79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.04.10 Справа № 7/130-42
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Галушко Н.А.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк»як правонаступника АКБ «Правекс-Банк», м. Київ за вих. № 4979/95 від 03.02.2010 року
на рішення господарського суду Волинської області від 25.01.2010 року
у справі № 7/130-42
за позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, с. Крупа Луцького району Волинської області
до відповідача: Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк»в особі Волинської обласної дирекції, м. Луцьк
про стягнення 21 277,34 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Попелястий О.С. (довіреність № 86/Д від 12.01.2010 року),
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2010 року у складі колегії: головуючого-судді Мельник Г.І., суддів: Новосад Д.Ф. та Михалюк О.В. відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду. У зв'язку з перебуванням судді Новосад Д.Ф. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 року в склад колегії по розгляду даної справи введено суддю Галушко Н.А.
Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Шум М.С.) від 25.01.2010 року у справі № 7/130-42 позов задоволено повністю: стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк»в особі Волинської обласної дирекції, м. Луцьк на користь підприємця ОСОБА_2, с. Крупа Луцького району Волинської області 53151,85 грн. заборгованості, 531,51 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. в повернення витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач -ПАТ комерційний банк «Правекс-Банк»як правонаступник АКБ «Правекс-Банк»з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та припинити провадження у справі, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що оскільки третейську угоду включено до договору оренди (п. 8.1), укладеного між сторонами у справі, вона є умовою договору, визначеною угодою сторін, а отже на неї поширюються загальні умови виконання зобов'язань, у тому числі щодо недопустимості односторонньої відмови від їх виконання. Покликається також на те, що 04.01.2010 року відповідачем було направлено до суду першої інстанції клопотання про припинення провадження у справі, оскільки між сторонами укладено угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду і відповідач заперечував проти вирішення даного спору господарським судом Волинської області, однак останнім дане клопотання задоволено не було.
Позивач -фізична особа -підприємець ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, вважає безпідставними та необґрунтованими. При цьому, покликається на те, що звернення до третейського суду на підставі третейської угоди, укладеної до виникнення спірних правовідносин, є не обов'язком особи, а її правом, яким вона може користуватися на власний розсуд, а тому вважає, що підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України немає. У зв'язку з наведеним просить рішення господарського суду Волинської області від 25.01.2010 року у справі № 7/130-42 залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак у заяві від 17.03.2010 року, яка поступила в канцелярію Львівського апеляційного господарського суду 19.03.2010 року, просив розгляд справи провести без його участі.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 25.01.2010 року у справі № 7/130-42 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією встановлено, що 31.10.2006 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 38 кв.м.
Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що розмір місячної орендної плати за 1 кв.м. приміщення встановлюється в розмірі еквівалента 35 доларів США у гривні по курсу НБУ на день оплати; загальний місячний розмір орендної плати за даним договором становить 1330 доларів США по курсу НБУ на день оплати.
За умовами укладеного договору в орендну плату не включається вартість спожитих орендарем комунальних послуг, зокрема по електроенергії, воді, опаленню. Дані комунальні послуги оплачуються орендарем щомісяця на підставі рахунків у терміни, вказані орендодавцем, пропорційно займаній площі (п. 2.4 договору оренди).
Нарахована орендна плата вноситься щомісяця, не пізніше 5 числа поточного місяця на рахунок орендодавця (п. 2.5 договору оренди).
На виконання умов укладеного договору позивач згідно акта приймання-передачі від 01.11.2006 року передав, а відповідач прийняв обумовлене договором нежитлове приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором користування.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач в порушення взятих на себе договірних зобов'язань орендну плату за вересень-грудень 2009 року та січень 2010 року не сплачував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 53151,85 грн.
Доказів, які б спростовували наявність вказаної заборгованості чи її оплати відповідач, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України, не подав ні при розгляді спору в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом.
По суті доводів апеляційної скарги щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України колегія вважає за доцільне зауважити наступне.
У пункті 8.1 договору оренди зазначено, що усі суперечки, розбіжності або вимоги, що виникають із даного договору (угоди), або у зв'язку з ним, у тому числі стосовно його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів»відповідно до його регламенту.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Водночас, за змістом правових норм, закріплених частиною 2 статті 124 Конституції України, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
При системному тлумаченні наведених правових норм вбачається, що укладення третейської угоди чи то у вигляді третейського застереження у договорі, чи то у вигляді окремої письмової угоди, до виникнення спірних правовідносин, зумовлює виникнення у зацікавленої сторони права, у випадку виникнення спору, з метою захисту своїх прав і законних інтересів, на звернення до третейського суду. При цьому, обмеження права звернення до господарського суду не допускається.
Відтак, звернення до третейського суду на підставі третейської угоди, укладеної до виникнення спірних правовідносин є не обов'язком особи, а її правом, яким вона може користуватися на власний розсуд.
Наведені обставини були враховані місцевим господарським судом при відмові у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у даній справі та при постановленні оскаржуваного рішення, а тому підстав для його скасування і припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України немає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією встановлено, що скаржником не спростовано наявність заборгованості по орендній платі та не подано жодних доказів проведення розрахунків з позивачем.
За таких обставин колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та законність позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 25.01.2010 року відповідає матеріалам та дійсним обставинам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. В задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк»як правонаступника АКБ «Правекс-Банк», м. Київ за вих. № 4979/95 від 03.02.2010 року відмовити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 25.01.2010 року у справі № 7/130-42 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Волинської області.
Головуючий-суддя Г.І. Мельник
Суддя Н.А. Галушко
Суддя О.В. Михалюк