їзду будинку за адресою: АДРЕСА_3 , маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під вимушеним приводом щодо непритягнення сина ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності, заволодів грошовими коштами останньої в розмірі 20 000 доларів США (541 600 гривень), з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
Він же, повторно, 07.02.2017 близько 01 год. 20 хв., знаходячись біля другого під'їзду будинку за адресою: АДРЕСА_4 , маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, під вимушеним приводом щодо не притягнення близького родича ОСОБА_13 до кримінальної відповідальності, намагався заволодіти грошовими коштами в розмірі 10 000 гривень останньої, проте не виконав усіх необхідних дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг закінчити злочин з причин, які не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені працівниками поліції.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, пояснення захисника на підтримку його апеляційної скарги та апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності.
Доводи захисника обвинуваченого, щодо недоведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні даних кримінальних правопорушень є безпідставними.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 в суді першої інстанції свою вину у вчинені кримінальних правопорушень не визнав та пояснив, що 06.02.2017 він приїхав з м. Запоріжжя в м. Миколаїв та винайняв житло. Ввечері 06.02.2017 він вийшов до магазину та побачив жінку яка плакала. Він підійшов та спитав, що з нею трапилося. Вона почала збиваючись щось казати про сина, гроші, автомобіль. Він вирішив, що їй потрібно подзвонити, дав їй свій мобільний телефон та в цей час його збили з ніг, повалили на землю, почали бити ногами, йому наділи кайданки та відвезли до відділення поліції. Наполягав на тому, що до 06.02.2017 року він перебував у себе вдома в Запоріжжі, 01.02.2017 року йому викликали додому лікаря, він захворів на ОРВІ.
Захисник обвинуваченого, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції стверджував, що в кримінальному провадженні відсутні беззаперечні докази причетності ОСОБА_6 до інкримінованих йому злочинів.
Але такі твердження апелянтів спростовуються зібраними по справі та дослідженими в суді першої інстанції доказами в їх сукупності.
Так, потерпіла ОСОБА_9 суду показала, що 31.01.2017 о 22 год. 30 хв. їй подзвонили на міський телефон, вона почула тихий стурбований голос, начебто її онука. Він сказав, що штовхнув чоловіка, який впав та вдарився о бордюр головою та йому необхідно операція, що йому необхідні грошові кошти в сумі 5000-6000 доларів США. Вона відповіла, що в неї є лише 3 400 доларів США та 6000 гривень, він відповів, що цих коштів вистачить та попросив передати гроші його товаришу на ім'я ОСОБА_14 . Потім зателефонував чоловік та відрекомендувався ОСОБА_14 , на його запитання вона розповіла де мешкає. Через деякий час прийшов цей чоловік за грошима. Він зайшов у тамбур квартири, вона підійшла до нього впритул, над дверима квартири горіла лампочка, тому в тамбурі було все видно добре. Це був обвинувачений ОСОБА_15 . Вона впізнала його за рисами обличчя, зросту та голосу, які вона добре запам'ятала. Вона віддала Полторакові 3400 доларів США та 6000 гривень, після чого останній пішов.
Потерпіла ОСОБА_10 суду першої інстанції показала, що 01.02.2017, після 22 год. 00 хв. їй зателефонував на міський телефон чоловік, голос їй здався, як її сина. Син сказав, що, штовхнув чоловіка, той впав та розбив голову, син плакав, повідомив, що йому терміново необхідні грошові кошти, та попросив їх віддати ОСОБА_16 , який під'їде до неї. Вона вийшла на вулицю, там знаходився обвинувачений, який був одягнений у темно-синю куртку, темно-сіру шапку, був в окулярах; вона передала йому 5 000 доларів США. Коли вона повернулась додому їй знову подзвонив цей же чоловік та сказав, щоб вона віддала всі, що в неї є кошти, бо потерпілого везуть в реанімацію. Після чого вона вийшла на вулицю та передала обвинуваченому біля під'їзду ще 15 000 доларів США. Вхід до під'їзду висвітлюється ліхтарем, тому вона добре запам'ятала обвинуваченого за формою та рисами обличчя, за зростом та статурою.
Потерпіла ОСОБА_13 суду показала, що 07.02.2017 близько 01 год. 00 хв. їй зателефонували на домашній телефон, чоловік плакав, називав її мамою, голос був схожий на голос її племінника. Цей чоловік їй повідомив, що збив людину та йому необхідні грошові кошти в сумі 10 000 гривень. Після того як зателефонувала племіннику, їй стало відомо, що племінник вдома та її намагаються обманути. Племінник сказав що приїде з працівниками поліції. Невідомі особи телефонували ще, сказали що до неї підійде ОСОБА_17 , якому потрібно передати гроші. Коли вийшла з під'їзду, хтось окликнув її за ім'ям, вона обернулась та побачила обвинуваченого ОСОБА_15 . Біля під'їзду горів ліхтар. Вона спитала де її син, він повідомив, що сина відпустять, дістав мобільний телефон, зателефонував нібито її сину, щоб той підтвердив, та передав їй слухавку. По телефону з нею знову розмовляв чоловік з голосом, схожим на голос племінника, та просив передати грошові кошти цій особі. Вона віддала обвинуваченому газетний згорток, в який поклала ОСОБА_18 замість грошових коштів. Обвинувачений забрав згорток та в цей час до нього підбігли працівники поліції, які затримали його. Телефон залишився у неї в руках та який вона потім передала працівникам поліції. Під час затримання обвинувачений намагався вирватись від поліцейських, ті його поклали на асфальт, надалі підняли та наділи кайданки.
Свідок ОСОБА_19 , суду першої інстанції пояснив, що 07.02.2017 вночі йому зателефонувала ОСОБА_13 та повідомила, що їй телефонували та сказали, що він нібито когось збив та що йому потрібні грошові кошти. Він викликав поліцію та разом з дружиною поїхав до неї. Коли він приїхав на місце, поліція вже прибула. Коли ОСОБА_13 вийшла на вулицю, до неї підійшов обвинувачений, він був одягнений в темно синю куртку, на ньому була шапка та окуляри. Він стояв близько 20-25 метрів від них та чув, як обвинувачений звав тітку за ім'ям, казав, що коли та віддасть кошти, його нібито випустять та давав телефон для розмови нібито з ним. Після того як вона віддала обвинуваченому згорток, до нього підбігли співробітники поліції та затримали його. Під час затримання обвинувачений чинив опір працівникам поліції, намагався вирватися, йому наділи кайданки.
Свідок ОСОБА_20 , суду першої інстанції пояснив, що в лютому 2017 року, працюючи на посаді інспектора патрульної поліції, перебував на службі. Поступив виклик від ОСОБА_21 з інформацією про те, що невідома особа вимагає грошові кошти. До складу екіпажу також входили інспектори ОСОБА_22 та ОСОБА_23 . Вони прибули до заявника на вул.Театральну. Також під'їхали племінник ОСОБА_21 та невістка. Потерпіла ОСОБА_21 зробила згорток з бумаги, імітуючи грошові кошти, та пішла нібито їх знімати. Надалі вони залишились чекати злочинця неподалік від будинку (на відстані 20-30 метрів), з ними був племінник ОСОБА_21 . Через 20 хвилин з'явився обвинувачений, з яким потерпіла спілкувалась біля під'їзду деякий час, та після того як вона поговорила по мобільному телефону, який він їй передав, передала йому згорток нібито з грошовими коштами, та в цей час вони з напарником стали затримувати обвинуваченого. Під час затримання ОСОБА_15 чинив опір, намагався втекти, внаслідок чого до нього були застосовано спецзасіб у виді кайданок, та після того він був доставлений до відділу поліції. Де залишився пакунок після затримання не знає, можливо він випав з рук обвинуваченого біля під'їзду.
Крім вище вказаних показань потерпілих та свідків, вина ОСОБА_6 підтверджується наступними письмовими доказами, які є в матеріалах кримінального провадження:
- протоколоми прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 01.02.2017, згідно якого ОСОБА_9 просила прийняти міри до невстановлених осіб, які 31.01.2017 шахрайським шляхом заволоділи її грошовими коштами в сумі 3 400 доларів США та 6 000 гривень, потерпілою описані прикмети злочинця та його одяг (т.1 а.с.146); від 02.02.2017, згідно якого ОСОБА_24 заявила про те, що 01.02.2017 близько 23 год. 00 хв., невстановлена особа, знаходячись біля будинку № 48 по пр. Миру в м. Миколаєві, шахрайським шляхом заволоділа її грошовими коштами в сумі 20 000 доларів США; потерпілою описані прикмети злочинця та його одяг (т.1 а.с.145);
від 07.02.2017, згідно якого ОСОБА_13 заявила про те, що 07.02.2017 близько 01 год. 20 хв., невстановлена особа шахрайським шляхом намагалась заволодіти її грошовими коштами у дворі будинку АДРЕСА_4 (т.1 а.с.144);
- протоколоми пред'явлення особи для впізнання від 08.02.2017, згідно яких потерпіла ОСОБА_9 та потерпіла ОСОБА_24 впізнали ОСОБА_6 як особу, якій вони передавали свої грошові кошти; потерпілими зазначені ознаки особи, за якими вони її впізнали (т.1 а.с.168-170);
- протоколом огляду предмета від 07.02.2017, згідно якого було оглянуто мобільний телефон «Нокіа 1280», IMEI НОМЕР_1 , з сім-карткою оператору мобільного зв'язку. Зазначений телефон 07.02.2017 о 02 год. 30 хв., добровільно видала ОСОБА_13 в ході складання заяви та повідомила, що даний телефон їй надав ОСОБА_6 під час спроби заволодіти її грошовими коштами шахрайським шляхом;
- протоколом огляду предмета від 08.02.2017, згідно якого було оглянуто ґудзик, який добровільно видала потерпіла ОСОБА_13 та пояснила, що даний ґудзик вона відірвала в момент затримання ОСОБА_6 07.02.2017 за адресою: м. Миколаїв, вул. Театральна, 35.
- протоколом обшуку особи від 07.02.2017, згідно якого було проведено обшук ОСОБА_6 в ході якого виявлено окуляри з оправою чорного кольору, мобільний телефон «Нокіа 1280», imei НОМЕР_1 , з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Лайф».
- протоколом огляду місця події від 07.02.2017, згідно якого було оглянуто приміщення квартири АДРЕСА_5 .
Суд ретельно і належним чином дослідив докази у провадженні з точки зору їх належності та допустимості, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку.
Покази потерпілих та свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 повністю узгоджуються з письмовими доказами, є послідовними і судом не висловлено сумнівів щодо них, не наводить обґрунтованих доводів про це і захисник в своїй апеляційній скарзі.
До зазначеного захисником, що покази свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 містять істотні суперечності, оскільки ОСОБА_19 сказав, що чув про що розмовляли потерпіла і обвинувачений, а ОСОБА_20 вказав що не чув, хоча були вони на однаковій відстані від ОСОБА_13 та ОСОБА_6 колегія суддів відноситься критично з огляду на те, що покази обох свідків знайшли своє підтвердження дослідженими матеріалами провадження.
Також, судом першої інстанції вірно було зазначено в вироку про те, що не має підстав вважати такими, що істотно суперечать показам свідка ОСОБА_20 , посилання свідка ОСОБА_19 на ту обставину, що він на відстані близько 30 метрів чув розмову між тіткою і обвинуваченим, враховуючи, що останній є родичем потерпілої та він спілкувався з останньою як до, так і після вчинення злочину, а тому свідок, достеменно знаючи про вказані обставини від самої потерпілої, міг помилятися відносно того що розмову потерпілої та обвинуваченого йому було чутно. Тобто міг помилятись щодо даних обставин пригоди. Окрім того, між даною пригодою та допитом цього свідка пройшов значний проміжок часу.
За такого, дослідивши докази в їх сукупності, суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно; за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України - у незакінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, не доведеного до кінця з причин, що не залежали від його волі; за ч. 4 ст. 190 КК України - у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, в особливо великих розмірах.
Твердження захисника, що в проміжок часу після затримання обвинуваченого, працівники поліції могли показати потерпілим фотографії ОСОБА_6 для подальшого впізнання є надуманими.
Суд першої інстанції безпосередньо допитав потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 і вони надали під присягою зазначені у вироку пояснення. Потерпілі були попереджені про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів. Підстав обмовляти обвинуваченого потерпілими ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 судом не було встановлено.
Як вбачається з показань потерпілих, вони всі в суді першої інстанції впевнено впізнали в обвинуваченому ОСОБА_6 , ту особу, яка скоїла відносно них злочин.
Надані потерпілими пояснення були послідовними та повністю узгоджувались з поясненнями свідків та іншими письмовими доказами, дослідженими судом.
Так, ще при поданні заяви про вчинений відносно них злочин потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зазначили слідчому, що можуть впізнати особу, яка скоїла злочин.
Окрім того, перед проведенням впізнання, потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 попередньо слідчому зазначили зовнішній вигляд і прикмети, за якими вони запам'ятали злочинця, та за якими вони надалі впізнали його при проведенні слідчої дії.
Доводи захисника, щодо недопустимості як доказів протоколів впізнання з потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , оскільки сама процедура впізнання проведена з порушенням ст.228 КПК України, а саме на обвинуваченому під час пред'явлення особи для впізнання з потерпілою ОСОБА_10 була відсутня шапка, тоді коли інші особи були в шапках, а під час проведення слідчої дії з потерпілою ОСОБА_9 в протоколі зафіксовано, що обвинувачений під час вчинення злочину був в хутряній шапці, перевірялись судом першої інстанції.
Так, районним судом було встановлено, що в протоколі такої слідчої дії, як пред'явлення особи для впізнання з потерпілою ОСОБА_10 зазначено, що на всіх особах, пред'явлених для впізнання, були одягнуті темні спортивні шапки, але не зазначено про наявність шапки у обвинуваченого ОСОБА_25 ( т.1 а.п. 168-169)
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_10 наполягала, що при проведенні впізнання всі особи були в спортивних шапках.
Також судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні впізнання з потерпілою ОСОБА_9 , всі особи, пред'явлені для впізнання були у спортивних шапках. (т.1 а. п. 170-171)
Дані слідчі дії проводились 08.02.2017р., тобто в один день, послідовно за часом, потерпілим були пред'явлені одні особи, в тій самій одежі, що свідчить про те, що всі особи пред'явлені для впізнання, в тому числі і ОСОБА_6 були у головних уборах, але слідчим помилково не було про це вказано.
Обидва протоколи підписані всіма учасниками слідчої дії, в тому числі і обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником, зауважень від будь-кого з учасників слідчої дії не надходило.
Враховуючи зазначене, є безпідставними твердження захисника, щодо відсутності шапки на обвинуваченому під час пред'явлення особи для впізнання з потерпілою ОСОБА_10 .
Окрім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що всі потерпілі як на досудовому слідстві так і в суді першої інстанції, вказували, що впізнають обвинуваченого за рисами обличчя, зростом, статурою та голосом.
Пояснення потерпілих були предметом безпосереднього дослідження суду, який згідно вимог ст 95 КПК України, обгрунтував свої висновки саме на показаннях потерпілих, які були ними надані під час судового засідання. І всі потерпілі впевнено вказували на обвинуваченого ОСОБА_6 , як на особу, якій вони віддавали свої кошти.
За такого, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що немає підстав для критичної оцінки показань потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , наданих при впізнанні. А вказані стороною захисту факти вказують на недбалість у оформленні протоколу з боку працівників поліції, але дані недоліки, не є тими, які свідчать про недопустимість як доказів протоколів впізнання з потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Доводи захисника, що медичні документи, які містяться в матеріалах справи доводять, що обвинувачений хворів в той час коли було вчинено злочини і приїхав до м. Миколаєва тільки 06.02.2017р. є неприйнятними.
Так, судом першої інстанції було вказано, що оскільки дані медичні документи, а саме копія з медичної картки ОСОБА_6 з записом лікаря від 01.02.2017р. (т.2 а.с.125-126) були відкриті стороні обвинувачення тільки через 2 роки після отримання стороною захисту в лютому 2017р., під час перебування справи в суді - 07.02.2019 року, то зазначений письмовий доказ відкритий стороною захисту у порушення вимог ст.290 КПК України, а отже відомості, які містяться у згаданій карточці, є недопустимими.
Також, районний суд вказав, що дані щодо перебування Полторака 01.02.2017 року під час захворювання в м. Запоріжжі, спростовані показаннями потерпілої ОСОБА_10 , відносно якої обвинуваченим 01.02.2017 року було скоєно злочин, яким суд вірить та які суд поклав у підставу свого рішення.
Окрім того, суд першої інстанції, заслухавши свідка ОСОБА_26 прийшов до висновку, що показання обвинуваченого в частині його прибуття до м. Миколаєва лише 06.02.2017 року, коли він найняв квартиру в м. Миколаєві спростовуються також показаннями даного свідка, яка суду першої інстанції пояснювала, що ОСОБА_6 декілька днів до обшуку, проведеного 07.02.2017р. мешкав в її квартирі, і договір найму квартири принаймні, один раз точно продовжував, а можливо, і декілька раз.
Вищевказане, на думку суду апеляційної інстанції повністю спростовує версію обвинуваченого та сторони захисту, щодо відсутності ОСОБА_6 в м. Миколаєві в дати вчинення злочинів відносно потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Також є неспроможними доводи захисника про проведення дій не уповноваженими прокурорами, оскільки винесення постанов про призначення групи прокурорів від 07.02.2017р. та про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 08.02.2017р. відбулось пізніше вказаних в них дат.
Ці доводи наводились захисником і в суді першої інстанції.
Після перевірки матеріалів кримінального провадження, судом було встановлено, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_9 внесені до ЄРДР 01.02.2017 року, щодо потерпілої ОСОБА_27 - 02.02.2017 року, щодо потерпілої ОСОБА_13 - 07.02.2017 року (т.1 а.с.193).
Група прокурорів створена 07.02.2017 року (т.1 а.п.190), а зазначені кримінальні провадження були об'єднані заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_28 - 08.02.2017 року (т.1 а.п.191).
Тобто всі процесуальні дії були розпочаті у відповідності до вимог ст.214 КПК України, після внесення відомостей до ЄРДР та процесуальне керівництво здійснювалось уповноваженими прокурорами - ОСОБА_29 та ОСОБА_30 .
Посилання захисту, що зазначена у витягу з ЄРДР дата « 09.02.2017 року», є доказом того, що винесення постанов про призначення групи прокурорів від 07.02.2017р. та про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 08.02.2017р. відбулось пізніше вказаних в них дат, було спростовано ще в суді першої інстанції, який зазначив, що дана дата вказує на час роздруківки витягу, а не час внесення відповідних відомостей до реєстру. ( т.1 а.п.195)
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, які оспорюють винуватість у вчиненні злочинів ОСОБА_6 є необгрунтованими, їх доводи судами двох інстанції спростовані.
Інші доводи, які зазначив даний апелянт, судом першої інстанції, при ухвалені вироку враховані і їм надана належна оцінка.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора, про те, що суд не сформулював обвинувачення належним чином, що дозволило би при зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочинів, передбачених відповідними статтями КК України, дійти висновку про їх відповідність, то колегія суддів з ними не погоджується з наступних підстав.
З оскаржуваного вироку вбачається, що судом вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації дотримано.
Фактичні обставини, які наведені в оскаржуваному вироку у формулюванні обвинувачення ОСОБА_6 , визнаного судом доведеним, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України, у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Всі обставини, які відповідно до ч.1 ст.91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватисть обвинуваченного у його вчиненні, розмір шкоди, викладено у вироку чітко і конкретно.
Твердження прокурора, про те, що у вироку не зазначено спосіб вчинення кримінальних правопорушень, а також розмір шкоди, який є кваліфікуючою ознакою ч.4 ст. 190 КК України є безпідставними.
Так, з оскаржуваного вироку вбачається, що судом було встановлено та визнано доведеним за всіма інкримінованими обвинуваченому злочинними епізодами, що заволодіння чужим майном відбувалося шляхом обману.
Також судом було визнано доведеним, що обвинувачений за епізодом з потерпілою ОСОБА_10 винен у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, в особливо великих розмірах ( 20 000 доларів США або 541 600 гривень).
Враховуючи зазначене, вимоги апеляційної скарги прокурора про скасування оскаржуваного вироку з підстав істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, задоволенню не підлягають.
Як вбачається з вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд дотримався вимог ст.65 КК України. Так, суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є особливо тяжким, особу обвинуваченого, який, раніше судимий за вчинення корисливого злочину, вчинив злочин маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, інкриміновані злочини вчинив через незначний термін після звільнення з місць позбавлення волі (6 місяців), до затримання офіційно не працював, має хронічні захворювання - гостре пошкодження нирок 2 стадія, гепатит В, С, неодружений, має на утриманні неповнолітню дитину, характеризується за місцем мешкання та за місцем попереднього ув'язнення в цілому добре, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, знаходиться на диспансерному обліку в КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер Запорізької обласної ради» з березня 2012 року з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання опіатів, каннабіноїдів, синдром залежності».
Судом було враховано відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є особами похилого віку.
Також суд врахував поведінку обвинуваченого після вчинення злочину - який своєї протиправної поведінки не усвідомив та думку потерпілих, які наполягали на позбавленні обвинуваченого волі на максимальний термін, передбачений ч.4 ст.190 КК України та дійшов вірного висновку, про призначення покарання ОСОБА_6 у вигляді позбавлення волі на тривалий строк з конфіскацією майна, яке є необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання, а також для попередження вчинення ним нових злочинів.
За такого, колегія суддів вважає, що вирок суду відносно ОСОБА_6 є законним та обґрунтованим, тому не вбачає підстав для його скасування, як того просять апелянти.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційні скарги заступника прокурора Миколаївської області ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва області від 13.07.2020 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий:
Судді: