"22" квітня 2010 р.Справа № 22/185-09-5017
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Шевченко В.В.
Мирошниченко М.А.
при секретарі - Риковій О.М.
за участю представників:
Від позивача: ОСОБА_2
Від 1 відповідача: Негря С.С.
Від 2 відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд”
на рішення господарського суду Одеської області
від 20.01.2010 року
по справі № 22/185-09-5017
за позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
до відповідачів:
1. Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд”
2. Підприємства „Трансбуддеталь”,
про визнання договору купівлі -продажу недійсним та стягнення 204 592 грн.
У жовтні 2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд” (далі -ВАТ „Одестрансбуд”) та з урахуванням уточненої позовної заяви від 06.11.2009 року просив господарський суд визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України договір купівлі -продажу нерухомого майна № 20/01 від 01.09.2004 року, укладений між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 та Підприємством „Трансбуддеталь” - дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд”, а також стягнути на свою користь з ВАТ „Одестрансбуд” 174 592 грн. в рахунок відшкодування збитків, 107199,48 грн. збитки з урахуванням індексу інфляції за період з квітня 2005 року по вересень 2009 року, 7838 грн. 3% річних та 30 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 01.09.2004 року між Підприємством „Трансбуддеталь” та позивачем було укладено договір № 20/01 купівлі -продажу нежитлових приміщень -підземного водосховища, будівлі гаражу з електромайстернями та слюсарної майстерні, що знаходяться в м. Одесі, вул. Новікова, 5 і розташовані на земельній ділянці площею 0,33 га. Вартість об'єктів договору купівлі -продажу склала 55 000 грн., яка поетапно протягом вересня 2004 року -лютого 2005 року була виплачена позивачем в повному обсязі. 24.12.2004 року згідно з актом приймання -передачі нерухомі об'єкти були фактично передані продавцем позивачеві, однак після виконання розрахунків по договору правоустановчі документи для реєстрації права власності всупереч умовам договору позивачем до цього часу від продавця не отримані. У квітні 2005 року суміжний землекористувач ТОВ „Автоімпульс” зайняв територію, прилеглу до об'єктів, що були предметом договору купівлі -продажу, та за допомогою своєї будівельної техніки демонтував їх. Після цього позивачеві стало відомо, що земельна ділянка, на якій розташовані придбані об'єкти, на момент вчинення правочину вже знаходилася у законному користуванні третьої особи - ТОВ „Автоімпульс” на підставі договору оренди землі від 19.08.2004 року, укладеного з Одеською міською радою для експлуатації та обслуговування виробничого комплексу, а об'єкти, що на ній розташовані, на праві власності належать іншому підприємству. Отже, позивач вважав, що сторона по договору при його укладенні навмисно ввела його в оману та свідомо замовчала про існуючі на момент продажу обставини, що перешкоджали укладенню договору, а також, окрім цього, продавець приховав інформацію про відсутність правових документів на нерухомість для укладення повноправного договору.
Внаслідок неправомірних дій контрагента за договором купівлі - продажу та у зв'язку із знищенням придбаного об'єкта позивач не отримав доход в розмірі 32 296 грн. із - за неможливості виконати договір підряду на виготовлення столярних виробів та виробів з металу, укладений 20.03.2005 року з МП ТОВ „Сервіс”, а також зазнав реальні збитки у розмірі 55 000 грн., що становить вартість знищеного майна, сплачених Підприємству „Трансбуддеталь”. Вказані збитки підлягають відшкодуванню у подвійному розмірі на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України та з урахуванням офіційного індексу інфляції згідно з ч. 3 ст. 22 ЦК України. За розрахунками позивача, наведеними у позовній заяві, подвійний розмір завданих йому збитків становить 174 592 грн., а індекс інфляції за період з 01.04.2005р. по 01.10.2005р. -107199,48 грн.
Оскільки відповідач з 02.02.2005 року користується отриманою за договором купівлі - продажу грошовою сумою у розмірі 55 000 грн., то відповідно до ст. 536, ч. 2 ст. 1214 ЦК України зобов'язаний сплачувати проценти, тому позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому 3% річних за весь час їх використання. За розрахунком позивача відповідна сума річних складає 7838 грн.
А також позивач вказував те, що ситуацією, що склалася в результаті неправомірних дій відповідача, йому спричинено моральну шкоду, яку ним оцінено сумою в розмірі 30 000 грн.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2010 року (суддя -Торчинська Л.О.) позов задоволено у повному обсязі з мотивів обґрунтованості позовних вимог, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 20/01 від 01.09.2004 року укладений між Підприємством „Трансбуддеталь" -дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства „Одестрансбуд" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рахунок відшкодування збитків суму у розмірі 174592,00 грн., збитки з урахуванням індексу інфляції за період з квітня 2005 року по вересень 2009 року у розмірі 107199,48 грн., 3% річних у розмірі 7838 грн., державне мито у розмірі 2045,92 грн., судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.
В апеляційній скарзі ВАТ „Одестрансбуд” просить зазначене рішення скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що місцевим судом при вирішенні спору неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, господарський суд визнав встановленими, викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи, судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення вказуючи на необґрунтованість та безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його повністю відповідаючим вимогам діючого законодавства.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2010 року до участі у справі в якості іншого відповідача залучено другу сторону договору купівлі -продажу - Підприємство „Трансбуддеталь” -дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд”.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ „Одестрансбуд” від 25.02.2000 року було затверджено статут Підприємства „Трансбуддеталь” -дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд”, який зареєстрований в установленому порядку 13.03.2000 року. Згідно з листом Головного управління статистики в Одеській області від 12.04.2010 року, наданим на запит апеляційного суду, вказане підприємство станом на 12.04.2010 року міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Відповідно до статутних положень Підприємства „Трансбуддеталь”, підприємство входить до складу акціонерного товариства на правах юридичної особи та володіє на праві оперативного управління відокремленою частиною майна акціонерного товариства, має самостійний баланс. Підприємство не має права продавати, обмінювати, передавати безоплатно і в оренду юридичним особам і громадянам основні фонди та інше майно, передане йому у користування акціонерним товариством без дозволу правління акціонерного товариства.
Рішенням правління ВАТ „Одестрансбуд” від 27.08.2004 року дозволено начальнику Підприємства „Трансбуддеталь” укласти з гр. ОСОБА_4 договір купівлі -продажу підземного водосховища, будівлі гаражу з електромайстернями та слюсарної майстерні, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,22 га.
У наступному рішенням правління ВАТ „Одестрансбуд” від 06.10.2004 року попереднє рішення правління від 27.08.2004 року було скасоване у зв'язку з тим, що у ньому було неправильно зазначено розмір земельної ділянки та прийнято нове рішення, яким дозволено начальнику Підприємства „Трансбуддеталь” укласти з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 договір купівлі -продажу підземного водосховища, будівлі гаражу з електромайстернями та слюсарної майстерні, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,33 га.
01.09.2004 року між Підприємством „Трансбуддеталь” (продавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (покупець) було укладено у простій письмовій формі договір № 20/01 купівлі - продажу, відповідно до якого на умовах, викладених у тексті даного договору, продавець продає, а покупець купує нежилі приміщення: підземне водосховище, будівлю гаражу з електромайстернями та слюсарну майстерню (нині адмінбудівля), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,33 га, що знаходяться на балансі продавця.
Умовами даного договору визначено, що вартість об'єкта купівлі -продажу складає 55 000 грн.; передача продавцем і прийняття покупцем об'єкта купівлі -продажу підтверджується актом приймання - передачі, який є невід'ємною частиною договору і підписується сторонами у строк не більше 5 робочих днів з дати надходження на розрахунковий рахунок продавця повної оплати за об'єкт купівлі -продажу; покупець зобов'язується сплатити у повному обсязі вартість об'єкта купівлі -продажу та відповідно до умов даного договору прийняти об'єкт по акту; ризик пошкодження або випадкового знищення об'єкта купівлі -продажу переходить до покупця з дати підписання акту приймання -передачі; договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов'язань.
26.10.2004 року сторонами було укладено додаткове погодження до договору № 20/01 від 01.09.2004 року, яким пункти 4.2, 6.1, 7.1 договору викладено у наступній редакції: п. 4.2 Протягом 3-х робочих днів після внесення покупцем грошової суми, вказаної в п. 3.1 даного договору, продавець зобов'язаний передати покупцю документи, які дають покупцю безспірну можливість зареєструвати за собою право власності на об'єкт купівлі -продажу в Одеському БТІ та РОН. У випадку невиконання зобов'язання по передачі продавцем покупцю документів, які дозволяють безспірно зареєструвати за покупцем право власності на об'єкт купівлі -продажу в Одеському БТІ та РОН, договір вважається неукладеним і продавець зобов'язаний повернути грошові кошти, вказані в п. 3.1 даного договору, протягом 3-х робочих днів; п. 6.1 Право власності на об'єкт купівлі -продажу переходить до покупця після виконання умов, вказаних в п. 4.2 даного договору; п. 7.1 покупець за свій рахунок після виконання умов, вказаних в п. 4.2 даного договору, здійснює реєстрацію права власності на об'єкт купівлі -продажу на себе в Одеському БТІ та РОН.
Зазначене у даному договорі нерухоме майно було передано покупцеві від продавця за актом приймання -передачі від 24.12.2004 року.
З наявних у справі копій квитанцій до прибуткових касових ордерів вбачається, що у період з 20.09.2004 року по 02.02.2005 року позивач сплатив готівкою в касу Підприємства „Трансбуддеталь” грошові кошти за договором купівлі -продажу № 20/01 від 01.09.2004 року загальною сумою 35 002 грн. 29 коп.
Приймаючи рішення в частині визнання оспорюваного договору купівлі -продажу недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, господарський суд послався на те, що за результатами вивчення рішення Одеської міської ради від 15.06.2004 року № 2738-XXIV та договору оренди землі від 19.08.2004 року про надання ТОВ „Автоімпульс” у довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 2,6573 га для експлуатації та обслуговування виробничого комплексу встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовані придбані об'єкти та прилегла до них територія, на момент укладення оспорюваного договору знаходилася в межах відведеної ТОВ „Автоімпульс” території. Як суміжний землекористувач відповідач, тобто ВАТ „Одестрансбуд”, про дані обставини не міг не знати. Враховуючи, що приховування факту що земельна ділянка, на якій розташовані відчужені об'єкти та прилегла до них територія, на момент укладення договору знаходилися у законному користуванні іншого підприємства, значно впливає на права та обов'язки сторін, виключає можливість використання будівель позивачем за цільовим призначенням та очікування бажаних наслідків правочину, які насправді настати не можуть - замовчування існування таких обставин підпадає під ознаки обману та має істотне значення.
Проте, з таким твердженням місцевого господарського суду колегія суддів погодитися не може, оскільки воно зроблене без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.
Як вбачається з матеріалів наявних у справі та додатково залучених судом апеляційної інстанції з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 18.03.1957 року № 258 Одеському тресту „Одестрансбуд” було надано земельну ділянку в районі ІІ Застави між вулицями Усатово і Новікова для будівництва армопінобетонного цеху.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 21.01.1960 року № 20 було закріплено за будівельно -монтажним трестом по Одеській та Молдавській залізницям „Одестрансбуд” займані території в районі залізничної станції Одеса -Застава -ІІ:
а) масив між залізничною станцією Одеса - Застава -ІІ і вулицею Новікова і територією міської електростанції з півдня -заходу та житловим масивом з півночі -заходу, площею до 6,0 га з розташованими цехами і спорудами будкомбінату треста „Одестрансбуд”;
б) масив між вулицями Новікова і Усатова і територією Ветлікарні з півночі -заходу та вулицею Танкістів з півдня -заходу, загальною площею 7.30 га з розташованими на ньому цехами, а також складами бази Будтехпостачу, майстернями та базою СМП -225 і ЕП та житловим селищем треста, для будівництва нового цеху залізобетонних конструкцій Будкомбінату.
Як вбачається з переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству „Одестрансбуд”, згідно з наказом Фонду державного майна України про перетворення державного підприємства „Одестрансбуд” у відкрите акціонерне товариство від 26.05.1993р. № 5-ПП Фонд державного майна України передав до статутного фонду відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд” 75 об'єктів нерухомого майна, розташованих в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, серед яких під № 28, № 32 та № 54 містяться об'єкти нерухомості: резервуар залізобетонний для води, будівля транспортного цеху та будівля електроцеху, які розташовані в АДРЕСА_1.
Саме ці об'єкти нерухомості під назвою: підземне водосховище, будівля гаражу з електромайстернями та слюсарна майстерня є предметом спірного договору купівлі -продажу, що підтверджується технічним паспортом на нежитлові будівлі, виготовленим Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 26.11.2004 року та ніким із учасників судового процесу не заперечується.
В силу ст. 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові майна.
Підтвердженням права власності може бути насамперед правовстановлювальні документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5. Відповідно до п. 15 вказаного переліку, у редакції чинній на момент укладення спірного договору, правовстановлювальними документами, зокрема, є рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.
Отже, наданий відповідачеві Фондом державного майна України перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ „Одестрансбуд”, є правовстановлювальним документом на відчужуване за оспорюваним договором нерухоме майно, яке розташоване на наданій відповідачеві в установленому порядку у постійне користування земельній ділянці в АДРЕСА_1.
Таким чином, на момент укладення спірного договору купівлі - продажу ВАТ „Одестрансбуд” було належним власником майна, що відчужувалося за цим договором, та належним користувачем земельної ділянки, на якій це майно розташоване.
Жодного належного доказу, який би свідчив про те, що відчужувані за оспорюваним договором об'єкти нерухомого майна належали на праві власності суміжному землекористувачу - ТОВ „Автоімпульс” та були розташовані на земельній ділянці, наданій останньому у користування за договором оренди землі від 19.08.2004 року, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Навпаки, з наявного у справі переліку нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству „Автоімпульс”, вбачається, що згідно з розпорядженням про створення ВАТ „Автоімпульс” від 18.03.1993р. № 18/1-р регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області передало до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Автоімпульс” 55 об'єктів нерухомості, що знаходяться в м. Одесі по вул. Боженко, 19, вул. Гастелло, 50, вул. Лазарева, 59, вул. Стовбова, 1б та вул. С. Перовської, 142, тобто зовсім за іншою адресою. Окрім того, у даному переліку не міститься таких об'єктів нерухомості, які були предметом спірного договору купівлі -продажу. З наявного в справі договору оренди землі від 19.08.2004 року вбачається, що за цим договором Одеською міською радою передано ТОВ „Автоімпульс” в оренду земельну ділянку загальною площею 26573 кв. м., що знаходиться в м. Одесі, вул. Боженко, 19, за рахунок земель міста, для експлуатації та обслуговування виробничого комплексу.
Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисно вводить в оману іншу сторону договору стосовно природи договору, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Окрім того, обман має місце тоді, коли сторона договору заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити укладенню договору, або замовчує їхнє існування.
Таким чином, позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування ні наявності умислу в діях відповідача на обман покупця при укладенні спірного договору, а ні самого факту обману зі сторони відповідача в момент вчинення спірного договору.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, і цього не заперечує позивач, що спірний договір купівлі -продажу № 20/01 від 01.09.2004 року був укладений без правовстановлювальних документів та технічної документації на об'єкти нерухомості, які у додатках до даного договору не вказані, і Підприємство „Трансбуддеталь”, як продавець, правовстановлювальні документи та технічну документацію на відчужувані об'єкти всупереч умовам п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди до нього від 26.10.2004 року покупцю так і не передало.
Умовами вказаного пункту договору сторони встановили, що у випадку невиконання зобов'язання по передачі продавцем покупцю документів, які дозволяють безспірно зареєструвати за покупцем право власності на об'єкт купівлі -продажу в Одеському БТІ та РОН, договір вважається неукладеним і продавець зобов'язаний повернути грошові кошти, зазначені в п. 3.1 даного договору протягом 3-х робочих днів.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. № 9, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Стаття 230 ЦК України, на підставі якої позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним, передбачає наслідки правочину, укладеного з так званою „вадою волі”, тобто за умови, що перешкоджає вільному формуванню волі сторони, яка вчинила правочин, а отже тягне невідповідність волі і волевиявлення.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і, зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 657 ЦК України імперативно встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 640 ЦК України врегульовано момент укладення договору і, зокрема, частиною 3 вказаної статті передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Отже, за вимогами ч. 1 ст. 210 цього Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у порушення наведених вимог закону сторони уклали спірний договір купівлі -продажу нерухомого майна у простій письмовій формі і ніяких дій для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації не приймали, що підтверджується відсутністю будь -яких звернень жодної із сторін з приводу нотаріального посвідчення та державної реєстрації даного договору.
Таким чином, оскільки позивач договірну вартість майна продавцю у повному обсязі не сплатив, а продавець правовстановлювальні документи на об'єкт купівлі -продажу позивачу не передав, оскільки обов'язкова державна реєстрація спірного договору купівлі -продажу нерухомого майна не здійснена, то цей договір не є вчиненим, у зв'язку з чим не може бути визнаний недійсним.
За таких обставин, позов в частині визнання недійсним договору купівлі -продажу нерухомого майна № 20/1 від 01.09.2004р., укладеного між Підприємством „Трансбуддеталь” та підприємцем ОСОБА_4, задоволенню не підлягає.
Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з ВАТ „Одестрансбуд” на користь позивача в рахунок відшкодування збитків суми у розмірі 174 592 грн., збитків з урахуванням індексу інфляції за період з квітня 2005 року по вересень 2009 року у розмірі 107199,48 грн., 3% річних у розмірі 7838 грн., місцевий суд послався на те, що Підприємству „Трансбуддеталь” позивачем була виплачена сума у розмірі 55 000 грн., що підтверджується платіжними документами, однак з вини відповідача об'єкт у власність не отримано у зв'язку з його знищенням. Вартість знищеного майна є збитками, які підлягають відшкодуванню відповідачем. 20.03.2005 року позивачем було укладено договір підряду з МП ТОВ „Сервіс" на виготовлення столярних виробів та виробів з металу, за результатами виконання якого очікувалося отримати доход в розмірі 32296 грн. Однак в зв'язку із знищенням придбаного об'єкту, позивач був вимушений розірвати договір за неможливістю його виконання. В результаті вчинення неправомірних дій відповідач з 02.02.2005 року користується отриманою за договором купівлі -продажу грошовою сумою у розмірі 55 000 грн. А тому, суд дійшов висновку, що ВАТ „Одестрансбуд” повинно відшкодувати позивачеві зазначені збитки у подвійному розмірі та з урахуванням індексу інфляції і 3% річних за період з 02.02.2005 року по 28.10.2009 року на підставі ч. 2 ст. 230, ч. 3 ст. 22, ст. 536, ч. 2 ст. 1214 ЦК України.
Однак, зазначений висновок місцевого суду не є таким, що ґрунтується на правильному розумінні і застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
За вимогами ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, -наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі № 42/266 - 6/492).
Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано, що предметом спірного договору купівлі - продажу було нерухоме майно, що належало на праві власності ВАТ „Одестрансбуд” і яке було розташоване на земельній ділянці, наданій останньому у користування у встановленому порядку. Факт обману покупця зі сторони ВАТ „Одестрансбуд” в момент укладання даного договору позивачем не доведений. Договірну вартість майна в повному обсязі позивач продавцю не сплатив. Наявними в справі копіями квитанцій до прибуткового касового ордера підтверджується сплата позивачем в касу Підприємства „Трансбуддеталь” лише 35002 грн. 29 коп. Жодного доказу, який би свідчив про те, що ВАТ „Одестрансбуд” користувалося вказаними грошовими коштами в справі не міститься. Відчужуване за спірним договором нерухоме майно було фактично передано позивачеві від продавця за актом приймання -передачі від 24.12.2004 року і з цієї дати відповідно до умов п. 6.2 договору всі ризики пошкодження або загибелі об'єкта купівлі -продажу перейшли до позивача. Будь - яких дій щодо знищення цього майна ВАТ „Одестрансбуд” не здійснювало. Жодного належного доказу, який би підтверджував, що роботи за договором підряду від 10.03.2005р. позивач планував виконувати на території і в приміщеннях, що були предметом спірного договору, в справі не міститься. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що після укладення з МП ТОВ „Сервіс” вказаного договору підряду позивач вживав будь - які заходи для виконання своїх зобов'язань перед ним саме в цих приміщеннях, що свідчить про відсутність вини відповідача у тому, що позивач не виконав свої договірні зобов'язання перед МП ТОВ „Сервіс”.
Із змісту позовної заяви та уточненої позовної заяви не вбачається, що позивачем наводилися доводи щодо наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, а із змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що судом ці доводи перевірялися та робилися відповідні висновки.
Згідно зі ст. ст. 1, 22 ГПК України позивачами є підприємства та організації, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що подали позов про захист свого порушеного чи оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.
Разом з тим, позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування ні наявності збитків у своїй майновій сфері, ані протиправності дій відповідача, його вини та причинного зв'язку між такими протиправними діями та збитками.
За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача 174592 грн. збитків у подвійному розмірі на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України та 107199,48 грн. збитків з урахуванням індексу інфляції за період з 01.04.2005 року по 01.10.2009 року на підставі ч. 3 ст. 22 ЦК України задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачем не доведено, що ВАТ „Одестрансбуд” з 02.05.2005 року користувалося сплаченою ним за спірним договором грошовою сумою у розмірі 35002,29 грн., а також оскільки позивачем не пред'являлося вимоги щодо повернення вказаної суми як безпідставно набутого майна відповідно до Глави 83 книги п'ятої ЦК України, а ця сума визначена ним як збитки, то відсутні підстави для стягнення з відповідача процентів річних в розмірі 7838 грн.
Всупереч вимогам п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України ні мотивувальна, ані резолютивна частини оскаржуваного рішення місцевого суду не містять висновку про задоволення позову або про відмову у позові по пред'явленій позивачем вимозі щодо стягнення з ВАТ „Одестрансбуд” 30 000 грн. моральної шкоди.
На обґрунтування даної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач вказує те, що ситуацією, яка склалася в результаті неправомірних дій ВАТ „Одестрансбуд” йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у тому, що за відсутності можливості отримати право власності на об'єкти він зазнав значних переживань та стрес, в результаті чого був порушений звичайний для нього спосіб життя та він втратив довіру близьких для нього людей, що посилило його моральні страждання.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.
Отже, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола підприємців, споживачів її товарів та послуг.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання є поширення у будь - якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його підприємницької діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів і завдають таким чином майнову та моральну шкоду суб'єкту господарювання.
Разом з тим, будь - яких обґрунтованих даних на підтвердження вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди за приниження ділової репутації, у тому числі щодо розміру компенсації, позивачем до суду не подано і в матеріалах справи не міститься.
За таких обставин, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди відсутні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі місцевий господарський суд неповно та необ'єктивно розглянув справу, оскільки в порушення вимог ст. ст. 32, 34, 38, 43 ГПК України не з'ясував належним чином дійсні обставини справи, що призвело до їх неправильної юридичної оцінки та відповідно і неправильного застосування норм матеріального права. У зв'язку з цим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок позивача відповідачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита в сумі 1463 грн. за подання апеляційної скарги
Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд” задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2010 року у справі № 22/185-09-5017 скасувати, стягнення за ним припинити.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва „Одестрансбуд” (65026, м. Одеса, пл. Катериненська, 4) витрати зі сплати державного мита в сумі 1463 грн.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В. В.