Справа 756/18183/14-ц Головуючий у І-й інстанції - Тітов М.Ю.
апеляційне провадження № 22-ц/824/12222/2020 Доповідач Заришняк Г.М.
22 жовтня 2020 рокуКиївський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
при секретарі Діденку А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В грудні 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що між сторонами був укладений кредитний договір №010/7137/82/47298 від 10.10.2006 року, за умовами якого позивач відкрив на ім'я відповідачки картковий рахунок, випустив та надав платіжну картку, а також забезпечив розрахунки за операціями. Банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію до карткового рахунку для здійснення розрахунків за допомогою платіжної картки, отримання коштів в касах банків або через мережу банкоматів. Розмір кредитної лінії був встановлений 5000,00 доларів США. Відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови договору, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка станом на 24.10.14 року становить 59 985,09 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 776 836,18 грн., з яких: 5000,00 доларів США, що в еквіваленті становить 64 752,44 грн. - заборгованість за дозволеним овердрафтом; 1849,99 доларів США, що в еквіваленті складає 23958,27 грн. - заборгованість за не дозволеним овердрафтом; 8500,00 доларів США, що в еквіваленті становить 110 085,62 грн. - заборгованість за відсотками; 578039,85 грн. - заборгованість по штрафу.
Посилаючись на викладене, просив задовольнити позов та стягнути з відповідачки на користь Банку суму боргу у розмірі 776 836,18 грн. та судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 березня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 776 836,18 грн. боргу та 3654,00 грн. судового збору.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 липня 2020 року у задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 30 березня 2015 року - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Касьяненко Д.Л., діючий в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В поданому відзиві представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українидоговори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 10 жовтня 2006 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №010/7137/82/47298, за умовами якого Банк відкрив на ім'я відповідачки картковий рахунок, випустив та надав платіжну картку, а також забезпечив розрахунки за операціями. Також позивач відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію до карткового рахунку для здійснення розрахунків за допомогою платіжної картки, отримання коштів в касах банків або через мережу банкоматів. Розмір кредитної лінії склав 5000,00 доларів США (а.с. 8-9).
Згідно п. 5.1 Кредитного договору відповідач зобов'язався до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати погашення кредиту в розмірі 10% від залишку заборгованості на картковому рахунку до повного погашення заборгованості за кредитом.
Відповідно до п. 5.3. кредитного договору визначено обов'язок відповідача повернути в повному обсязі одержаний кредит та сплатити проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі, нараховані за обслуговування кредиту за передбачений кредитним договором період або при отриманні письмового повідомлення кредитора про необхідність погасити заборгованість на дату, визначену у повідомленні.
Відповідачка станом на 24.10.14 року має заборгованість - 59985,09 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 776836,18 грн., з яких: 5000,00 доларів США, що в еквіваленті 64752,44 грн. складає заборгованість за дозволеним овердрафтом; 1849,99 доларів США, що в еквіваленті 23958,27 грн. становить заборгованість за не дозволеним овердрафтом; 8500,00 доларів США, що в еквіваленті 110085,62 грн. - заборгованість за відсотками; 578 039,85 грн. - заборгованість по штрафу (а.с. 5-7).
З матеріалів справи також слідує, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у виконавчому провадженні з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в сумі 776 836,18 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
Задовольняючи позов про стягнення кредитної заборгованості, суд виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 підписавши кредитний договір, його умови щодо своєчасності повернення кредитних коштів не виконувала, внаслідок чого у неї утворилась вказана заборгованість.
Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що кредитні зобов'язання виникли у відповідачки з 10 жовтня 2006 року, тобто з дня укладення та підписання договору.
При цьому, в п.3.2 кредитного договору сторони визначили, що кредитна лінія відкривається на строк 24 місяців з 10 жовтня 2006 року по 10 жовтня 2008 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З матеріалів справи слідує, що Банк звернувся до суду з позовом 24 грудня 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦПК України).
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (місячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня коли відбулось це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.
Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
З умов кредитного договору слідує, що укладаючи кредитний договір, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки сплати чергових платежів, визначених місяцями.
З умов кредитного договору слідує, що кредитна лінія відкривається на строк 24 місяці з 10 жовтня 2006 року по 10 жовтня 2008 року. Термін користування кредитною лінією подовжується на наступні 24 місяці в разі письмового звернення жодної зі сторін про припинення дії цього договору, таке подовження терміну користування кредитною лінією може проводити кожні два роки з дати підписання цього договору.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строк виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору.
Крім того, за умовами кредитного договору сторони встановили порядок погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитними коштами місячними платежами.
Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (Постанова Верховного Суду України від 19 березня 2014 року м. Київ №6-20цс14).
Враховуючи те, що кінцева дата повернення кредитних коштів за умовами кредитного договору - 10 жовтня 2008 року, кредитор мав право на пред'явлення позову до відповідачки в межах строку позовної давності, визначеної ст. 257 ЦК України, тобто до 10 жовтня 2011 року. Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом лише 24 грудня 2014 року, тобто після спливу строку позовної давності.
При цьому не заслуговують на увагу посилання представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на п.3.3 кредитного договору, за умовами якого термін користування кредитною лінією продовжується на наступні 24 місяці в разі відсутності письмового звернення жодної із сторін про припинення цього договору, а враховуючи те, що відповідачка не зверталась до Банку з відповідною заявою про припинення строку дії картки, в зв'язку з чим строки позовної давності пропущені не були, з огляду на таке.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року в справі №6-127цс аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).
Відповідно до умов договору, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у два роки.
Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.
Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі №719/4/17.
Звертаючись з апеляційною скаргою,відповідачка ОСОБА_1 ставила питання про застосування строків позовної даності, посилаючись при цьому на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд даної справи у суді першої інстанції, в зв'язку з чим не мала можливості подавати свої заперечення проти позову, а також звертатись із заявою про застосування строків позовної давності.
Щодо подання заяви про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
У постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 Верховний Суд України констатував, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, оскільки стаття 267 ЦК України закріплює норму матеріального права, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, згідно з висновком Верховного Суду України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
Разом з тим, постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року при розгляді справи №200/11343/14-ц зроблений висновок про те, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідачку належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив її права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, будучи неналежно повідомленою про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, повідомляла останній про пропуск позивачем позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім
випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи те, що в матеріалах відсутні докази про належне повідомлення відповідачки про розгляд даної справи у відповідності до вимог ст.ст. 73,74 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про можливість задоволення заяви відповідачки про застосування позовної давності, в зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити за спливом строку позовної давності.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що банком було не доведено розмір заборгованості, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, про обгрунтованість позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал», але у задоволенні позову необхідно відмовити через пропуск Банком строку позовної давності.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича, діючого в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року - скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів
Повний текст постанови виготовлений 02 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді: