03.11.20
22-ц/812/1826/20
Провадження № 22-ц/812/1826/20 Суддя першої інстанції Рум'янцева Н.О.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
03 листопада 2020 року м. Миколаїв Справа № 489/1350/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Рум'янцевої Н.О., в залі судового засідання в м.Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у якому зазначала, що з 19 вересня 1998 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Шлюб було розірвано 13 вересня 2010 року на підставі рішення суду від 2 вересня 2010 року.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з нею.
З 1 вересня 2017 року він навчається за контрактом на денній формі навчання в Національному Університеті кораблебудування ім. Ад. Макарова в м. Миколаєві. Стипендію сину не сплачують, ніякого доходу він не має. За навчання сина позивачка сплачує самостійно.
Відповідач працює та отримає пенсію, але ухиляється від утримання дитини, приховує справжній розмір свого доходу.
Крім того дитина має певні захворювання та потребує лікування. Вона також хворіє та має на утриманні ще хвору матір.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на повнолітнього сина з 1 серпня 2017 року у розмірі ј частки від усіх видів доходу до досягнення дитиною 23 річного віку. Зобов'язати ОСОБА_2 компенсувати 50% витрат на навчання сина починаючи з 01 вересня 2017 року та зобов'язати відповідача в подальшому нести в рівних долях витрати на навчання сина.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 17 березня 2020 року, і до закінчення дитиною навчання, але не більш ніж до досягнення 23 років.
В задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на навчання сина ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовувала тим, що судом першої інстанції було безпідставно прийнято до уваги відзив на позовну заяву, оскільки його було надано вже після закінчення строку на його подачу, який суд встановив в своїй ухвалі. Зі змісту рішення суду можна зробити висновок, що суд повністю задовольнив вимоги відповідача, викладені в запереченнях до позовної заяви, які взагалі не повинен був враховувати.
Таким чином, суд безпідставно надав перевагу у користуванні процесуальними правами відповідачу, що вплинуло на об'єктивність розгляду справи.
Крім того, судом недостатньо вивчені документи, щодо сімейного положення, матеріального становища, стану здоров'я позивачки, її дитини, її матері, які знаходяться на її утриманні.
Скаржник зазначала, що не в змозі при аліментах у розмірі 1/6 частки сама утримувати дитину. Всі витрати, які вона несе на утримання дитини, значно перевищують Ѕ її місячного доходу. Ще позивачка має на утриманні матір віком 83 роки, що потребує додаткових витрат. Дитина також має певні захворювання та потребує постійного лікування. Матеріальної допомоги на лікування дитини відповідач не надає. Працювати дитина не має можливості за станом здоров'я. Вона також хворіє, що потребує значних матеріальних витрат.
Відповідач є особою працездатного віку та має більшу можливість матеріально утримувати сина, ніж позивачка, оскільки він отримує гідну пенсію, з 4 липня 2019 року працює у ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР МИКОЛАЇВ-АВТО», приблизний розмір його зарплати за 2 півріччя 2019 року складає 37 600 грн, з якої він не сплатив ні копійки аліментів, не має ніяких хвороб, які б дійсно загрожували його життю, у випадку необхідності лікується за рахунок держави, має здорову мати, яка сама себе обходить, також як поліцейський-пенсіонер ще й має пільги зі сплати комунальних платежів(50%).
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги не визнав та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 вересня 1998 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2010 року шлюб між ними розірвано.
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є студентом 3 курсу денної форми навчання Національного Університету кораблебудування ім. Ад. Макарова. Термін навчання з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2021 року. Форма фінансування: контракт.
Відповідно до медичної документації ОСОБА_3 має певні захворювання з приводу яких перебуває на обліку.
ОСОБА_1 також хворіє, що підтверджується виписками з медичної карти.
Крім сина на утриманні позивача перебуває її літня мати.
Мати дитини - ОСОБА_1 працює на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДПС у Миколаївській області. Відомості про свої доходи не повідомляла.
Батько дитини - відповідач з 25 листопада 2017 року перебуває в іншому шлюбі, від якого має сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім своєї сім'ї надає допомогу своєї матері, яка є літньою людиною.
ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію у розмірі 5 188 грн. 20 коп., щомісячно.
Працює інженером в ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР МИКОЛАЇВ-АВТО», отримав заробітну плату за період з 4 липня 2019 по 30 квітня 2020 року у загальному розмірі 64 965 грн. 22 коп.
Згідно медичних документів має певні захворювання.
В період з серпня 2017 року по липень 2018 року відповідач добровільно переказував грошові кошти сину ОСОБА_3 , що підтверджується копіями фіксальних чеків.
Позивачка здійснювала оплату за навчання сина ОСОБА_3 з 1 серпня 2017 року по 26 лютого 2019 року на загальну суму 17 811 грн.
Відповідачем долучено до матеріалів справи копії квитанцій про сплату за навчання сина ОСОБА_3 27 вересня 2019 року та 14 лютого 2020 року на загальну суму 15 100 грн.
За правилами ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 СК України).
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач з урахуванням розміру його доходу може надавати матеріальну допомогу сину, який продовжує навчання і у зв'язку з цим потребує такої допомоги (кошти на проїзд до навчального закладу, харчування, купівлю одягу та приладдя для навчання), то з нього на користь позивача слід стягнути аліменти у розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17 березня 2020 року на період навчання, але не більше, ніж до досягнення дитиною 23-річного віку.
При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував стан здоров'я дитини, стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, наявність на його утриманні іншої малолітньої дитини, непрацездатної матері, а тому з огляду на наведені правові норми та надані сторонами докази, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням такого розміру аліментів.
Доводи, наведені в скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоді заявниці з висновками суду щодо розміру аліментів, проте такі висновки не спростовують.
Аргументи апеляційної скарги про безпідставність прийнятого до уваги відзиву на позовну заяву, оскільки такий відзив з відповідними доказами було подано після закінчення строку на їх подачу, який суд встановив в своїй ухвалі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так, матеріалами справи встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 01 квітня 2020 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та встановлено строк відповідачу на надання відзиву п'ятнадцять днів з моменту утримання цієї копії ухвали. Проте ухвалою того ж суду від 18 травня 2020 року розгляд справи відкладено та за клопотанням відповідача, останньому надано термін для подання відзиву на позовну заяву строком в п'ятнадцять днів з дня отримання копіє цієї ухвали. Копія цієї ухвали була направлена через засоби поштового зв'язку та отримана відповідачем 01 червня 2020 року, а 12 червня 2020 року до суду надійшов відзив від відповідача з відповідними наданими доказами до нього. За такого твердження скаржника про надання місцевим судом переваги відповідачу у користуванні процесуальними правами та безпідставність прийняття до розгляду відзиву об'єктивно не знайшли свого підтвердження.
Твердження апеляційної скарги про те, що всі витрати, які несе позивач на утримання дитини, значно перевищують Ѕ частку її місячного доходу не можуть бути взяті до уваги, оскільки позивач не надала відповідних доказів, які б підтверджували її дохід та матеріальне становище.
Щодо незгоди позивача з відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат, то слід зазначити таке.
За ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Аналіз норм ст. 185 СК України свідчить про те, що додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Між тим приписами ст. 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.
У цьому випадку у визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
З огляду на таке, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила ст. 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються ст. 199 цього Кодексу.
Отже у справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно відмовив в частині позовних вимог про стягнення додаткових витрат.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а стосуються переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку з огляду на встановлені обставини та надані сторонами докази.
За наслідками розгляду апеляційної скарги встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до ст. 375 ЦПК України суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування або зміни судового рішення.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 3 листопада 2020 року.