Справа: № 2-а-12704/08 Головуючий у 1-й інстанції: Невгад Л.М.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"08" квітня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Горбань Т.І., Малиніна В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача -Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними та зобов'язання провести виплату недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, -
Позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради з вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача, зобов'язати перерахувати за 2007 рік щорічну разову допомогу на оздоровлення виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, що діяли на момент належної виплати, та виплатити недоплачену суму.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2008 року позов задоволено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова не відповідає вимогам матеріального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить вищезазначену постанову скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення, згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Тому на думку апелянта, позивачу правомірно здійснювалося нарахування та виплата допомоги, у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Так, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу за 2007 рік виходячи із розміру, встановленого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», враховуючи наступне.
Згідно з положеннями ч.1 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів на підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що видатковою частиною Державного бюджету України на 2007 рік не було передбачене фінансування виплат у розмірах, заявлених позивачем, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що не визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.
Як вбачається з матеріалів справи, щорічна грошова одноразова допомога на оздоровлення за 2007 рік отримана позивачем у розмірі, визначеному Постановою КМ України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік»дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на відповідні роки було зупинено.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Враховуючи те, що позивачу за 2007 рік було нараховано разову щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 120 грн. у квітні 2007 року. (а.с. 9), а отримано після ухвалення рішення Конституційним судом України, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення недоплаченої частини щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
Апеляційну скаргу відповідача -Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в порядок і строки, визначені ст.ст. 325, 327 ЦПК України.
Головуючий -суддя: Я.С. Мамчур
Судді: Т.І. Горбань
В.В. Малинін