27 жовтня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 761/27792/19
Апеляційне провадження 22-ц/824/11365/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
при секретарі Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного судум. Києва від 18 грудня2019 року,ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
у липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 700 000 грн боргу, 200635,61 грн інфляційних втрат, 99 541,07 грн 5 % річних та 491835,61 грн процентів за користування позикою, а всього 1 492 012,29 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 04.04.2016 між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав в борг 1 200 000 грн та зобов'язався їх повернути до 04.04.2017.
Відповідач виконав свої зобов'язання частково та 31.07.2016 повернув 500 000 грн, проте залишок боргу у сумі700000 грнне повернуто.
Договором передбачено, що за користування позикою відповідач має платити позивачу 20 % річних від суми позики (п. 1.2.), а також 5 % річних від простроченої суми у випадку несвоєчасного повернення коштів (п. 7).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.12.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 700 000 грн боргу, 172 328 грн процентів за користування позикою, 165 704,10 грн інфляційних втрат та 79 876,71 грн 5 % річних.Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду та стягнути на користь позивача 14 505,81 грн. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що він з 04.04.2016 повернув позивачу 1 103 403 грн, в тому числі готівкою 653 166 грн. Відносини з позивачем базувалися на довірі, а тому повернення грошових коштів не було оформлене документально. Вважає, що судом безпідставно нараховані проценти, оскільки 31.07.2016 борг уже було повернуто, що визнається обома сторонами. Вважає, що розрахунки суду є невірними, а резолютивна частина рішення щодо визначення розміру судового збору не узгоджується з мотивувальною частиною. Крім того відповідач просить призначити судово-психологічну експертизу із застосування поліграфа для з'ясування обсягу повернутих коштів.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що показання свідка не є належним доказом у даній справі, а клопотання про призначення експертизи направлене на затягування розгляду справи. Відповідач отримав копію позовної заяви з усіма документами та був обізнаний про розгляд справи, а тому мав можливість надати всі докази до суду першої інстанції. Відповідач не вказує у які саме дати він нібито повернув кошти. Вважає, що розрахунки процентів та інфляційних втрат розраховані судом правильно.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у його відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2016 між сторонами укладено договір позики, за яким позивач надав відповідачу у позику 1 200 000 грн строком до 04.04.2017.
Факт отримання грошових коштів підтверджено розпискою від 04.04.2016 та не заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 1.2 договору позики за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 20 % річних від суми позики.
Відповідно до п. 7 договору якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, крім сплати процентів відповідно до п. 1.2 договору, він зобов'язується сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також додатково 5 процентів річних від простроченої суми.
31.07.2016 ОСОБА_2 повернув позивачу 500 000,00 грн, а решта суми позики не повернута.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики від 04.04.2016 у повному обсязі. Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування позикою суд виходив з того, що за такі проценти нараховуються лише в межах строку дії договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 12.08.2019 отримав копію позовної заяви, судову повістку та копію ухвали суду про відкриття провадження, у якій запропоновано надати відзив та відповідні докази протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали.
Проте ОСОБА_2 не скористався правом на надання відзиву та доказів, у разі заперечення проти позову, будь - яких клопотань про призначення експертизи, застосування позовної давності тощо не заявляв, у судові засідання не з'явився.
ОСОБА_2 та його представник подавали клопотання про відкладення розгляду справи, проте будь - яких доказів поважності причин неявки до клопотань не подавали.
Апеляційна скарга також не містить будь - яких обґрунтувань поважності причин неявки у судові засідання відповідача чи його представника, чи неможливості надання відзиву та доказів, на спростування доводів позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що борг було повернуто не підтверджено будь - якими доказами.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Клопотання апелянта про призначення у справі судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфа для з'ясування дійсного обсягу повернутих коштів позики та плати за користування нею не підлягає задоволенню, оскільки суперечить вимогам ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Не надаючи до суду першої інстанції відзиву чи заперечень, будь - яких доказів на підтвердження своїх доводів, не заявляючи будь - яких клопотань щодо суті спору (призначення експертизи, витребування доказів, допит свідків тощо) відповідач взяв на себе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням ним таких процесуальних дій.
Отримання висновку експерта, у разі призначення експертизи є фактично прийняттям нового доказу на стадії апеляційного розгляду справи, що не передбачено цивільно - процесуальним законодавством, оскільки відповідач не надав докази неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до п. 1.2 договору позики за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 20 % річних від суми позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Оскільки сторони визначили у договорі розмір процентів за користування позикою, то суд першої інстанції дійшов правильних висновків про підставність позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою.
Проценти за період з 05.04.2016 до 31.07.2016 нараховані на суму позики 1 200 000 грн, а за період з 01.08.2016 до 04.04.2017 (дата закінчення договору) на суму 700 000 грн, що відповідає умовам договору позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що не було підстав для нарахування процентів на всю суму позики за 31.07.2016, оскільки 500 000 грн у цей день було повернуто колегія суддів не може визнати обґрунтованими.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
У договорі позики сторони визначили лише кінцевий строк повернення позики - 04.04.2017, без зазначення години повернення таких коштів. Дату повернення частини позики саме 31.07.2016 сторони не погоджували та відповідно і не зазначали годин повернення такої частини позики.
Відтак суд правильно визначив, що на суму залишку позики у 700 000 грн, проценти нараховуються з наступного дня після повернення частини позики, а на день повернення частини позики проценти нараховуються на всю суму позики.
Відповідно до п. 7 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, крім сплати процентів відповідно до п. 1.2 договору, він зобов'язується сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також додатково 5 процентів річних від простроченої суми.
Позивач звернувся з даним позовом 16.07.2019.
Відтак судом правильно проведено розрахунок інфляційних втрат та 5 % річних за період з 05.04.2017 по 16.07.2019, а не по 15.07.2019, як про те вказує апелянт.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Саме по собі підписання позовної заяви 15.07.2019 не має правового значення для визначення строку, за який позикодавець має право на отримання інфляційних втрат, оскільки такі втрати можуть стягуватися за вимогою позивача за весь час прострочення.
Арифметична помилка, допущена судом у мотивувальній частині рішення щодо розміру судового збору може бути виправлена за правилами ст. 269 ЦПК України, проте така помилка не є підставою для скасування чи зміни рішення.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києвавід 18 грудня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 27.10.2020.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
О. Ф. Мазурик